Кажуть, що справжня дружба перевіряється часом. Це правило також стосується і відносин, які виникли між новою українською владою та російським керівництвом. Пройшло менше чотирьох місяців — а це дуже малий строк — після зміни влади в нашій країні, але вже зараз нинішнє керівництво постійно заявляє, що саме йому вдалося вивести українсько-російські відносини на новий рівень. У підтвердження цьому наводиться факт, що за останні декілька місяців Президент України Віктор Янукович провів сім зустрічей із главою Російської держави Дмитром Медведєвим. Зі свого боку, російський президент заявляє про зростання товарообороту між країнами і говорить про те, що йому добре співпрацювати з новим президентом.
Звісно, Медведєву подобається нова українська влада, яка продовжила базування Чорноморського флоту на 25 років, аж до 2042 року, про що не могло йти мови при попередньому президентові. Також російський президент дещо кривить душею, звалюючи вину на попередню владу, через яку було втрачено динаміку у відносинах між обома країнами. Частина провини лежить на російській стороні, яка тоді не бажала спілкуватися з українським президентом, знаючи, що в того немає шансів перемогти на наступних виборах. І, можливо, економічна криза не так би зачепила обидві країни, якби російська влада по справжньому прагнула розвитку взаємовигідних відносин з нашою країною.
Тому, здається, зараз рано говорити, що відносини між нашими країнами стають рівноправними і взаємовигідними. І харківські угоди зовсім не є підтвердженням рівноправності сторін, а тим більше — братніх відносин. Адже братні відносини, якщо вони такими є, не купуються і не продаються. Медведєв заявив учора, що харківські угоди передбачають передачу Україні еквівалента 40 мільярдів доларів.
Недарма деякі європейські депутати назвали ці угоди ознакою здачі Києвом частини свого суверенітету Росії. І, більше того, ця угода звужує маневр для України. Адже невідомо, яка ситуація складеться в світі через 15—20 років, а Україна вже зв’язана цією угодою аж до 2042 року.
Окрім того, сюрпризи може підносити і сама Росія, і при цьому говорити з Україною досить жорсткою мовою. Прикладом цього є заява управляючого справами президента Росії Володимира Кожина про те, що Росія наполягає на визнанні Україною права власності Російської Федерації на майно колишнього СРСР за кордоном. «Наша позиція була і залишається незмінною: Росія прийняла на себе всі борги союзних республік і виплатила їх повністю. При цьому вся закордонна власність також переходила РФ. Тут немає поля для компромісу, тому що Росія взяла на себе величезний борг і взяла в найважчі часи, і ми все виплатили. Тому потрібно просто виконати всі домовленості й угоди, які свого часу були укладені, досягнуті, й усі з ними погодилися», — заявив Кожин в ефірі «Радіо «Эхо Москвы».
Повідомлення про це в українській пресі прозвучало в той момент, коли російський президент Дмитро Медведєв намагався зачарувати українських студентів під час годинної лекції в Київському національному університеті ім. Шевченка. Медведєв досить легко перевтілився в лектора. На початку лекції він згадав, що наприкінці розвалу Радянського Союзу він вперше як викладач побував в університеті ім. Шевченка на юридичній конференції. Медведєв розповів, що саме тут він відчув атмосферу повалення авторитетів і «відсвяткував» завершення конференції в парткомі, чого раніше не можна було собі уявити.
Після трихвилинного вступу російський президент одразу став відповідати на запитання студентів. Почувався він досить впевнено, і жодне питання не збивало його з пантелику. Навіть останнє запитання від студента міжнародника про те, чи бажає Росія приєднання України до ОДКБ, Медведєв назвав не гострим. А запитань, що торкалися міжнародної безпеки, було небагато. І загалом українські студенти не були критичними щодо до російського гостя. Вони аплодували кожній його відповіді.
Хоча, наприклад, відповідь Медведєва, що база Чорноморського флоту в Севастополі — це елемент європейської системи безпеки, і те, що ця база нікому не заважає і зберігає статус-кво — заслуговує як мінімум на запитання уточнення. Рівно як запевнення російського президента, що Росія не буде використовувати Чорноморський флот для нападу на суміжні держави. А що було у випадку російсько-грузинського конфлікту? Хіба не російські кораблі виходили з Севастополя і потім знищили грузинські кораблі і катери?
