Ситуацію, в якій знаходиться Україна, англійці називають «вікном можливостей». Це такий час, коли якийсь тренд має шанс повернути на краще за умови, що зацікавлена сторона вміє цим скористатися. У випадку України це «вікно можливостей» може означає також, що протягом найближчих місяців не буде допущено помилок у відносинах із Європейським Союзом. Попередні роки — це не найкращий період у стосунках України з ЄС. Українські коментатори праві в тому, що з кожним місяцем, слушно чи ні, поглиблювалося переконання, що шанс помаранчевої революції було втрачено. І саме тепер відбуваються паралельно дві важливі речі: у період після останнього саміту Україна — ЄС і до другого туру президентських виборів у 2010 році європейська політика намагатиметься пристосуватися до Лісабонського договору. Неодноразово в цьому контексті постане питання про відносини з Україною — і саме це є новим вікном можливостей: нам нагадають про певні необхідні справи, які ми обіцяли зробити, а ми маємо тримати своє слово. Однак у цей самий час в Україні розгориться передвиборна кампанія, під час якої, як під час кожної політичної кампанії, здадуть нерви не в одному штабі. Тут вікно можливостей полягає саме в уникненні слів і жестів, котрі важко буде потім залагодити. Сьогодні в Києві легко сказати, що ЄС не витримав перевірки у співпраці з Україною і треба шукати іншого рішення. Слова у передвиборній кампанії дешеві, але можуть допомогти зібрати трішки голосів. Однак у цьому випадку ставка дуже серйозна. У ЄС відбуватиметься надто багато справ, які робитимуть свій відбиток на відносинах з Україною. Буде формуватися уряд Кетрін Ештон, тобто голови зовнішньої служби ЄС, а також комісара Шефана Фюле, який у новому складі Європейської Комісії відповідатиме не лише за розширення, але й за відносини із сусідами ЄС. Мені здається, що найближчі місяці вирішать, чи з боку ЄС «Східне Партнерство» буде ефективно використаною програмою, чи все закінчиться конференціями і дорогими готелями. В портфелі одного комісара знаходяться формальні справи щодо розширення ЄС на Туреччину, Хорватію та питання «Східного Партнерства» — і чи означає це, що Україна щораз ближче до ухвалення політичних рішень про розширення? Чи навпаки це означатиме, що частина політиків у Брюсселі почне звикати до того, що «Східне Партнерство» є «замінником» розширення? Це питання також якоюсь мірою вирішуватиметься у найближчі місяці.
Колії, якими Україна поїде в Європу саме тепер, можуть бути прокладені на багато років. Поїде ними не тільки сьогоднішній український уряд, але й наступні. Ключові питання — перспектива членства в Європейському Союзі, Договір про асоціацію та питання зміни засад візового режиму — будуть присутні на засіданнях, у запитаннях депутатів до Ештон та інших комісарів, а також під час кулуарних розмов за кавою. І саме тому повідомлення, що надійдуть із Києва в контексті передвиборної кампанії, слова, що сказані над Дніпром, будуть безпощадно використані противниками українських справ у Брюсселі. Українські друзі пояснюють мені, що критика європейського вибору України, що прозвучала у виступах деяких кандидатів — це лише передвиборна пропаганда. Проте, чи ризик все-таки не завеликий? Чи необачні слова не знайдуть собі вигідного ѓрунту, щоб пароститися під час передвиборної кампанії, а потім вирости як нові сумніви щодо України? Крім того, чи не станеться так, що після кожної передвиборної пропаганди все ж залишається якась проблема для переможця. Адже на щось розраховують ті, хто дав йому свій голос з огляду саме на цей, антиєвропейський, лозунг.
Грудневий саміт ЄС — Україна в Києві не був вдалим. Від саміту до часу, коли знатимемо результат президентських виборів, пройде понад два місяці. У цей час очі друзів України в Брюсселі будуть дивитися у бік Києва. Але за виборами стежитимуть також і ті, хто не готовий підтримувати українські постулати в ЄС. Оцінювати все, що відбувається в Україні, крізь призму виборів легко — можна послатися на емоції п’ятирічної давності й сказати, що нічого не вдалося. Однак за ці останні п’ять років багато що змінилося. Україна є нормальною європейською країною, в котрій пристойно проводяться вибори, що підтверджують звіти ОБСЄ. І тому, крім споглядання за президентськими виборами, які завжди цікаві для любителів політичних емоцій, не можна забути про інші справи, які потребують полагодження. Українським «вікном можливостей» повинні скористатися і українці, і ті в ЄС, хто усвідомлює, що розширення ЄС в майбутньому — це добре рішення для усіх сторін.
