У новітній російській політиці такого ще не було... Щоб керівник регіонального рівня диктував федеральній владі, яку політику має проводити центр. Але, виявляється, дозволити собі це може президент Чеченської Республіки Рамзан Кадиров, який у інтерв’ю британській газеті The Daily Telegraph від 21 грудня закликав покінчити з Україною та Грузією, які, на його думку, є агентами впливу Заходу. «Грузія, Південна Осетія, Україна — все це триватиме й триватиме. Це окрема хвороба Росії. Чому ми повинні завжди страждати, якщо ми можемо ліквідувати цю проблему? Ми — велика країна, у нас є все: армія, технології. Ми повинні атакувати», — цитує видання слова президента Чечні.
Кадиров вважає, що торішній напад Грузії на Південну Осетію був частиною змови західних країн проти Росії, метою якої є підпорядкування собі як Закавказзя, так і Північного Кавказу. «Якщо вони отримають контроль над Кавказом, можна буде сказати, що вони отримають контроль над усією Росією, бо Кавказ — це наш спинний хребет», — заявив Кадиров.
Поки не було реакції російської офіційної влади на заяву призначеного Кремлем лідера Чеченської Республіки. Як і не було реакції української влади. Російські експерти також неохоче коментують скандальне інтерв’ю президента Чечні. Головний редактор журналу «Россия в глобальной политике» Федір ЛУК’ЯНОВ, зокрема, зазначив «Дню»: «Мені все зрозуміло з ним, що тут казати. Це нижче гідності. Не хочу влізати в цю справу, ставити своє ім’я поряд з Кадировим. Хай хтось інший і ставить його на місце...»
КОМЕНТАРI
Микола ПЕТРОВ, член наукової ради Московського центру Карнегі:
— Не слід надавати особливого значення словам Кадирова, орієнтованим на внутрішнє споживання. Періодично він робить заяви, покликані показати, що він політик більшого масштабу, ніж регіональний, і готовий братися за наведення ладу на суміжних територіях і на всьому Північному Кавказі.
У останню чергу варто звертати увагу на слова Кадирова як на щось, що походить з Кремля. Це його особисті стосунки з владою, його спроба надати собі більшої ваги й продемонструвати певний вплив.
Що стосується того, які висновки з цього мають робити в Україні й Грузії? Скажу так: є заяви й заяви, є російська політика й російські політики. Важко припустити, що заяві якогось ексцентричного політика в Україні надаватимуть якогось особливого значення, якщо, до того ж, ця заява стосуватиметься сюжетів, які жодного відношення до нього не мають.
Заява Кадирова — просто ілюстрація того, що такі люди можуть очолювати регіони в Росії й при цьому користуватися підтримкою прем’єр-міністра та президента. Або робити заяви, які не мають відношення до реальної російської політики, втім, психологічно покликані якусь роль зіграти і якимось чином привернути до них увагу.
Що стосується реакції Кремля на таку заяву, на мою думку, якийсь сигнал за неофіційними каналами й непублічно буде або вже направлено Кадирову. А в цілому МЗС і Кремль залишать ці заяви без відповіді.
Олександр РАР, директор програм Росії та країн СНД Німецької ради із зовнішньої політики, Берлін:
— Як це коментувати, я просто не знаю. Кадиров дає інтерв’ю дуже рідко. Здається, це його перше інтерв’ю іноземній пресі. Мабуть, він повинен був перед цим порадитися з якимись радниками або створити біля себе PR-агентство, щоб йому хтось пояснив, як говорити із західною публікою. Те, що він робить такі заяви, дискредитує не лише його, але й того ж Медведєва, який нещодавно дав йому генеральські погони.
— Але в інтерв’ю Кадиров назвав дуже сильним політиком глобального значення Володимира Володимировича Путіна?
— Ви знаєте, Кадиров не випадково сидить, де сидить. Зрозуміло, що Росія змогла укріпити свої позиції на Північному Кавказі, зберегти Чечню лише через компроміс із найсильнішим кланом, який знаходився там. А Кадиров є представником цього клану. Так само діяла царська Росія. Тому, звичайно, російська влада й надалі закриватиме очі на багато з того, що Кадиров робить заради збереження, по-перше, Чечні в рамках російської території, по-друге, щоб мати страшилку для інших республік Північного Кавказу, які могли б зважитися вийти з Російської Федерації. Отже, логіка там є. Я гадаю, не таємниця, що Кадиров дійсно розглядає Путіна ледве як не другого батька після того, як він втратив свого.
— А чи повинна якось прореагувати російська федеральна влада на такі заяви регіонального лідера?
— Я вважаю, що будуть зроблені наступні речі. Кадиров дезавуює свою заяву, скаже, що його не так зрозуміли. Я гадаю, що з ним уже поговорили в Москві. І наступного разу він не вестиме інтерв’ю віч-на-віч із журналістом, а відповідатиме лише на підготовлені запитання.
— Але, з іншого боку, ви погодитеся, що такі заяви —ще один привід для України замислитися і увійти до системи колективної безпеки?
