Ще влітку Верховна Рада взялася за вивчення подвійного громадянства, практика застосування якого роками поширювалася в Україні попри те, що Конституція визначає єдине громадянство. Законопроекти, ухвалені в першому читанні, встановлюють за приховування факту подвійного громадянства покарання до п’яти років ув’язнення.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Як розповідав один із розробників української Конституції Антон Бутейко, для введення єдиного громадянства було кілька підстав. Після розпаду Союзу і під час численних збройних конфліктів у колишніх республіках з’явилися тисячі біженців, водночас стрімко зростала організована злочинність, тож такий емігрантський потік в Україну був небажаним. По-друге, економіка швидко занепадала, і забезпечувати соціальні стандарти, визначені у законодавстві, ставало дедалі важче навіть для власних громадян, отож масово надавати українське громадянство колишнім співвітчизникам із колишніх радянських республік було недоцільним. Нарешті, автори Основного Закону керувалися ще й завданням уберегти українську націю від «розмивання» внаслідок прийняття в громадянство осіб некорінного етносу.
Втім, і ця норма не виявилася винятком у подальшому зухвалому нехтуванню виконанням законів. Вже у другій половині 90-х виявилося, що подвійним громадянством обзавелися і високопосадовці (екс-прем’єр Юхим Звягільський — ізраїльським, а його колега Павло Лазаренко — панамським), і олігархи, яким навіть кілька паспортів не давали можливості в’їхати в ті ж США, які вважали їх пов’язаними із організованою злочинністю (Вадим Рабинович). Наслідок — уже традиційна сцена в голівудських фільмах про «російську мафію»: «поганий хлопець», що налагодив промисловий збут наркотиків чи зброї, перебирає свій стос паспортів екзотичних країн, серед них і український.
А депутат Держдуми Росії Йосип Кобзон розповів, як отримав український паспорт з ласки президента Кучми.
Ну і варто згадати ще свіжі словесні баталії навколо паспортів депутата Давіда Жванія і першої леді Катерини Чумаченко-Ющенко...
2004 року, пригадується, як Пилип із конопель, виліз комедійний міліцейський генерал (тому улюбленець шоу Шустера) і не менш карикатурний законодавець (довів рік тому експертів до сліз законопроектами боротьби проти «продукції еротичного і сексуального характеру» та «антисемітських дій» — їй-богу, так і написав!) Геннадій Москаль, тоді ще голова Держкомнацміграції, який категорично зажадав змінити Конституцію і дозволити подвійне громадянство. Невідомо, хто вклав тоді цю ідею в генеральську голову, але можна припустити, що в такий спосіб було запущено пробний шар на зондування реакції влади і суспільства.
Справедливості заради слід відзначити, що подвійним, а то й потрійним громадянством обзавелися і прості громадяни. Але переважно з економічних причин. Так, на півночі країни люди мають і російське, і білоруське громадянство. Бо вигода очевидна: їздити на заробітки в Росію, лікуватися — в Білорусь...
ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО — ЗБРОЯ СИЛЬНІШИХ
Російська Федерація визнає подвійне громадянство в разі, якщо паспорт іншої держави її громадянин отримав до 2002 р. І — увага! — якщо цей громадянин постійно проживає на території іншої держави (подібна норма існує в Греції, Швейцарії та інших країнах, які деякі не дуже сумлінні автори ставлять за приклад, мовляв, це взірець). Ось чому вона так охоче роздавала паспорти і в сепаратистських регіонах Грузії, й у Криму. Напередодні президентських виборів британська Бі-Бі-Сі, до речі, присвятила цій проблемі репортаж із Криму, поставивши питання руба: чи не скористається Росія приводом «захисту своїх громадян», як це було в Грузії, в разі конфлікту в Криму? Справедливості заради слід зазначити, що це не російський винахід, а запозичення американського досвіду: досить згадати збройну інтервенцію і повалення уряду в Гренаді 1983 року під приводом «захисту американських студентів». Втім, та ж Росія мовчки втерлася, коли кілька років тому тодішній правитель Туркменістану Сапармурат Ніязов зажадав від етнічних росіян — туркменських громадян — позбутися російського паспорта.
Румунія і не приховує, як паспортизує румунське населення в Україні. Аргумент Бухареста — громадянство надають нащадкам тих, хто до 1940 року був румунським громадянином. Вважай так: попри угоди, Румунія і далі вважає певні українські території своїми, хоч і втраченими, свідченням цього є й неодноразові недружні заяви президента Басеску, які українська влада завжди намагалася не помічати. Хоча та ж Румунія гучно обурювалася, коли Угорщина у 1990-х почала видавати «картку угорця» етнічним угорцям в Румунії, мовляв, таким чином та посилює сепаратистські настрої.
