Велике рукотворне плесо, яке омиває береги трьох санаторіїв — волинського «Проліска» та рівненських «Червоної калини» і «Соснового бору», уже мало нагадує привітну влітку водойму з дивовижної краси заплавами углиб лісу. Вода стала сталевого кольору, вся поверхня вкрита хвилями, як людська шкіра дрижаками. Солодкі сни, мабуть, бачить і місцева знаменитість — вужик Жорик, який, поплазувавши з лісу на сходи, неодмінно зустрічає чи не кожну делегацію у «Проліску». Але й без Жорика київським лікарям у провінційному, як їм здавалося, санаторії вистачало емоцій, екзотики та ексклюзиву.
І таким екзотичним та ексклюзивним був, найперше, сам «Пролісок». «В оточенні соснового бору, де повітря напоєне ароматом цілющих трав, де соковита зелень беріз перешіптується з темною хвоєю сосен, а співи птахів лунають навіть уночі, стоять три спальні корпуси і сімейні котеджні будиночки, які милують око сучасним дизайном, комфортністю та затишком» — ось так романтично-піднесено написано про нього у рекламному проспекті, і це все, до речі, є правдою. Але якщо столичних медиків у «Проліску» найперше сприймали як потенційних рекламних агентів, бо Київ із його загазованим повітрям і близькістю до Чорнобиля — досить перспективний ринок для волинського санаторію, то і столичних медиків цікавили не так волинська екзотика (хоча і нею були зачаровані), а перспективи оздоровлення міських дітей.
Пригадую, як п’ять років тому мене у «Пролісок» вперше завело службове відрядження. Навіть корінних волинян подивує це благодатне і гарне місце. А що казати про столичних бізнесменів середнього рівня, які тоді приїжджали сюди на вихідні? Першу добу, захмелілі від чистого повітря, вони тупо відсипалися. На другу починали гуляти лісовими стежками, як малі діти захоплюючись зустріччю зі... справжнісінькою жабою. І лише на третю добу виявляли інтерес до культурної програми. Навіть незначної перерви у робочому ритмі виявлялося достатньо для відновлення сил. До речі, на другий день перебування київських лікарів у «Проліску» я сама випадково стала свідком, коли одна з жіночок захоплено ділилася враженнями з рідними по мобільному телефону, почавши розмову з фрази «Ми тепер будемо сюди приїжджати, бо я вранці встала — і вперше за десять років проснулася без мішків під очима!»
Дуже часто у відгуках про «Пролісок», які залишають приїжджі з центру і сходу України, звучать слова «паралельний світ». І хоча стосуються вони насамперед флори і фауни цього пограничного з Рівненською областю волинського куточка, проте санаторій такого типу справді став в Україні своєрідним «паралельним світом». Як констатували лікарі з Києва (а це були або головні лікарі, або їхні заступники з районних дитячих поліклінік столиці), санаторії матері і дитини нині взагалі можна порахувати на пальцях. І у «Проліску» ще не так давно оздоровлювали групи дітей з чорнобильської зони. Але в певний момент, як зізнається директор санаторію Валентина Іванівна Касарда, зрозуміли, що доцільнішим буде оздоровлення батьків і дітей разом. Може потім не один раз і каялися... Бо ще й мають власну свиноферму (і м’ясо на кухню подають не заморожене, а лише охолоджене), власну пасіку, свої теплички і немало власної землі. Усе це — дуже клопітно, зате їдять свій хліб, своє м’ясо, свої овочі. Заготовляють лікарські трави, заморожують ягоди, і суниць, малини, чорниць, полуниць, слив у такому вигляді вистачає до весни.
А ще мають і своє «золото», бо цим словом доктор медичних наук Володимир Стеблюк із науково-дослідного Інституту курортології назвав місцеву мінеральну водичку, котру так і назвали — «Проліскова». Її і п’ють (певною мірою вона є аналогом знаменитої моршинської), і використовують для лікувальних ванн. А познайомившись із оздоровчими програмами санаторію (їх кілька — від програми для всієї сім’ї до програми зі схуднення), пан доктор запропонував «Проліску» стати клінічним санаторієм Інституту курортології, що додало б йому статусу, а науковцям — можливість впроваджувати тут свої найновіші розробки.
Як санаторій матері і дитини, розташований у звичній нам кліматичній зоні (бо тепер і море не всім на користь), «Пролісок» може стати своєрідним рятівним кругом українцям, яких обпалив Чорнобиль. Проте (і це теж прояв українського «паралельного світу»), як казали київські педіатри, дітей нині просто нема куди вивозити з міста. Піонерські табори розпродані, у дорослі санаторії дітей приймають неохоче. А ті так звані санаторії, які є під Києвом, не відповідають навіть вимогам батьків, які й так не перебірливі. Звичайно, що після побаченого на Волині, з уст столичних лікарів звучали слова захоплення. На деякі види діагностики та лікування у «Проліску» вони пропонували санаторію взяти патент. Запевняли, що будуть рекомендувати його батькам своїх пацієнтів, бо й ціна путівки доступна для родини із середнім достатком (а тим більше зі столиці, де заробітки у кілька разів вищі, ніж на Волині...). І збиралися приїжджати оздоровлюватися самі, бо теж дихають повітрям великого міста.
