Упродовж декількох років американські офіційні особи змушували Китай підвищити курс своєї валюти. Вони скаржилися, що занижений курс юаня є несправедливою конкуренцією, що скорочує робочі місця в Америці, а також сприяє підвищенню зовнішньоторговельного дефіциту Сполучених Штатів Америки. Як же мусять реагувати на це офіційні особи США?
Напередодні нещодавнього саміту країн «Групи двадцяти» в Торонто Китай оголосив формулу, що дозволить значно підвищити курс юаня. Проте деяких американських конгресменів це не переконало, й вони погрожують підвищенням тарифів на китайські товари.
Америка поглинає китайський імпорт, оплачуючи Китаю в доларах США, Китай володіє доларами й накопичує валютні резерви в розмірі 2,5 трильйона доларів, більшість яких розміщена в цінних паперах казначейства США. На думку деяких спостерігачів, це є фундаментальним зсувом глобального балансу влади, оскільки Китай може поставити США «на коліна», пригрозивши продати долари, що йому належать.
Проте якщо Китай поставить США «на коліна», то в ході цього процесу він сам виявиться «на щиколотках». Китай не лише скоротить вартість своїх резервів у зв’язку з падінням вартості долара, а й піддасть ризику постійне бажання Америки імпортувати дешеві китайські товари, що означатиме втрату робочих місць у Китаї та призведе до нестабільності в країні.
Для того щоб оцінити, чи дає економічна взаємозалежність владу, треба розглянути рівність асиметрій, а не лише одну сторону рівняння. У цьому випадку взаємозалежність створила «баланс фінансового терору», аналогічного холодній війні, коли США та СРСР жодного разу не використали свій військовий потенціал для знищення один одного під час гонки ядерних озброєнь.
У лютому 2010 року група старших військових офіцерів, розгнівана продажем американських озброєнь Тайваню, закликала китайський уряд продати урядові цінні папери США як захід у відповідь. Цю пропозицію залишили без уваги. Натомість Йі Ганг, директор китайського державного управління з валютного ринку пояснив, що «китайські інвестиції в казначейські облігації США — це звичайна динаміка інвестицій на ринку, ми не хочемо заполітизовувати їх». Інакше постраждають обидві сторони.
Проте рівновага не гарантує стабільність. Завжди існує небезпека дій з непередбачуваними наслідками, особливо якщо очікується, що обидві країни здійснюватимуть рух до зміни наявної структури й зниження своєї уразливості. Як, наприклад, після кризи 2008 року. Тоді як США змушували Китай дозволити підвищення курсу своєї валюти, високопоставлені чиновники в Центральному банку Китаю почали наводити аргументи, що Америці необхідно збільшити заощадження, скоротити дефіцит і просуватися в бік додаткового використання разом з доларом в ролі резервної валюти також спеціальних прав запозичення (СПЗ), що випускаються МВФ.
Але Китай «голосніше гавкає, ніж кусає». Збільшена фінансова потужність Китаю може підвищити його здатність протистояти благанням американців. Проте, незважаючи на страшні передбачення, його роль кредитора недостатня для того, щоб змусити США змінити свою політику.
Незважаючи на те, що Китай вжив заходів для скорочення своїх резервів у доларах, він не хоче ризикувати повністю конвертованою валютою з внутрішніх політичних причин. Таким чином, юань, швидше за все, не виконуватиме роль долара США як найбільший компонент світових резервів (понад 60%) протягом наступного десятиліття.
Наразі, коли Китай починає збільшувати споживання всередині країни, а не покладається на експорт як рушій економічного зростання, його лідери можуть почати відчувати себе менш залежними, ніж зараз, коли доступ до ринку США є джерелом створення робочих місць, що є критичним для політичної стабільності всередині країни. У цьому випадку підтримка «слабкого» юаня дозволила б захистити зовнішньоторговельний баланс від потоку імпорту.
Асиметрія на валютних ринках є особливо важливим аспектом економічної потужності, оскільки вона є основою світових торговельних і фінансових ринків. Обмежуючи конвертованість своєї валюти, Китай уникає втручання валютних ринків, які могли б упорядкувати економічні рішення всередині країни.
Порівняйте, наприклад, порядок, який міжнародні банки та МВФ змогли встановити в Індонезії та Південній Кореї 1998 року, з відносною свободою США — завдяки можливості вираження американського боргу в доларах США — збільшити урядові витрати у відповідь на фінансову кризу 2008 років. Фактично, замість зниження курс долара зріс, оскільки інвестори вважають, що економічна потужність США гарантує їм «безпечну гавань».
Безумовно, країна, в чиїй валюті зберігається значна частка резервів, може отримати міжнародну владу через таке становище завдяки простішим умовам проведення змін в економіці й завдяки можливості впливу на інші країни. Як скаржився президент Франції Шарль де Голль, «відтоді як долар є для всіх базовою валютою, він змушує інших страждати від наслідків поганого управління ним». Це неприйнятно. Це не може тривати довго.
Але це триває. Американська військова й економічна потужність підвищує впевненість у доларі як безпечному засобі захисту. Як сказав канадський аналітик, «комбінований ефект сучасного ринку капіталу й потужна військова машина для захисту цього ринку, а також інші захисні заходи, наприклад стійка традиція захисту права власності й репутація виконання зобов’язань, створили можливість для найпростішого залучення капіталу».
G20 зосереджена на необхідності «зміни балансу» фінансових потоків шляхом зміни старої моделі США з дефіцитом так, щоб вона поєднувалася з прибутковістю китайської моделі. Це зажадає політично важких змін у сфері споживання й інвестицій, оскільки Америка нарощуватиме свої резерви, а Китай — збільшуватиме споживання на внутрішньому ринку.
Для згаданих змін потрібен час. Жодна із сторін не квапиться руйнувати симетрію взаємозалежної вразливості. Проте обидві країни продовжують проявляти хитрість при визначенні структури й інституційних рамок їхніх ринкових відносин. Сподіватимемося, що заради глобальної економіки жодна із сторін не прорахується.
Джозеф С. НАЙ-молодший — колишній заступник міністра оборони США, наразі професор у Гарвардському університеті та автор книжки «Влада в двадцять першому столітті», що незабаром вийде друком.
