Спілка сприяння розвитку сільського «зеленого» туризму в Україні, розвиваючи актуальний в нашій країні цей напрямок туризму, постійно дбає, спільно з громадським Науково-природоохоронним центром «Незалежна служба екологічної безпеки» та громадською організацією «Інститут сільського розвитку», про екологію в сільських садибах і довкіллі, захищає їх усіма методами, що є в арсеналі Спілки, від негативних впливів сучасної цивілізації. З цією метою в Україні запроваджено систему екологічної сертифікації «Зелена садиба», розроблену власними експертами та громадським Науково-природоохоронним центром «Незалежна служба екологічної безпеки» із залученням польських фахівців і за підтримки Швейцарського фонду співробітництва.
СТАН ВОДНИХ РЕСУРІВ УКРАЇНИ
Наприкінці XX століття якістю навколишнього середовища почали перейматися як державні структури, громадські організації окремих країн, так і безпосередньо самі громадяни. Яким повітрям дихати, на якому грунті вирощувати продукти харчування, яку пити воду? Особливо нагальною ця проблема постала для сільських територій України, де традиційно споживається неочищена вода.
Який же стан водних ресурсів в Україні? Протягом лише 2002 року у водний басейн країни скинуто 2,9 млрд. кубічних метрів забруднених стоків. Майже три чверті з них потрапило у поверхневі водойми (озера, ставки, річки) внаслідок недостатнього очищення вод на очисних спорудах. Решта — 782 млн. кубічних метрів брудної води — надійшла у водойми взагалі без очищення, що у 1,9 разу більше, ніж 1990 року.
Незадовільний стан функціонуючих очисних споруд, зменшення їхньої потужності в останні роки, а також відсутність у багатьох населених пунктах централізованого водовідведення стали основною причиною скидання неочищених забруднених стоків. Як свідчить Державна гідрометеослужба Мінекоресурсів України, у задовільному стані залишилися лише річки Карпат і Гірського Криму, решта водних об’єктів продовжують зазнавати великого антропогенного тиску. Майже в кожній шостій пробі води фіксується невідповідність гігієнічним нормативам. Негативно впливають на якісний стан поверхневих вод сполуки важких металів і азоту, сульфати, нафтопродукти.
За даними моніторингу Міністерства охорони здоров’я України 2002 року, кожна сьома проба води, взята із системи господарсько-питного постачання, не відповідала санітарно-гігієнічним вимогам на санітарно-хімічні показники і кожна тринадцята — на мікробіологічні (Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища України у 2002 році).
Водні ресурси країни надзвичайно обмежені і становлять 52 км куб/рік, у тому числі поверхневі — до 39 км куб/рік, підземні — до 13 куб/рік. Водоспоживання наближається до межі ресурсів і складає 30—36 км куб/рік. Вода у 61% річок України оцінюється як дуже забруднена і тільки у 3% річок має задовільну чистоту. Найбільш розповсюдженими забруднювачами води є нітрати (до двох норм гранично допустимої концентрації — ГДК), феноли (до 16 норм ГДК), нафтопродукти (до 10 норм ГДК), сполуки міді (до 11 норм ГДК), цинку (до 10 норм ГДК), марганцю (до 50 норм ГДК).
Як правило, у більшості випадків там, де відсутня мережа централізованого водопостачання, відсутня і каналізація. «Продукти» (стоки з туалету, ванної, кухні) людської діяльності накопичуються в основному на глибині від трьох до 20 метрів, де залягає верхній шар ѓрунтових вод, і ці відходи мають більшу концентрацію, ніж у поверхневих водах. Відстань вигрібних ям у декілька десятків метрів від колодязів з питною водою не захищає останні від забруднення.
Централізованою каналізацією забезпечено 94 відсотки міст, 57 відсотків селищ міського типу, 3,1 відсотка сіл. (Значення води у житті людини).
НАЙБІЛЬША ПРОБЛЕМА КРИНИЧНОЇ ВОДИ — ТВЕРДІСТЬ
В Україні найбільша проблема — твердість криничної води та вміст у ній заліза, котрий іноді досягає 12—20 мг/л при нормі 0,3 мг/л. У більшості випадків колодязі не бувають глибші за 30 метрів, але тільки починаючи з глибини більше ніж 30 метрів вода є придатною для внутрішнього споживання. У мілких колодязях вміст бактерій, пестицидів, гербіцидів, фосфатів, нітратів у багато разів перевищує норми, тому що до цієї глибини в підгрунтових водах зосереджені небезпечні концентрації забруднювачів (Водні ресурси України).
Якість підземних вод погіршується неухильно. Активне в минулі часи використання мінеральних добрив і пестицидів не пройшло безслідно, особливо на сході та півдні країни. Метали та їхні сполуки призводять до порушення діяльності внутрішніх органів людини, проникаючи в тканини організму, вражають кишечник, легені, печінку. За даними ВООЗ, вода містить 13 тисяч токсичних елементів, тому понад 80% усіх захворювань передаються через воду (Синяк В.В., директор ПП «Геотехнології». «Ресурси природних вод Карпатського регіону»).
