Конституцію змінять без депутатів?

Де-факто ми вже практично півроку живемо в президентській республіці. Мабуть, ні для кого не таємниця, що багато міністрів вважають за краще звітувати на Банковій, а не на Грушевського. Але одна річ де-факто, а інша — де-юре. Напевно, Вікторові Федоровичу хотілося б цю ситуацію зацементувати й законодавчо. Останнім часом люди найвищого рангу відкрито заявляють, що необхідно переглянути Конституцію і розширити повноваження президента. Усе це наштовхує на думку, що чинна Конституція, яка набрала чинності 1 січня 2006 року, може бути скасована.

Вочевидь, остаточне рішення ще не прийнято, але в нього є потужна група лобістів у Партії регіонів. За інформацією «Дня», за це виступають старі президентські кадри, а також, нехай як це дивно, група Клюєва. Мабуть, головне питання: чи зважиться сам Янукович на всі ці наполеонівські плани щодо зміни Основного Закону?

Як можна змінити Конституцію? На сьогодні є три способи. Перший, найскладніший, — це 300 голосів у парламенті. Хоча кількість «тушок» збільшується зо дня на день, але зібрати 300 голосів під таке голосування практично нереально.

Другий спосіб — найпростіший. Це переглянути результати голосування у Верховній Раді за 8 грудня 2004 року через Конституційний Суд. Це справді дуже зручно — рішення КС остаточне й оскарженню не підлягає. А в цьому питанні, якщо є бажання, можна реально знайти процедурні порушення. Але варіант зовсім уже непристойний. Навіть для такого кон’юнктурного інституту, як наш КС.

І, нарешті, третій варіант — «найпристойніший» і найреальніший. 31 жовтня вирішити одним махом дві проблеми — провести всеукраїнський референдум щодо скасування політреформи та місцеві вибори.

Закон про всеукраїнський референдум був внесений до парламенту в квітні депутатом від Партії регіонів Дмитром Шпеновим. А вже 3 червня він був ухвалений у першому читанні. Тоді Руслан Князевич заявив, що єдина мета законопроекту — скасування конституційної реформи 2004 року. І регіонали не дуже-то заперечували... Сьогодні-завтра цей законопроект можуть ухвалити в другому читанні.

«Сіль» цього законопроекту в тому, що результати референдуму матимуть вищу силу. Тобто імплементація в Раді вже не знадобиться. А це означає, не потрібно буде правдою і неправдою збирати 300 голосів.

У законопроекті пропонується розділяти всеукраїнські референдуми на чотири види — залежно від предмету обговорення, а саме: конституційний (затвердження нової редакції Конституції, внесення змін і скасування змін до неї); ратифікаційний (зміна території України); законодавчий (ухвалення, скасування законів); загальний (з будь-якого питання, крім податків, бюджету та амністії).

Колишній регіонал Тарас Чорновіл вважає: якщо Конституцію і змінюватимуть, то лише на референдумі (ось тільки чи варто це робити?):

— Нещодавно у Віктора Януковича побував дуже відомий на Азіатському континенті гість — президент Шрі-Ланки Махінда Раджапакса. Сьогодні він ініціює у своїй країні конституційні зміни — перехід від президентської республіки до парламентської. І я б тут сказав Януковичу таке: сильні лідери борються за авторитет, а слабкі лідери борються за повноваження. Віктор Янукович зараз поводиться, як слабкий лідер. Створює собі повноваження, а не авторитет.

Разом із тим голова фракції Олександр Єфремов учора пояснив журналістам, що Партія регіонів хоче всього лише «виправити наслідки» конституційної реформи 2004 року. І з народом обов’язково радитимуться...

Задля справедливості потрібно зауважити, що закон про референдум країні необхідний. Він чекає свого часу майже 20 років. Також не викликає сумнівів, що Основний Закон вимагає доопрацювання. Є лише одне побоювання — як би реформування законодавства не перетворилося на рейдерське захоплення повноважень.

КОМЕНТАРIІ

Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

— Видається, у питанні призначення референдуму у день виборів до органів місцевого самоврядування у влади немає жодних суперечностей. По-перше, про це заявив міністр юстиції Олександр Лавринович, а судячи з попереднього досвіду, те, що скаже Лавринович, як правило, стає прямим керівництвом до дії і завжди втілюється. Я хотів би наголосити на тому, що цей референдум буде мати за мету цілком конкретну справу. Наприклад, нещодавно Президент Янукович заявив, що хотів би скасувати політичну реформу 2004 року. Як це зробити? Очевидно, що внесенням змін до Конституції. Отже, референдум стане інструментом внесення таких змін, відтак почуємо чимало виправдань, зокрема, те, що референдум є інструментом прямої демократії і засвідчує розвій демократичних трендів в українському суспільстві. По-друге, для того, щоб повернутися до президентської республіки, команда Януковича врахувала досвід Леоніда Даниловича Кучми — 2000 року він також провів референдум, але не врахував того, що парламент не ратифікує його результатів, внаслідок чого владна схема в Україні залишилася такою, як і була. В новому законопроекті про референдум імплементація Верховною Радою після голосування на референдумі вже не потрібна.

