ЩОДЕННИК

Все частіше «Контактом» та «ютубом» гуляють відеоролики, від яких — просто мурашки по спині. Молодь чи підлітки кривляються в камери мобільних телефонів, часом виробляючи таке... Для них запросто: штовхнути бабусю з важким пакетом у глибоку, по пояс, калюжу; розібрати рейки на діючій лінії електропоїздів; 12-річний хлопчак випиває, посперечавшись із такими ж «експериментаторами», пляшку горілки — камера знімає наслідки важкого алкогольного отруєння, закадровий регіт, і ніхто не подумав, що дитині ж насправді погано, так і померти можна. Аварія — посеред вулиці місиво автомашин, є постраждалі, поранені. А люди, котрі збігаються на скрегіт гальм, дістаючи з кишень мобілки, зовсім не збираються телефонувати у «швидку» — просто вмикається камера, інколи з коментарями: «Ух, ти... Нічого собі...» В Москві було знято на таку ж відеокамеру ролик побиття скінхедами представника іншої субкультури — емо. Скажете, таке відбувається щодня і будь-де — аж ні, побиття закінчилось убивством підлітка просто посеред вулиці. Без коментарів. На додачу розповім, як років зо два тому поверталася зимового вечора додому. Вийшла на Перова, звернула у двори, щоб швидше дістатися. За спиною почула: «О, смотри, эмочка!..» — це мабуть через улюблений чорно-рожевий смугастий шарф. Штовхнули в сніг, висипали з сумки книжки й решту речей, кілька разів ударили ногами — добре, що упівсили, і... втекли. Зібрала мокрі книжки й зошити, обтрусила від снігу одяг і пішла додому. Я плакала, але не тому, що було образливо чи боляче, — було страшно. Страшно тому, що цим «скінхедам» було від сили 13—14 років — однолітки мого молодшого брата, котрий в житті би так не вчинив. Страшно тому, що не можеш навіть уявити, ким виростуть такі діти. Страшно лише подумати, що чекає на нас далі... Можу лише напівоптимістично додати — все в наших руках.