З метою захисту водних ресурсів в сільській місцевості забороняється: забруднювати території скиданням нечистот, сміття, гною промислових відходів, отрутохімікатів і іншого; стійбище та випас худоби в прибережній смузі каналів, річок з усіма їхніми притоками ближче 100 метрів від лінії урізу води в них при максимальному рівні; застосування для рослин отрутохімікатів, органічних і мінеральних добрив, авіохімічна обробка землі та обробка аерозольними генераторами в природоохоронній смузі водойм...
Житлові будинки, населені пункти, промислові підприємства для запобігання забрудненню грунту повинні облаштовуватись водонепроникними вигребами, ізольованими підлогами у тваринницьких фермах, конюшнях; відведенням забруднених поверхневих стоків.
ЕТАЛОН ПИТНОЇ ВОДИ
Природна вода — із загальною мінералізацією не більше ніж 500 мг/л. Вміст Са — близько 100 мг/л;співвідношення Са/Mg — менше ніж 2/1; Na — менше ніж 10 мг/л. Твердість — менше 6,0; pH — 6,0—8,0. Інші макро- та мікрокомпоненти у відповідності з ГДК за ВООЗ (Шляхи забезпечення якісною питною водою населення України. Синяк В.В., доповідь на міжнародній науково-практичній конференції «Ресурси природних вод Карпатського регіону», Львів, 4—5 квітня 2002 р.,). Вода не має містити такі токсичні компоненти, як ртуть, талій, кадмій, нітрити, ціаніди, хром (+6), 1,1-дихлоретилен, 1,2-дихлоретан, бензапірен в концетраціях, що визначаються стандартними методами досліджень.
Для попередження забруднення річки, знищення флори та фауни на її берегах, а також створення сприятливих для них умов по обидва береги річища на території долини встановлюються так звані прибережні захисні смуги та водоохоронні зони. Ці ділянки є природоохоронними територіями, господарська діяльність на яких має обмеження і регулюється Водним кодексом України. Стаття 87 Водного кодексу України зобов’язує: «Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів зобов’язані доводити до відома населення, всіх зацікавлених організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їхніх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища».
Згідно з даними Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем України, у разі відсутності обрушення берега або його ерозійної активності та вузької смуги підтоплення ширина водозахисної смуги встановлюється по обидва боки від водотоку: для малої річки — 250 м; для середньої річки — не менше ніж 500 м; для великої річки — від 1 км до 7—8 км. На території населених пунктів розміри водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюються відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, але не ближче, ніж 10 м від берега (Зуб Л.М. Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги річок).
Ефективно захищають ріки від руйнівних процесів лісонасадження. З досвіду українських лісівників відомо, що середня ширина захисної смуги по обидва береги річки довжиною понад 100 км має бути 50—100 м, на річках довжиною менше ніж 100 км — до 50 м. На ділянках річок, що пересихають, та на дуже малих річечках від витоків до 50 м (по довжині) — ширина лісового насадження повинна бути 20 м; на ділянці 50—100 км — 30 м; на ділянці більше, ніж 100 км — не менше ніж 40 м. (Зуб Л.М. Відновлення природних комплексів річкових долин (ландшафтна фітомеліорація).
ПРИЧИНА ПРОБЛЕМ ДОВКІЛЛЯ — БАЙДУЖІСТЬ, НЕВІГЛАСТВО ТА БРАК ІНФОРМАЦІЇ
Люди в своїй більшості керують своїми вчинками, як говориться у прислів’ї: «Моя хата скраю — нічого не знаю». Одним із основних завдань діяльності Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні є постійна просвітницька робота серед сільських господарів, що надають туристичні послуги. І це дає відповідний результат, тому що господарі самі в першу чергу зацікавлені в чистоті природи, яка їх оточує. Палітра заходів Спілки в даній царині найрізноманітніша — від наукових лекцій фахівців до проведення науково-практичних конференцій, семінарів, тренінгів, виставок-ярмарків сільського зеленого туризму і захисту навколишнього середовища, публікацій статей на екологічну тематику в журналі «Туризм сільський зелений» і інших друкованих виданнях, виступів активістів Спілки на радіо та телебаченні.
Пропагуючи здоровий спосіб життя і оберігаючи ріки, озера, ставки, луки, полонини, гаї та ліси, флору та фауну, заболочені місця як невід’ємну частину цілісної екосистеми, місцеві осередки і регіональні відділення Спілки зобов’язані ще активніше використовувати місцеві традиції, народні чи релігійні свята, співпрацю з учителями, управлінцями. Ефективною може бути реклама сільського зеленого туризму на місцевому рівні у поєднанні з використанням барвистих стендів, стінгазет, листівок, фото композицій, присвячених проблемам захисту навколишньої біосистеми.