«Карткою угорця», зрозуміло, обзавелися і українські громадяни угорського походження (а вже з’явилася і «картка поляка»). Її можна вважати ерзац-громадянством, оскільки вона дає власнику доступ до соціальних благ, якими користуються громадяни цієї країни: освіта, охорона здоров’я. Зрозуміло, посилює національну ідентичність і зв’язок з історичною батьківщиною. І навіть, чого приховувати, плекає більшу лояльність до неї. Півтора року тому під час відвідин Ужгорода угорський президент Ласло Шойом заявив, що українську мову в угорськомовних школах Закарпаття варто вивчати «за методикою іноземної». Місяцем раніше подібне він оголосив у Будапешті в присутності Президента Віктора Ющенка. І цей саморекламований творець «модернової нації» промовчав...
Тут варто нагадати, що депутати Румунії та Угорщини роками в Парламентській асамблеї Ради Європи пишуть заяви про підживлення сепаратизму етнічних меншин: що у школах цих меншин відсутні написи державною мовою, що на будівлях органів місцевої влади вивішують прапори іноземної держави...
У Європі майже до кінця 1990-х було переважно негативне ставлення до подвійного громадянства. Країни, які його дозволяли, були, як правило, з колоніальним минулим, тому подвійне громадянство для них — вагомий важіль впливу на колишні колонії (Іспанія, Франція). Аргументи відомі: передусім — як громадянин із подвійним громадянством (біпатрид) вирішуватиме, обов’язки перед якою державою він виконуватиме? Ще одним вагомим аргументом проти подвійного громадянства є те, що біпатризм дозволяє легально уникати кримінального переслідування злочинцям «високого ѓатунку», які обирають «другою батьківщиною» держави, які не видають своїх громадян. Свіжий приклад — Леонід Невзлін із горезвісного «Юкоса», якого в Росії засудили заочно до довічного ув’язнення за кілька замовних убивств, але Ізраїль його не видає. Ба більше — нещодавно у складі ізраїльської делегації він поручкався з Обамою в Білому домі!
Негатив щодо біпатризму, зрозуміло, зникав по мірі зміцнення Європейського Союзу. Європейська конвенція про громадянство 1997 р. вирішила чітко хіба що питання виконання військового обов’язку для біпатридів, але, за визнанням юристів, обійшла питання військової мобілізації в разі війни між двома державами, щоправда, це й не є актуальним, адже така вірогідність гіпотетична. Втім, питання доступу таких біпатридів до державної служби, військових таємниць, кримінальної відповідальності за статтею про зраду батьківщині визначають національні законодавства.
Нарешті, перед кожною державою, яка дозволяє подвійне громадянство, неминуче виникає питання подвійної лояльності.
ПОДВІЙНА ЛОЯЛЬНІСТЬ ГІРША ЗА ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО
Адепти подвійного громадянства кивають у бік США, мовляв, наймогутніша держава таке дозволяє — і нівроку. Це неправда. Діячі консервативного табору останнім часом мобілізували значну частину американців проти планів легалізації нелегальних мігрантів (а таких там мільйони, шестеро із десяти — мексиканці). І справжнім шоком стали результати опитування служби «Зогбі Інтернешнл» минулої осені про те, що легалізація спонукає інших мексиканців нелегально перебратися до США, а більшість із потенційних нових громадян США із числа мексиканців мають намір більшу лояльність виявляти до Мексики. Щоправда, обговорення, а тим паче критика планів легалізації не вітаються — нещодавно за це звільнили провідного ведучого CNN Лу Доббса, звинуваченого у «ксенофобії».
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Як можна впевнитися, подвійне громадянство не спричиняє автоматично подвійну лояльність. Зрозуміло, що мотиви, якими керується, наприклад, наш заробітчанин, отримуючи італійське громадянство, геть відмінні від намірів посадовця, що приховує друге громадянство під стенання про особистий патріотизм («Щось він дуже на патріотизм тисне, мабуть, накрав багато» — Салтиков-Щедрін). «Така ситуація не може не турбувати Україну, адже містить загрозу для національної безпеки держави, створює підѓрунтя для зовнішнього втручання у внутрішні справи України», — наголошувалося у пояснювальній записці до згаданого на початку законопроекту про покарання за подвійне громадянство. Правильні слова. Але оте «підѓрунтя для зовнішнього втручання» створює передусім подвійна лояльність. Її носіїв у США називають «фьорстерами»: себто якась визначена держава є для них першою, а рідна — полігон для служіння отій першій. У нас, для прикладу, такими «фьорстерами» можна назвати і депутата, який у Москві просить призначити «куратора «російського проекту» в Україні із числа помічників президента РФ» (Вадим Колесниченко). І посла у Вашингтоні, який — так виглядає — виконує роль «хлопчика для доручень» (call-boy), щоб ретранслювати в Київ побажання держдепу і вказівки ізраїльського лобі.
Необхідними заходами проти «розмивання» нації та держави, про що піклувалися перші автори Конституції, повинні бути і дієві закони про «іноземних агентів» (такий, як, наприклад, у США, що вимагає від посадовця чи фірми декларувати, завдання чийого уряду він виконує), і про лобістську практику, і про діяльність організацій нацменшин і неурядових організацій (під вивіскою яких часом ховається іноземне політичне лобі), і про фінансування з-за кордону, зокрема на виборах.
