Сьогодні Конституційний Суд України має виголосити рішення, яке визначить долю нашої крани на багато років наперед. А саме з подання 68 народних депутатів з фракції Партії регіонів щодо офіційного тлумачення відповідних положень Конституції України і Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій. Питання це, вочевидь, з розряду ключових, бо стоїть принципова проблема, чи законним є уряд, який нині сформований, і чи можна буде надалі за чинної Конституції створювати коаліції з «тушок», тобто використовуючи нардепів-перебіжчиків. Винесення рішення в такі стислі терміни (дане подання до КСУ було направлене 9 березня нинішнього року, і найвища інстанція конституційної юрисдикції, згідно із Законом, мала кілька місяців на його розгляд) майже немає прецедентів. Тобто важливість питання була, вочевидь, врахована. Як і те, мабуть, що за кілька днів Президент Віктор Янукович має вилетіти в Сполучені Штати Америки на саміт, присвячений ядерній безпеці. Отже, його соратникам надали перевагу, тому що по конституційному поданню 56 народних депутатів (в основному бютівців), які запросили рішення про відповідність Конституції положень статті 61 Регламенту ВР, на яку спирались регіонали та їхні нинішні союзники при формуванні нинішньої правлячої коаліції, за інформацією сайту КСУ станом на 7 квітня провадження ще не було відкрито. А по конституційному зверненню лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка з формулюванням, схожим до постановки питання регіоналами, ухвалою колегії суддів КСУ у відкритті провадження взагалі було відмовлено.
Зрозуміло, винесення рішень про відповідність Основному Закону тих чи інших законів і дій влади знаходиться у виключній компетенції КСУ. Однак громадянам не може бути байдуже, чи в законний спосіб формується влада. Фракціям, які утворили нинішню коаліцію, тим більше Партії регіонів, народ не дав в сумі більшості у парламенті, а відтак і мандату на створення уряду. Проте ми маємо абсолютно зворотну картину. Тому вже після 11 березня мали б відбутися потужні громадські акції в підтримку Конституції. Але їх не було. Політики загалом теж реагували вельми мляво, хоча б за своїм статусом мали б звернутися до суспільства. Отже, перед українськими громадянами, яким дорогі принципи незалежності країни, свободи і демократії, постав важкий вибір — діяти в стилі наших політиків, які називають себе демократичними і змиритися з нинішнім розвитком подій, які відкинуть країну на багато років назад з реальною перспективою втрати державності, або протестувати. Я пропонував представникам керівництва кількох партій націонал-демократичного спрямування розпочати пікети чи мітинги в підтримку Конституції і протестами проти її порушення, але, мотивуючи, що нині важко підняти на це людей, вони відмовились. Отже мені довелось взяти на себе їхню роботу і заявити про власну позицію. І не тільки на сторінках «Дня». Отже подав до Київської мерії відповідне повідомлення про проведення пікету по вулиці Жилянській, 14 (це адреса Конституційного Суду). Щоправда, після цього довелося відповідати на телефонні дзвінки з київської міліції і від керівників (так вони представлялися) Державної служби охорони, якій доручена убезпечувати КСУ від всіляких зазіхань, що ніяких різких дій, тим більше нападів на суд, не планую. Занепокоєність правоохоронців я розумів, бо дійсно орган надто важливий, і його безпека є по суті безпекою держави. Отже, намалював плакат «Конституції — так! Узурпації влади — ні!» і 31 березня став з ним, де збирався. Його зміст і сенс мого протесту був саме таким з огляду на те, що я шаную Конституцію, яка забороняє тиск на суддів — на відміну від Президента Віктора Януковича, який прямо й публічно висловив свою думку про бажане рішення КСУ і лідера опозиції Юлії Тимошенко, яка почала погрожувати «неправильним» суддям відкликанням. Тому ажіотажу я не здіймав. Просто розмовляв з людьми, які проходили мимо і звертали увагу на моє гасло. Підійшли двоє людей в цивільному, один з них (прізвища точно не запам’ятав, тому, щоб не було помилки, не навожу) представився керівником підрозділу Державної служби охорони (тільки що призначеним на цю посаду), який опікується безпекою КСУ. Я повторив запевнення, що нічого протизаконного робити не збираюсь. Вони також запитали, чи є у мене якісь побажання і чи не хочу я їх викласти в секретаріаті КСУ. Я відповів просто — те, що хочу сказати, викладене на плакаті, а інших намірів не маю. Звісно, я не був настільки наївним, щоб думати, що воно схвилює всіх без винятку. Так воно і сталося — людей багато не було (загалом, на вулиці Жилянській перехожих не густо). Але все одно прикро, тому що стає питання, наскільки після помаранчевої революції кияни сприймають загрозу наріжним демократичним цінностям, що нині постала з усією очевидністю. Проте більшість із тих, що стали моїми співрозмовниками, переймалися, як житиме Україна далі, говорили, що лише на засадах Конституції і законності країна матиме хороші перспективи. І нинішній владі вочевидь варто дослухатися до цих думок. Хоча б для того, щоб не перебувати у «залізобетонній» впевненості, що громадяни України (так, саме громадяни) «проковтнуть» будь-які її дії.
