Навіть природоохоронна організація Грінпіс вважає малоймовірною можливість того, що лісові пожежі у Брянській області, розташованої у західній частині Росії, можуть призвести до поширення великої кількості радіоактивних часток. Проте які наслідки матимуть лісові пожежі в районах, заражених радіацією після аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році, поки не ясно, оскільки російське керівництво робить велику таємницю з того, коли і де точно була пожежа. Тому виникло припущення відносно того, що уряду, судячи з усього, є що приховувати, а деякі території у західній частині Росії знову було піддано радіоактивному зараженню.
Міністр із надзвичайних ситуацій Сергій Шойгу був обурений цими повідомленнями. Він зажадав знайти їх розповсюджувачів і притягнути їх до відповідальності. Він навів також обгрунтування своєї пропозиції, яке також заслуговує на увагу: повторна перевірка цих чуток змусила відволікти великі сили, які в іншому разі можна було б використовувати ефективніше. Виходить так, як ніби це не має бути само собою зрозумілим, щоб у подібній ситуації влада постійно проводила виміри рівня радіації. Можна подумати, що їх не пожежі змусили це зробити, а лише повідомлення про виниклу небезпеку. Після влаштованої Шойгу в п’ятницю прочуханки, минуло всього лише кілька годин, а сайт в інтернеті «Російського центру захисту лісу» — державного агентства, яке оприлюднило точну інформацію про пожежі, — був уже недоступний.
Таким чином міністр із надзвичайних ситуацій — мимоволі, але точно — продемонстрував те, яким чином російська еліта не лише під час пожеж підходить до розв’язання тих проблем, з якими стикається Росія. Членів цієї еліти цікавить одне — як це може позначитися на їх становищі в структурі влади, а наслідки для громадян країни при цьому не грають для них ніякої ролі. Неприємна інформація блокується, поки це можливо. Коли це стає неможливим, відбувається імітація активних дій. Носіїв поганих новин очікує небезпека, і вони самі можуть перетворитися на обвинувачених.
Цей приклад особливо наочно виявляється в другому і третьому рядах російської еліти — у таких міністрів, як Шойгу, або у таких губернаторів, як голова Нижньогородської області. Останній бадьоро заявив про те, що лісові пожежі — це не підстава для занепокоєння, поки вогонь — який ніхто не гасив, оскільки його нібито взагалі не було — за кілька хвилин не знищив ціле село, і при цьому ще загинуло щонайменше 19 людей. Після цього в повідомленнях про боротьбу з пожежами з’явилися такі метафори, неначе це були зведення з фронту. Проте регіональні інтернет-портали, на яких мешканці області намагалися на основі свідчень очевидців представити близьку до дійсності картину лісових пожеж, були піддані хакерській атаці й їхня робота була припинена.
Така поведінка має свої причини — це Володимир Путін і (з деякими обмеженнями) Дмитро Медвєдєв. Прем’єр-міністрові і його президентові не можна закинути те, що вони замовчують ті проблеми, з якими стикається Росія. Обидва вони навряд чи називають їх менш чітко, ніж це роблять найстаранніші критики їхнього режиму. Вони говорять не лише про інфраструктуру, що руйнується, технічну відсталість, бідність великої кількості росіян, але також про корупцію, свавілля чиновників і правовий нігілізм.
Проте Путін протягом одинадцяти років свого перебування при владі говорить так, як нібито він не несе жодної відповідальності за всі ці неполадки. Винними завжди виявляються ті, хто не зміг правильно виконати його вказівки. Так утворюється ланцюжок безвідповідальності: оскільки провина за виниклі складнощі на кожному ієрархічному рівні виштовхується вниз, то чиновники, що перебувають внизу, роблять усе задля того, щоб ці складнощі не стали надбанням громадськості і щоб ті, що нагорі, не сприймали це за проблему.
У повсякденному житті відповідальні особи в регіонах, в армії і правоохоронних органах можуть із цим непогано жити, оскільки скарги керівників країни з приводу корупції і поганої роботи державних інституцій, як правило, мають суто абстрактний характер. Путін сам видав державним службовцям, по суті, ліцензію на збагачення і свавілля, коли він знизив значущість контролюючих органів або взагалі їх повністю нейтралізував. Йдеться про парламент, судову систему, політичну опозицію, громадянське суспільство, вільні засоби масової інформації. Чиновники можуть боятися наслідків лише в тому разі, якщо щось відбувається, якщо, наприклад, півкраїни горить, тоді як відповідальні за лісове господарство керівники відпочивають на Канарських островах.
Із пропагандистського погляду такі люди є подарунком для режиму, який хоча і написав на своїх прапорах слова «модернізація» і «зміцнення Росії», але насправді руйнує основи російської держави. Інколи під час своїх поїздок країною і в звичайний час Путін влаштовує рознос регіональним функціонерам, яких мешканці часто недолюблюють, і на те є достатні підстави. Він робить це перед працюючими телекамерами і відчитує їх як школярів. Вади системи Путіна парадоксальним чином дають можливість її творцеві зміцнювати власну популярність. Ціну за це платить вся країна, а оскільки це дуже велика країна, то ще й її сусіди.
