М’який стиль спілкування та ввічливі манери Ігоря Сєчина суперечать його репутації, що викликає страх. Посли й офіційні особи вважають, що колишній радянський військовий перекладач Сєчин є неформальним лідером націоналістично налаштованого клану «силовиків», куди входять колишні військові та працівники спецслужб, які прагнуть зберегти провідну роль держави в російській економіці.
Будучи довіреною особою Володимира Путіна під час його президентства в 2000—2008 роках, Сєчин сьогодні обіймає посаду заступника прем’єр-міністра, відповідаючи за величезні російські галузі енергетики й виробництва металів, що є найбільшими в світі.
Олігархи в його присутності встають по стійці «смирно», а журнал Forbes включив Сєчина до 50 найупливовіших у світі людей, поставивши його трохи вище за Дмитра Медведєва, якого багато хто вважає підпорядкованим Путіну.
Така роль привернула незвичну увагу публіки до цієї звиклої жити в тіні людини, й 49-річний Сєчин скористався рідкісним для себе інтерв’ю Reuters під час Санкт-Петербурзького економічного форуму, щоб якось пом’якшити свою лякаючу репутацію.
«Мені це здається чимось зі сфери легенд і міфів, — заявив він під час півторагодинної бесіди, відповідаючи на запитання про те, чи дійсно він лідер кремлівських силовиків, — це несерйозно, просто несерйозно — наліплювати ярлики».
Яку б хотів мати характеристику сам Сєчин? «Нормальний громадянин має бути патріотом своєї країни, — відповів заступник прем’єра, — порядна людина, професіонал, якщо ви працюєте в уряді, ефективний працівник, от і все». Чимало американських сенаторів — у минулому військові, додає він, але їх ніхто ніколи не називає «силовиками».
Сєчин сердиться, коли чує, що його минуле, його політичні зв’язки й обов’язки, пов’язані з керівництвом нафтовою й газовою промисловістю Росії, ставлять його в протиріччя із задумами Медведєва про створення в Росії сучасної, демократичної та прозахідної економіки, базованої на знаннях.
«Президент говорить про ризики (економіки, що базується на нафті), але він не говорить, що ми не повинні використовувати природні ресурси — це вже непорушний факт, основа російської економіки», — пояснює Сєчин. Медведєв правий, продовжує він, коли хоче зменшити роль держави в економіці, «але нам треба ефективно продавати цю долю». Прикладом того, як це слід робити, він наводить первинну публічну пропозицію акцій очолюваної ним гігантської державної нафтової компанії «Роснефть».
Проте «погано» те, що олігархи під час хаотичних розпродажів 1990-х років практично задарма прибрали до рук високоприбуткові російські активи з галузі видобутку корисних копалин, говорить Сєчин. «Що сталося, те сталося. Була приватизація. Ми не збираємося передивлятися її підсумки, але сподіваємося... що ці активи використовуватимуться ефективно».
Сєчин останнім часом особливо активно діє в Латинській Америці. Він їздить до Венесуели, де допомагає вести переговори про постачання зброї й створення партнерств у нафтовій галузі, а також відновлює колишні радянські торговельні й фінансові зв’язки Москви з Кубою.
Як співвідносяться його операції з головними ворогами Вашингтона в Латинській Америці з медведєвською політикою демонстрації дружелюбності Заходу й з налагодженням відносин із США? «Нічого особистого», — м’яко відповідає Сєчин. За його словами, соціалістичний лідер Венесуели Уго Чавес — це «природний партнер» Росії, тому що дві країни мають спільні інтереси.
А що стосується постачань зброї Венесуелі на 4 млрд. доларів, то «цим займаються всі країни, що володіють високим виробничим потенціалом», і якщо Каракасу не постачатиме зброю Москва, то це зробить хтось інший. «Чому ми повинні відмовлятися?»
Будучи давно вже своєю й вельми утаємниченою людиною в Кремлі, Сєчин особливо обережний, коли його запитують про президентські вибори 2012 року. Багато обізнаних людей чекають, що Путін, який сьогодні займає посаду прем’єр-міністра, повернеться на президентську посаду. Але вони не виключають і збереження нинішньої «тандемної» структури влади, коли Медведєв сидить у Кремлі, а Путін керує країною як прем’єр.
Чи може Сєчин бути третім кандидатом? «Ніколи не чув цікавішого запитання, — уїдливо зазначає він, — принаймні, не зі сфери казок і фантазій». Питання виявляється настільки болісним, що його прес-секретар через декілька годин телефонує й пропонує дати іншу відповідь Сєчина з приводу його можливої кандидатури на президентську посаду: «Це неможливо з об’єктивних і суб’єктивних причин».
Заступник прем’єра, який познайомився з Путіним, коли вони в 1990-х роках разом працювали в мерії Санкт-Петербурга, говорить, що був здивований, коли його запросили працювати в московські коридори влади на Красній площі. «Я якось несподівано опинився в Кремлі, — заявляє він, — там є якесь особливе відчуття святості й значущості цього місця. Там дуже хороша аура».
