Близько половини українців, а саме 44%, потерпають від насильства в сім’ї впродовж усього життя, а третина — ставали жертвами насильства в дитинстві. Такі результати соціологічного опитування компанії GfK, що проводилося вперше за останні 10 років на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні». Згідно з опитуванням, жінки частіше стикалися в сім’ї з насильством уже в дорослому житті (33% проти 23% чоловіків), чоловіки ж у дитячому (34% проти 27% жінок). Натомість у Міністерстві сім’ї, молоді та спорту відзначають, що за кількістю звернень саме дівчата в юному віці потерпають від насилля, особливого сексуального. Тільки нещодавній випадок зі школяркою однієї із шкіл Оболонського району міста Києва — яскравий тому приклад. У 16 років дівчинка завагітніла від вітчима. Про цей випадок Соціальна служба дізналася від подруги дівчини, яка навіть не знала, куди звернутися за допомогою.
Українці, а особливо жінки, досить терплячі. За даними дослідження, близько 75% жертв не зверталися по допомогу, і тільки 10% наважилися заявити про несправедливість у сім’ї. Дає про себе знати культ родини, сформований протягом поколінь: кожна заміжня жінка будь-якою ціною прагне зберегти свою родину, і які б там негаразди з чоловіком не виникали, вона ладна пробачати і грубощі, і навіть важкий кулак, змирятися і жити далі — «щоб у дітей був батько». Психологи визнають, що найбільш сильний комплекс у нашої жінки — залишитися без чоловіка, навіть якщо він кривдить не тільки її, а й дітей. Страх перед самотнім життям, матеріальними нестатками, перед тим, «що скажуть люди», стає головним чинником невпевненості та тривоги за майбутнє, а як результат — українки поступаються власною гідністю.
Наразі поруч із психологічним насильством, тобто приниженням і контролем, з яким сьогодні стикається кожен третій (35%) українець, фізичними — побиттям, замикання чи зв’язуванням, що відчули на собі 21% респондентів, виділяють також і економічне насилля, коли примушується звітування за кожну копійку, присвоєння чи знищення майна. Таких жертв, згідно з опитуванням, 17%. Більше того, за факт насильства в сім’ї визнається і примушення до статевих відносин. Дослідженням зафіксовано тільки 1% таких жертв, проте, зважаючи на низький рівень звернень, думається, що таких випадків значно більше, адже тільки 1—2% опитуваних зверталися до відповідних служб. Чи не найголовніша проблема сьогодні в тому, що сама жертва, як правило, не визнає факту насильства. Статистика доводить, що 50% жінок намагаються самостійно домовитися із кривдником.
— Проблема сімейного насильства досить складна, бо її складно виявити, вона прихована від очей громадськості, а поміж тим це проблема всього суспільства, тобто насильство в родині досить дорого обходиться країні, адже постраждала людина вже не така активна в житті, якщо ж і зовсім не втрачає працездатності, — заявила директор Представництва програми розвитку ООН в Україні Рікарда Рігер.
Проблема насильства має світові рамки, і це питання за актуальністю — третє після розповсюдження наркотиків та торгівлі зброєю. У світі від насильства у сім’ї потерпає кожна третя жінка. Світовий досвід засвідчує, що боротися із домашнім насильством можна досить ефективно. Наприклад, в Австрії кривдник родини зразу ж відселяється за межі сім’ї, і на це існує судове розпорядження, яке приймається відразу ж по поданню заяви. Похвалитися такою оперативністю Україна не може, так само як і належним реагуванням на насильство в сім’ї.
— Закон «Про попередження насильства в сім’ї» прийнятий у 2001 році, практично не діяв і був формальним. Значно вплинув і стереотип, що насильство в родині — це приватна справа і не стосується громадськості. Проте в 2008 році були прийняті вагомі зміни до законодавства України, в результаті чого чітко визначено поняття «кривдника» і «жертви». Адже у вирішенні проблеми насильства потрібно працювати не тільки із жертвою, а особливо із кривдником, тобто вирішувати питання цілісно: кривдник чи жертва повертаються в те ж саме оточення, і якщо воно не змінилося, то проблема залишається, — розповідає Ємма Ламак, директор Департаменту сімейної і гендерної політики Міністерства сім’ї, молоді та спорту України. — Найперше, що ми робимо, — вивчаємо проблеми регіонів. Наприклад, нещодавній жахливий випадок у Львівській області, коли чоловік напередодні Нового року побив свою дружину настільки, що кров була по всіх стінах будинку. Жінка звернулася до міліції, і на скаргу там відреагували досить «оригінально» — призначила чоловіку штраф у 2 тис. грн., при тому, що чоловік — безробітній. Є більш раціональні в цьому випадку покарання: громадські роботи чи позбавлення волі. Ось наші проблеми — ми не вміємо кваліфіковано підходити до призначення рішень і покарань. Ми не вміємо і не можемо працювати із сім’єю. Відчувається значні провали у знанні сімейного законодавства. Були випадки, коли ми приїжджали в райони, наприклад, у Харківській області та інших, а там спеціалісти навіть не знають, що вони повинні працювати над впровадженням Закону «Про попередження насильства в сім’ї». Легше за все провести захід, фестиваль, акцію, і на тому відбутися, проте важче потрапити в сім’ю і розібратися, в чому ж причина насилля. Сьогодні ми більше зосереджені на матеріальній допомозі — картоплі дати, соціальну допомогу виплатити, проте немає роботи із сім’єю для вирішення її проблем. Важче за все — працювати з людиною, наприклад, відправляти і жертву, і кривдника на курси, які б допомагали знайти спільну мову. А де брати кваліфікованих фахівців на вирішення цієї проблеми? Теж питання поки відкрите.