Як на мене, зі всеукраїнським референдумом владна команда матиме кілька проблем. Якщо йти за логікою нинішнього правового поля, то необхідно провести два референдуми: перший мав би визначити, чи потрібно приймати нову Конституцію, і лише на другому мали би затверджувати нову Конституцію. Але тут можна знайти інший вихід, тобто не змінювати Конституцію повністю — лишень деякі її положення, скасувати зміни 2004 р. Однак, знову ж таки, згідно з чинним законодавством, результати референдуму мала би затверджувати Верховна Рада. У вересні, коли парламент вийде з відпустки, ми станемо свідками цікавих колізій у залі Верховної Ради. Очевидно, що відбуватимуться певні торги. Очевидно, що будуть ініційовані якісь законодавчі акти, щоб вийти із ситуації і протягнути ідею повернення до президентської республіки. Добре це чи погано, наразі говорити важко, але принаймні у нинішньому контексті видається, що ідея повернення до президентської республіки повністю вписується у ту схему, яку пропонуватиме Україні Партія регіонів у найближчі десять років.

Остап ДРОЗДОВ, автор та ведучий політичної програми «Прямим текстом» (УТ-3):

— У Західній Україні це окреслюється поговіркою «люди геть зовсім пустилися берега». Логіка дій цієї влади все більше переконує мене в її очевидній слабкості. Бо лише слабкі політичні команди так захланно вбирають у себе владу і так панічно намагаються укріпитися в ній. Янукович та його партійний істеблішмент щоразу лягають і прокидаються з відчуттям своєї хиткості та ненадійності. Тому наміри повернутися до чистої президентської республіки я розцінюю як багатозначний симптом непевності та навіть страху. Вони реально бояться розповзання країни, яке вони щоразу провокують своїми власними діями. Цілком зрозумілим є світогляд наших керманичів. Вони — гіперцентралісти з усіма задатками узурпаторів. Вони можуть працювати лише в умовах гегемонії і, я б сказав так, насильницької одностайності. Президентська форма правління властива тим країнам, де є авторитет ремесла політика, де глава держави є не просто черговим прізвищем, а символом і гарантом, насамперед, у свідомості людей. Це — не про Україну. Президентська республіка в Україні, де ремесло політика є вульгаризованим, а такі поняття, як громадянське суспільство та правова свідомість, відсутні взагалі — реанімація президентської республіки буде суттєвим кроком до авторитаризму неавторитетних. На жаль, люмпенізація українського суспільства є настільки значною, що ці антидемократичні зміни претендують отримати благословення народу. А це вже звучить як вирок.

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету ім. Івана Франка, кандидат філософських наук:

— В Україні спостерігається тенденція до зміни форми правління — повернення до президентсько-парламентської республіки, можливо, перехід і до президентської. Хоча вже зараз влада фактично не зважає на те, що в Конституції України зафіксований парламентсько-президентський владний устрій, у нас в реальній політичній практиці посилюється президентська гілка влади. Загалом я прибічник такої системи на перехідний етап до демократичних засад, повинен бути період відповідної трансформації, створена система стримувань і противаг. Щоб ефективно діяла нинішня Конституція, потрібно було прийняти низку конституційних законів. А вийшло інакше, крім того, у нас немає політичних партій європейського типу, відповідної політичної культури, інших суспільних чеснот. Демократична форма правління не вводиться указами, законами. Тип політичного режиму — це історія, традиції, спосіб функціонування економіки, системи місцевого самоврядування, політична культура та багато чого іншого. У нас же ініціативу в забезпеченні своїх прав власними силами не дуже люблять — наприклад, ніхто не хоче братися за вирішення проблем на рівні будинків.

