27 липня
Останнім часом все частіше пишуть і говорять про дітей-індиго — новий (хоча, якщо чесно, не такий і новий) світовий феномен. Такі вже вони не по-дитячому мудрі, такі надзвичайні... На що хочеться патріотично відповісти: «Це ви ще про звичайних діточок мало знаєте!» Якось випадково «засвітила» свого бойфренда чотирирічному племіннику, довелося знайомити. Малий уважно-оцінююче оглянув «об’єкт знайомства», потім уточнив ще раз: «Твій?», подумав хвильку і підсумував: «Нічо’ так»... Ще одна племінниця, Тіночка, набравши жменю цукерок, оголосила: «Підходьте до мене, кажіть, що я гарна, цілуйте мене — отримаєте цукерочку». Через хвилину — плач. Братик Тіни, як виявилося, зробив усе як слід, а нагороди не отримав. Чому? Мала резонно зауважує: «Ти ж мій рідний брат, ти маєш мене любити і цілувати просто так». У логіці їй не відмовиш. Ще один «перл» — гостюючи в нас, Тіна «проводила інспекцію» будинку і знайшла стару гітару. Захопленню не було меж: «Яка гарна гармошка!» Отакі вони, наші малята, не завадило б усім індиго світу в них повчитися...
