Вкрай вразила і стривожила Ваша заява в європейському парламенті, де Ви заперечили і назвали несправедливістю голодомор-геноцид Українського народу в 1932—1933 роках.
Закриваються і замовчуються відкриті архіви СБУ щодо геноциду, закрито сторінку Президента України про дії антилюдської комунотиранії в Україні.
Невже це те найважливіше і найперше, з чого потрібно розпочинати діяльність на посаді Президента України?
Тоді скажіть моїй 92-річній мамі, яка ще в 1921—1923 роках зазнала, що таке голод і дивом залишилася живою навесні 1933 року, що їй робити зі своєю пам’яттю, яка ятрить її душу і заливає при згадці про ту біду її серце слізьми?
Мабуть, тоді забороніть указом і її пам’ять!
Скажіть, куди їй подітися від душ згноблених голодною смертю більш ніж 50 прізвищ односельців, які приходять в її пам’ять і волають, аби їх почули?
Якщо ви стверджуєте, що такого не було в Україні, тоді скажіть, куди в 1932-1933 роках ділися деякі жителі села Зелена Антонінського (тепер Красилівського) району Кам’янець-Подільської (тепер Хмельницької) області?
Вимерла вся сім’я Горбачуків. А саме — Петро, Микола, Марія, Настя, Катерина, мати Варвара і батько Остап.
Сім’я Петльків (Микола, Остан, Катерина).
Сім’я Шевчуків (по вуличному Солов’їв: Таримій, Петро, Марія, дочка Соловей, батько).
На «Горі» сім’я Легкодуха Захара. Жидівська сім’я Зейликів. Померли четверо дітей і жінка Рухля.
На «Садибах» Семен і Настя Капустинські, діти Юганка, Катерина, Микола.
Із сім’ї Козловських — брати Іван, Франик.
На «селі» проти Шевчука Олекси вимерли сім’ї Максимових і Горбачуків (четверо душ).
На «Кутку» померли Пальчук Микита і його жінка Федора, а також батьки Насті Семенючки, Пилип, мати Надія.
Сім’я Микити Корнійчука.
Із сім’ї Харитонових (Настя).
Померли Трохим і Маріка, де жила баба Паражка і Тимчиха.
Сім’я Пасічника Івана Захаровича.
Сім’я (Голубників) по вуличному.
Сім’я Шевчука Сидора, (Маріка, Якилина, Федоська).
Не беріть гріха на душу!
Схаменіться і покайтеся!
Я цілком усвідомлюю, на яку небезпеку наражаюся цими словами, але мовчати не можу.
P.S. Шановна пані Ларисо! Цю сповідь мені передала моя 92-річна мама на другий день після заяви Президента Януковича в Європі. Я лише записав той біль і сльози, з якими вона згадувала своїх односельців. Буду вдячний, якщо цей лист буде оприлюднено в газеті «День».