Нова влада буде намагатися змінювати Конституцію і розширювати повноваження президента через референдум. Хоча, на мій погляд, більш ефективним способом було б скасування політреформи 2004 року через Конституційний Суд, бо вона була прийнята в неправовий спосіб. Та колись треба починати жити по закону. І це дуже небезпечна тенденція, коли на референдум будуть виноситися питання без можливості широкого обговорення. В такий спосіб, як правило, простіше провести те рішення, яке потрібно владі, люди голосують за те, що пропонують її керівники. Тим більше, що не виключена фальсифікація результатів референдуму. Запитання повинні добре розумітися загалом, тому вони повинні бути чітко сформульованими. Референдумом як способом прийняття важливих законів користуватися дуже небезпечно. Це означає, що політичний клас намагається зняти з себе відповідальність за ті чи інші рішення і фактично демонструє неспроможність прийняти доленосні для країни ухвали.

Сьогодні де-факто діє президентсько-парламентська форма правління, але владі потрібно надати легітимності системі, що існує. Якщо це буде робитися через референдум, треба, щоб не можна було б вносити питання зміни Конституції без парламенту, бо то буде дуже небезпечне рішення. Але як станеться, передбачити важко. І ще. Уявимо парламентські вибори 2012 року і припустимо, що нинішня опозиція знову повернеться до влади. То що, знову доведеться міняти всю систему влади? Зараз у нас законодавча робота відбувається за принципом «Я начальник — ти дурень» — всі пропозиції опозиції відкидаються. Нинішня конструкція влади є достатньо нестійкою з правової точки зору — якщо б Конституційний Суд діяв як слід, він не освячував би її своїми рішеннями.

Володимир ПРИТУЛА, керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Дивлячись на те, як активно, спішно, впевнено Партія регіонів перебирає владу на себе в Україні в усіх точках географічних і структурних, видно, що кроки для зміни Конституції через референдум вже готуються. І це навіть не обговорюється. Але багато в цій справі буде залежати від опозиції. І навіть не від ослабленої, розрізненої опозиції в парламенті, а від опозиції в суспільстві загалом, від громадської опозиції щодо курсу нової влади. Тому тут багато чого залежить просто від активності людей, громадян в країні, які будуть розуміти, до чого може призвести абсолютна узурпація влади однією, навіть не політичною силою, а групою економіко-політичних кланів, на яких має великий вплив сусідня держава. Тому, якщо наші люди будуть це усвідомлювати, то, звичайно, буде супротив цьому, і партії влади зробити це не вдасться, хоча спроби такі неодмінно будуть. Це вже очевидно...

Сергій ТКАЧЕНКО, керівник Донецької обласної організації ВГО «Комітет виборців України»:

— Гадаю, нова влада однозначно буде вносити зміни до конституції в плані скасування реформи 2004 року, але яким чином це робитиметься, механізм цих змін для мене поки що загадка. Один із можливих варіантів — через референдум, але я не впевнений, що це саме так відбуватиметься. Нещодавно і Литвин заявив, що для нинішньої влади склалася патова ситуація, й він не знає, як із неї виходити, як відмінити внесені 2004 року поправки. В принципі, є ще варіант не через референдум, а безпосередньо через Верховну Раду. На жаль, в нашій політиці все дуже кон’юнктурно, тому будуть шукати шляхи скасування політичної реформи залежно від поточного моменту, зокрема, від кількості депутатів у більшості тощо. В кожному разі спостерігаємо посилення президентської вертикалі та виконавчої влади, тому логічно очікувати такого розвитку подій.

Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету:

— Гадаю, що проведення референдуму про скасування політичної реформи 2004 року цілком можливе. Таким чином, Україна повернеться до президентсько-парламентської моделі, яка була за Л. Кучми. Річ у тім, що нинішня модель правління нестійка. При ній парламент і уряд можуть виявитися в опозиції до Президента, вступити з ним у конфронтацію, як уже й траплялося під час президентства В. Ющенка. Зараз В. Януковичу вдалося зосередити владу в своїх руках завдяки Партії регіонів. Проте в рядах регіоналів діють різні угруповання, які можуть пересваритися поміж собою. «Сюрприз» можуть піднести найближчі парламентські вибори, під час яких укріплять свої позиції інші партії, й тоді влада В. Януковича виявиться під питанням. Окрім того, парламентсько-президентська модель передбачає компроміси, в тому числі й із опозицією. Набагато легше правити, маючи такі повноваження, як у Л. Кучми. Це надійніше, особливо, якщо Президент В. Янукович планує обиратися на другий термін. Заяви його соратників про те, що вони прийшли на десять років уже звучали. Так що референдум про відміну політреформи сповна логічний із точки зору утримання влади. Можна передбачити, що розмови про переваги парламентсько-президентського правління можуть знову відновитися до кінця правління самого В. Януковича, якщо в регіоналів не буде впевненості в тому, що на президентських виборах переможе їхній кандидат.