Також можна поставити під сумнів слова Медведєва, що «справжні гарантії — це система міжнародних відносин, це наші зобов’язання усередині ООН відповідно до міжнародних конвенцій», а також його запевнення, що Росія не буде нехтувати міжнародними зобов’язаннями, оскільки це для неї не вигідно. А як тоді бути з визнанням Росією, зокрема особисто Медведєвим Південної Осетії та Абхазії в порушення Хельсинського акту?
Медведєв зізнався, що Росія була б щаслива приєднанню України до Організації договору про колективну безпеку. «Рішення з цього питання має приймати сама Україна. Якщо цікаво брати участь в ОДКБ — welcome. Якщо є якісь сумніви — ми з повагою до цього ставимося», — підкреслив російський президент. Разом з тим він додав, що його «як президента Росії абсолютно влаштовують слова Януковича про позаблоковий характер України, тому що це повною мірою забезпечує наші інтереси».
Багато українців сумніваються, що позаблоковий характер відповідає національним інтересам, як і продовження базування на українській території Чорноморського флоту РФ. Однак українська влада до цього поки що не прислуховується і діє за власними розрахунками. Хоча навряд чи це раціонально. Але за «братську» дружбу доведеться раніше чи пізніше доведеться заплатити.
КОМЕНТАР
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:
— Саме Україна висувала свої претензії щодо права власності на майно колишнього Радянського Союзу за кордоном. Це питання піднімалося ще з початку 1990-х років і до часу приходу Віктора Януковича до влади, але воно безперспективне. Росія усе одно не віддасть закордонне майно колишнього СРСР. Тому визнання чи невизнання Україною того, що право власності належить Росії, реальних наслідків не матиме. Я думаю, що і сам Віктор Янукович піде на те, щоб визнати таке право за Росією.
Що стосується слів Дмитра Медведєва щодо того, що угода по Чорноморському флоту пов’язана з європейською системою безпеки, то я скажу, що ЧФ — це швидше безпека Росії. Який стосунок має Чорноморський флот до європейської системи безпеки, ви побачили під час серпневого російсько-грузинського конфлікту 2008 року. Я думаю, Медведєв у першу чергу вбачає в угоді стабільність домінування Росії у Чорноморському регіоні. Для України ЧФ був і залишається дестабілізуючим фактором. І історія перебування цього флоту на території України чітко вказує на це. Що стосується питання ОДКБ, то хочу відзначити, що Росія хоч завтра готова нас туди прийняти без усіляких референдумів і вимог. Якщо завтра Президент Янукович подасть заявку на членство в ОДКБ, уже післязавтра нас туди приймуть. Тут немає жодних проблем зі вступом. Що стосується проблем для громадян, то це вже інша справа.
Коли Медведєв говорить про те, що європейський вибір українців належить виключно їм самим, то він абсолютно впевнений, що Україна ще як мінімум сорок років не має ніякої перспективи бути членом Європейського Союзу, а від членства в НАТО ми самі відмовилися на догоду Росії. Якби у нас дійсно була перспектива, то думаю, що Медведєв говорив би дещо інакше.
Угоди, які були позавчора підписані між українською та російською сторонами, дійсно не несуть загрози національним інтересам України, її національній безпеці. Скажімо, угода про демаркацію кордонів — це безумовний успіх України, тому що ще з 2003 року Україна ставила питання про демаркацію. Було створено робочі групи, але Росія зволікала з цим, і під кінець Росія все ж підписала угоду, що дасть нам можливість мати повноцінний кордон. Принаймні у правовому сенсі. Що стосується інших угод, то я думаю, там був певний компроміс. Угоди про заходи двостороннього співробітництва у сфері культури та туризму, у сфері освіти — більше на користь Росії, але в цілому балансу інтересів дотримано.
Що стосується спільних заяв президентів Росії та України щодо удосконалення системи європейської безпеки, врегулювання придністровської проблеми та з питань безпеки в Чорноморському регіоні, то я можу сказати, що там, у принципі, немає жодних зобов’язань України. Отже, ці заяви не є дестабілізуючими, але, з другого боку, там чітко підтверджено солідарність України з поглядами Росії на європейську, чорноморську безпеку, на врегулювання придністровського конфлікту. Тому мені здається, що це вже не є самостійна позиція України.
