Для Одеси святкування «Гуморини», мабуть, настільки ж важливе, як і святкування Дня міста. Цього разу до свята прикута особлива увага. Перш за все це пов’язане з тим, що все частіше лунають заклики до бойкоту Дня сміху. До цього закликає, в першу чергу, православна церква. Ще три тижні тому митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел звернулися до мера Одеси Едуарда Гурвиця з проханням скасувати святкування. Митрополит обѓрунтовував своє прохання тим, що нинішнього року 1 квітня припадає на страсний четвер, що передує Великодню. Одеський міський голова Едуард Гурвиць відмовив митрополитові, посилаючись на те, що влада не у змозі скасувати світську традицію, що складалася десятиліттями. Митрополита підтримав лідер комік-трупи «Маски» Георгій Делієв.
Днями в Південній Пальмірі відбулася хресна хода, близько півтисячі осіб пройшли центром міста, висловивши свій протест проти святкування Дня сміху. А на стовпах з’явилися сотні плакатів із закликом до одеситів бойкотувати свято. Але окрім протестних думок релігійного характеру в місті побутує стійка думка, що «Гуморина» виродилася. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, велика частина одеситів виступає все-таки за проведення Дня сміху. Питання в тому, в якому вигляді це свято має відбуватися. Адже не секрет, що багато одеситів 1 квітня вважають за краще проводити вдома або за містом.
Нині в Одесі все частіше зауважують, що свято відійшло від тих канонів, які вклали в нього творці. З одним із головних засновників та ідеологів першоквітневої «Гуморини» Леонідом Сущенком ми вирішили поговорити про минуле й сьогодення Дня сміху в Одесі. Він відомий телеведучий, один із засновників одеського КВН. У Леоніда Леонідовича особливий колорит. Якщо в розхожому розумінні справжній одесит — єврей із Молдаванки, то Сущенко — не єврей, а корінний одесит, який народився і прожив на Французькому бульварі. Дивлячись на нього, розумієш, чому команда КВН Одеського університету називалася командою «Джентльменів».
— Пригадаймо, як і в кого виникла ідея створити «Гуморину»?
— Створення «Гуморини» пов’язане з грою КВН, в яку одесити дуже успішно грали. Ця гра зародилася 1966 року і до70-х років була дуже популярною. Після того як програму зняли з тодішнього Центрального телебачення, виникла думка організувати 1973 року на 1 квітня захід, пов’язаний із гумором. Адже 1 квітня — це день сміху. Зібралися люди, які очолювали КВНівський рух у нашому місті: Валерій Хаїт, Георгій Голубенко, Аркадій Цикун, Марк Водовозов, Олег Сташкевич, Борис Зільберман і я. Ідея назвати свято «Гумориною» виникла в Олега Сташкевича, який був режисером КВН, а надалі став літературним секретарем письменника Михайла Жванецького. Були, звичайно, проблеми, пов’язані з різними узгодженнями з партійними органами, але і в радянські часи знаходилися люди, які палко підтримали нашу ідею і багато в чому допомогли. Підготовка зайняла трохи більше місяця.
— Досить швидка, за сьогоднішніми параметрами, підготовка до подібного заходу.
— Адже тоді не чекали фінансування. Цей рух відбувався знизу. Організації, установи та ВНЗ із задоволенням відгукнулися на нашу пропозицію і самі проявляли ініціативу, з підсобних матеріалів робили плакати, прикрашали свої колони. Це було не з таким лиском, як коли б робилося за гроші. Бо потрібно було виявити почуття гумору, а не глибокої матеріальної зацікавленості. Це було просто, природно і з добрим смаком. Адже дуже багато було засноване на одеській історії. До речі, тоді відновилася почата Сергієм Уточкіним традиція з’їжджати на чомусь Потьомкінськими сходами... Спочатку це зробив знаменитий у минулому капітан КВН Ярослав Харечко. Він з’їхав сходами на лижах. На іншій «Гуморині» відомий одеський таксист Єфим Видомський здолав дорогу від Дюка до вулиці Приморської на «горбатому» запорожці.
