Є теми в кінематографі безпрограшні, наприклад — екранні біографії рок-зірок; про будь-які картини, присвячених історії «Біттлз», годі й казати. Тому новий британо-канадський фільм Nowhere Boy, який в нашому прокаті йде під назвою «Стати Джоном Ленноном», просто приречений на увагу.
З таким же успіхом можна було б пустити цю стрічку під назвою «Все, що ви хотіли знати про Джона Леннона, але боялися запитати». Адже сценарій написаний Меттом Грінхелгом (сценарист фільму «Контроль» про життя Йена Кертіса, лідера групи Joy Division) за книгою спогадів зведеної сестри Джона Леннона Джулії Бейрд «Уявіть це: дорослішання з моїм братом Джоном Ленноном». Ім’я режисера — Сем Тейлор-Вуд — відоме в Україні. Твори британської художниці експонувалися в київському PinchukArtCentre, а три роки тому вона у складі інтернаціональної арт-команди представляла нашу країну на Венеційській бієнале.
Досі Тейлор-Вуд була відома завдяки концептуальним фотосеріям (найбільш відома — «Чоловіки», що плачуть», цикл портретів плачучих знаменитостей) і експериментальним роботам у форматі відеоарту. 2006 року Тейлор-Вуд спробувала себе як режисер, знявши епізод для скандального альманаху «Заборонено до показу», а її короткометражка «Люблю тебе сильніше» (2008 р.) потрапила на конкурс Каннського фестивалю і номінувалася на головну британську кіновинагороду — БАФТА. «Стати Джоном Ленноном» — це її повнометражний дебют.
Тейлор-Вуд і Грінхелг намагаються здолати біографічний шаблон, сполучаючи роман виховання і мелодраму. Леннон (Аарон Джонсон) постає від початку нещасним, напівсиротою: адже його виховує тітка Мімі (Крістін Скотт Томас), а свою непутящу матір (Анн-Марі Дафф), яка живе всього за декілька кварталів, він майже не пам’ятає. Режисер береться до справи із старанністю дебютанта, намагаючись догодити відразу всім: і критикам, і простим глядачам. «Стати Джоном Ленноном» рясніє сльозливими сценами, актори грають відповідно за всіма стандартами мелодрами, перебільшено емоційно, байдуже, що вони змальовують — горе, злість або радість. При цьому справжнього драматизму небагато. В цілому, не дивлячись на велику кількість подій — дві смерті, безліч розмовних сцен, сімейних сварок і музичних номерів, на змістовному рівні від картини залишається відчуття короткометражки, розтягнутої на півтори години.
З іншого боку (це вже для критиків), прекрасна композиція кадру (все-таки знімала художниця), якісні музичні сцени і талановиті, не дивлячись на гліцеринові сльози, актори: Аарон Джонсон, Анн-Марі Дафф, і, особливо, Крістін Скотт Томас; серед «дитячих» ролей запам’ятовується несподівано зворушливий Томас Сангстер в ролі Пола Маккартні.
«Стати Джоном Ленноном» навряд чи буде помітною кіноподією сезону. Але уявлення про те, з якого сміття зростають навіть найсвітліші й найлегші пісні та вірші, цей фільм дає — тим і цінний.