Олександр ПАЛІЙ, експерт з питань зовнішньої політики, кандидат політичних наук:

— На мою думку, що це достатньо імовірний варіант, оскільки на сьогоднішній день більшість населення не підтримує той конституційний лад, який був встановлений в Україні 2004 р. Люди побачили його хиби та вади, тому в даному конкретному випадку Президент України Віктор Янукович може скористатися цими суспільними настроями в своїх власних інтересах. Конституція 1996 р. справді була значно краща, аніж та, що є сьогодні, але в неї була одна величезна вада: не було створено систему збалансованих противаг. Одним-єдиним балансом залишалася Верховна Рада, яку неможливо було розпустити. За Кучми вона залишилася «вогнищем» опозиційних настроїв, коли все решта було під президентом. Тепер же Президент Янукович, я так розумію, намагається повністю демонтувати збалансовані противаги. Тому замість отримання ефективної збалансованої влади ми отримаємо монопольну владу з диктаторськими повноваженнями. Дивлячись на те, як сьогоднішня влада знищує засоби стримувань і противаг, а це і Верховний Суд, і в цілому судова система, і парламентський контроль, неважко передбачити, як надалі влада ставатиме більш централізованою.

Країні дійсно потрібна сильна президентська влада, але й сильний парламент, який би мав важливі контролюючи функції. Можливо, навіть нам потрібно створити незалежні агенції для контролю за кадровою політикою у Міністерстві внутрішніх справ, Генпрокуратурі, в судовій системі тощо. Важливо, щоб на ці агенції не мали впливу владні органи, щоб вони могли вважатися дійсно незалежними і могли своїм консенсусним рішенням усувати тих чи інших урядових осіб, які підлягають критиці з боку суспільства, але усунути їх може лише безпосередньо начальство.

Ще більша загроза від цього закону про референдум полягає в тому, що він створює можливість для «розшматування» країни суперечливими питаннями: це і питання мови, і питання вступу до різних союзів і тому подібне. Тобто створюється такий механізм, який серйозно заважатиме суспільному консенсусу і просто роздиратиме країну в разі його регулярного використання. В цьому законопроекті є одна норма про те, що питання, які виносяться на референдум, не можуть бути спрямовані проти незалежності України, але я припускаю, що ця норма буде виключена коаліціянтами перед другим читанням. Крім того, там передбачена можливість голосування за відокремлення від України якихось частин в результаті так званого ратифікаційного референдуму. Я думаю, що це теж небезпечна річ, яку не потрібно закладати в закон про референдум: це створює правові підстави для зміни території та територіальної цілісності України.

Таким чином, нині створюється такий потужний інструмент, яким суспільство використовуватимуть, тому що завжди можна поставити запитання так, щоб гарантовано отримати потрібну відповідь. Отже, мені здається, що значно важливіше було б у цьому законі про референдум вписати норму, відповідно до якої питання на референдум може виноситися тільки одне. Має бути дуже тривале обговорення цього питання, тобто між прийняттям рішення про референдум і самим референдумом має пройти досить багато часу, щоб люди зрозуміли суть питання. Також важливим є те, щоб це питання було сформульовано максимально просто: можна було б обмежити кількість слів у питанні, скажімо, до десяти чи восьми слів, тому що коли на референдум виносяться складні запитання, то це, як правило, маніпуляція, яка не має нічого спільного з демократією. Крім того, мені здається, що треба було б передбачити у референдумі таку річ, що влада, яка ініціює референдум, сама і підтримує це питання, а в разі його провалу на референдумі мусить піти у відставку. Це було б дуже вагомим стримуючим чинником проти всілякого роду абсурдних референдумів, які розділяють країну.

ДОВIДКА «Дня»

Референдуми в Україні

Після проголошення Україною незалежності 1991 року всеукраїнські референдуми проводилися двічі.

Всеукраїнський референдум 1991 року — референдум щодо незалежності України. В результаті народ України підтримав вихід із СРСР і створення незалежної держави. У голосуванні взяли участь 84,18% громадян і 90,32% з них підтримали Акт проголошення незалежності України.

Всеукраїнський референдум 2000 року — референдум щодо внесення змін до Конституції України. На нього були винесені наступні питання: про можливість дострокового припинення президентом України повноважень Верховної Ради України у випадку, якщо парламент упродовж місяця не сформує дієву парламентську більшість або впродовж трьох місяців не затвердить проект закону про державний бюджет; про скасування депутатської недоторканності; про скорочення загальної кількості депутатів із 450 до 300 осіб; формування двопалатного парламенту. У референдумі взяли участь 81,15% громадян. Із чотирьох питань, винесених на референдум, імплементоване лише одне — про надання президентові права розпускати ВР.