— А чому «Гуморину» заборонили?
— Виникла певна міра гостроти. Згодом інші міста також вирішили проводити «Гуморину». І цей процес стало складно контролювати. Тому «Гуморину» в тому вигляді, в якому вона проходила, під різними слушними приводами вирішили заборонити. Десять років (з 1976 по 1986 рік) «Гуморини» в класичному її вигляді не було. Але ми знайшли неофіційні форми святкування. У Палаці студентів відзначали, наприклад, Дні народження Гоголя. Проходили цікаві події, виступали сатирики. Адже Гоголь — це невичерпне джерело абсолютно незвичайного гумору. Попри заборону, щороку 1 квітня в багатьох одеських інститутах, клубах, школах проходили КВНи, конкурси гумористів. Працював «Клуб веселих зустрічей», Об’єднання молодіжних клубів. Тому «Гуморина» залишилася, але не в тих масштабах, що спочатку. Без багатолюдних ходів — у залах. 1987 року, в горбачовські часи, на хвилі перебудови, «Гуморину» в Одесі знову дозволили, але вона вже стала іншою...
Ще 1980 року, при формальному відкритті шлюзів, була помітна втрата якості. А гумор — «річ» штучна. Як і будь-який інший продукт творчості. Як тільки він стає на потік, стає комерційним, він змінюється, і, на жаль, не на краще. Зараз «Гуморина» має мало спільного з тим, що було з самого початку. І річ тут у світовідчутті. Після того, як все стало дозволеним, ми втратили відчуття того, як зберегти краще і почали підлабузнюватися перед широкими масами населення. Можуть сказати: «Але це ж споживається»... Ось тут і починається втрата якості. Для того, щоб утримати процес у рамках, потрібна особлива міра самосвідомості. Цього не сталося. Та й Одеса змінилася. Та Одеса, про яку писали Бабель і Катаєв, пішла... Кращий прояв одеського гумору — це не спосіб викомизитися, а спосіб мислення. Те, що останнім часом якість «Гуморини» погіршала, — результат того, що за останні десятиліття дуже багато одеситів виїхали й не повернулися. До того ж у будь-якому творчому процесі важлива спадкоємність. У контексті «Гуморини» в наявності розрив часозв’язуючої нитки. Тут важливе збереження інтелектуального потенціалу. У цьому значенні показовий і одеський КВН. Наприклад, одеський КВН 80-х спадкоємність зберіг. Далі зв’язок був втрачений. Я не хочу сказати, що немає дотепних хлопців. Знаєте, є таке жаргонне молодіжне слівце — «типу». Так ось, зараз і сучасний КВН, і «Гуморина» — це «типу». Вся річ у тім, що наше покоління мало самоцензуру. Ми ніколи не дозволяли собі опуститися нижче певного інтелектуального рівня, тим більше нижче поясу. Сьогодні ті, хто роблять «Гуморину», цього відчуття не мають. Це розмиває критерії й знижує якість. Підсумок — те, що ми бачимо на вулицях. Я не проти, аби Одеса заробляла на «Гуморині». Коли 1970 року на «Гуморині» з’явилися консерви з написом «Одеське повітря» — це було, швидше, не бажання заробити, а спосіб пожартувати. А коли зараз продають тисячами штамповані накладні носи й вуха — це наслідок бажання заробити і мізерності мислення. Плюс стандартний набір кочівних Україною артистів. Я порівняв би нинішню «Гуморину» з весіллям. Коли на весіллі працює куплений тамада, в якого цей процес поставлений на конвеєр, я вважаю, це не найкраще весілля. А найкращі весілля там, де все влаштовують свої, а не запрошені люди. Тоді відчувається душа.
