Як і фірмовий знак, імідж країни є невідчутним чинником, що забезпечує цілу низку вигод. Він може допомогти країні зберегти обличчя в міжнародних суперечках, впливати на вибір інвесторів, сприяти залученню туристів. Одним із перших місць, де цей імідж має значення, — це «в’їзні точки» країни, тобто консульства та пункти пограничного контролю. Багато українців звикли вважати, що імідж їхньої країни є джерелом неприємностей, що часто так і є. Проте стосовно «в’їзних точок» України, не все тут так однозначно.
Поїздка в багато які країни — просто біда для більшості українців. Люди змушені стояти в черзі на морозі й покірно вислуховувати зарозумілі зауваження, що здалися б кошмаром для співробітників відділів кадрів у багатьох західних країнах. У візах часто відмовляють без відповідного пояснення, навіть після надання додаткової документації (яка офіційно й не потрібна). Ще однією негласною умовою позитивного результату співбесіди для приватних заявників на візу є вимога надати фотографію, у зв’язку з чим виникає запитання: навіщо це потрібно? Лише для того, щоб викликати відчуття підлесливості? (Ті, в кого вистачає сміливості обманювати, мають інтернет і фотошоп у своєму розпорядженні, а чесним громадянам просто ніяково.)
Також неприємним може бути й пограничний контроль, в чому я особисто переконався дорогою з Будапешта до Кракова торік. Невдовзі після прибуття до Польщі нас зупинив пограничний патруль. Непривітна трійця була явно розсерджена, побачивши український паспорт моєї подруги, і почала розпитувати нас про мету нашої поїздки і вимагати пред’явити візу до Польщі. Неймовірно, але факт: нам довелося пояснювати їм, що багаторазова шенгенська віза дозволяє багато разів в’їжджати в Шенгенську зону (куди входить і Польща). Проте це не переконало наших допитувачів, які продовжували змальовувати на обличчі унікальне і забавне поєднання сумніву, розгубленості й начальництва. Після того, як ми пробули близько півгодини в їхній поліцейській машині, коли супроводжуючий на автобусі роздратовано погрожував залишити нас напризволяще, і після твердих запевнень у тому, що «моя подруга обіцяє залишити Польщу після перебування в Кракові», нас нарешті «відпустили з попередженням».
Як і багато інших дорожніх випадків, ми потім згадували цей епізод із посмішкою, а потім майже й забули про нього. На жаль, тисячі українців піддаються подібним приниженням при поїздці за кордон. Чесно кажучи, такі історії зазвичай відбуваються на глухих пограничних пунктах — працівники жвавіших КПП зазвичай краще інформовані та ввічливіші. Проте це вражаюче контрастує з тим, що відчувають іноземці, які прямують у протилежному напрямі, — до України: у них можуть виникнути проблеми з отриманням візи у зв’язку з неоднозначними правилами (хоча лише в деяких випадках приватні й туристичні візи можна оформити просто), але ніяк не у зв’язку з персоналом. Корисність «паперової візи», цього маленького клаптика, можливо, вторинного паперу, досить сумнівна (на відміну від її естетичного вигляду, який не залишає шансів для поблажливого аналізу), але автор цих рядків повинен визнати, що коли він одного дня втратив її, це не призвело ні до яких драконівських наслідків.
Така різниця частково пояснюється великим і повністю виправданим побоюванням західних країн за свою безпеку, зважаючи на зростаючу загрозу тероризму або нелегальної імміграції. Поза сумнівом, частина провини лежить на громадянах України, які неодноразово викривалися у візових махінаціях. Але це не відміняє елементарної ввічливості, особливо у світлі поблажливих повчань, які так люблять виголошувати багато західних діячів. Вважається, що українці мають бути покірливими і шанобливими, коли вони їдуть на захід, але підлесливими, коли вони приймають іноземців. Таких подвійних стандартів скільки завгодно і їх легко пояснити, але це не означає, що вони правильні. Якщо вже європейські країни підкреслюють важливість двосторонніх відносин з Україною, може, час почати проявляти повагу і до її громадян?
ДО РЕЧI
Рада міністрів Європейського Союзу дозволила власникам довгострокових віз вільно подорожувати Шенгенською зоною, повідомив УНІАН із посиланням на прес-службу Ради ЄС. Згідно з рішенням, власники довгострокових віз (на період понад три місяці) типу D зможуть вільно пересуватися країнами-членами Шенгенської зони, так само, як і громадяни третіх країн, які мають посвідку на проживання в одній із країн-членів. Нові правила дають можливість подорожувати впродовж трьох місяців із кожних шести місяців перебування. При цьому нові правила регламентують також і можливість вільного транзиту через країни-члени Шенгенської зони при поверненні власників довгострокових віз додому. Згідно з правилами, що діяли до останнього часу, власники довгострокових віз типу D мали право лише на транзит при поїздці до країни, яка видала довгострокову візу і на перебування в цій країні. Повернення додому не могло відбуватися через треті країни. Новими правилами також передбачено, що довгострокові візи не можуть видаватися на період понад один рік. У разі, якщо особа, яка має довгострокову візу, може залишатися на триваліший період, то після року перебування країни-члени будуть зобов’язані надати такій особі посвідку на проживання. Нові правила також передбачають необхідність звернення країни-члена, яка збирається надати довгострокову візу, до Шенгенської інформаційної системи для перевірки інформації стосовно осіб, які звертаються за отриманням таких віз, із перевіркою таких самих даних, як і при наданні посвідки на проживання. До складу країн-учасниць Шенгенського договору зараз входять 22 країни-члени ЄС: Австрія, Бельгія, Данія, Чехія, Естонія, Фінляндія, Франція, Угорщина, Латвія, Литва, Німеччина, Греція, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Іспанія, Швеція, Словаччина, Словенія, Ісландія, Норвегія і Швейцарія.