— На мою думку, Кадиров — тимчасовий союзник Росії. Проблеми почнуться не між Україною та Росією, тут саме спостерігається певна стабілізація. Сама Чечня знову може стати проблемою для Росії. Зрозуміло, хто такий Кадиров. Не думаю, що такі заяви залишать. Звичайно, їх відкоректують, або він сам це зробить. Причому найближчими днями, я впевнений у цьому. Дійсно, він державний чиновник. І таких заяв робити не може. По-друге, я вважаю, що на дипломатичних каналах Москва домовиться і скаже, що малося на увазі щось інше.
— А чи вплинуть такі заяви на західну еліту і, зокрема, на їхнє розуміння, що Україна та Грузія, яким було відмовлено у вступі до НАТО, потребують великих гарантій безпеки?
— Аргумент, що ви наводите, легітимний. Але, з іншого боку, потрібно зважати, що в Європі є подвійний погляд на її архітектуру безпеки. Для когось холодна війна повністю закінчилася. Наприклад, для Німеччини та Франції, які давно перебувають у НАТО, аналіз не дає жодної підстави боятися російської інтервенції. Я вважаю, що ситуація в Грузії була великим виключенням. Але є держави, які дотримуються вашого погляду, що потрібно рятуватися в НАТО від імперської Росії. Але тут буде складно знайти загальний консенсус. Я схиляюся до того, що при нинішньому американському керівництві Європа не матиме такого значення, як раніше. Росія зараз потрібна Америці, Німеччині та іншим країнам у боротьбі з тероризмом у Афганістані, для ізоляції Ірану тощо.
— Чому ж Росія боїться розширення НАТО? Її представник у Брюсселі Дмитро Рогозін називає розширення раковою пухлиною, ріст якої нині призупинився. Чим пояснюється таке неприйняття організації, що не загрожує Росії?
— Я гадаю, тут потрібно подивитися, що робиться в головах політиків та еліт. НАТО — військова організація, можливо, не така, як раніше, що розширюється до кордонів Росії. Я гадаю, проблема психологічна. Росії потрібно зробити свій аналіз і зрозуміти, що НАТО їй не загрожує, тим більше — нові держави, які туди вступили. Але для Росії складно психологічно сприйняти нові кордони та ізоляцію.
На мою думку, єдиний вихід, який вважається сьогодні утопічним, але через років десять про нього можна буде говорити, — включення Росії у політичну організацію НАТО, так само, як раніше брала участь Франція. Тоді проблема психологічного неприйняття, боязнь ізоляції Росії від Європи буде певним чином знята. Це утопічно, але до цього повинні всі прагнути. Бо нове протистояння з Росією нікому не вигідне.
— До речі, схожа думка прозвучала в статті Караганова, який заявив, що «Росія сама боротиметься, щоб створити нову архітектуру — або через новий договір із колективної європейської безпеки, або через вступ у НАТО»...
— Я непогано знаю російську еліту і вважаю, що дуже багато її розумних представників чітко все це аналізують і розуміють. Одне — що говориться, а інше — що насправді розуміється. У Караганівській доповіді, про яку ви згадали, чітко говориться про те, що з часом Україна та Грузія стоятимуть перед вибором: приєднуватися до Європи, опинитися в якійсь сірій зоні або йти назад до Росії. Останній варіант — нереальний, бо в Росії немає таких можливостей, аби об’єднати когось сьогодні. Логічно, що ці країни йдуть до Європи. З іншого боку, Росія повинна знайти свою дорогу до Європи. Це горда країна, десь її еліта поводиться гордо, бачить себе на вищому рівні, ніж більшість європейських країн. Це знову-таки психологія. Якби вони серйозно розібралися і прагнули, як всі інші держави, побудувати загальну Європу, загальну безпеку, то багатьох конфліктів сьогодні не було б. Я гадаю, що заклик часу все більше й більше звучатиме в російській політиці. Хоча Росія більша, ніж Україна, але проблеми все одно виникнуть, якщо жити в ізоляції. Як вижити без глобалізації, як бути віч-на-віч із Китаєм? А тут ісламський фундаменталізм підповзає все ближче. Отже, для Росії рятувальний якір — це Європа, але не на тих засадах, які Росія зараз хоче: ми Європа і ви Європа, ми домовляємося на одному рівні. Росія сама повинна знаходити виходи й можливості підключатися до інститутів, а інші країни повинні цьому допомагати. Якщо з Путіним неможливо, то Путін теж не вічний. Колись буде інша політика в Росії, коли буде можливо домовитися про загальний європейський дім.
P.S. Голова СБУ Валентин Наливайченко вчора заявив, що не слід перебільшувати значимість висловлювань президента Чечні Рамзана Кадирова щодо України. «Такі заяви не вимагають коментарю від європейської держави, але я вважаю, що реакція МЗС не забариться. Єдине, я б не перебільшував провокаційні заяви іноземців і їхню важливість для України. У нас усе спокійно, ми — правова європейська держава, нас абсолютно не турбують такі заяви», — цитує слова Наливайченка Інтерфакс-Україна.
