14 листопада
Ось і підходить до завершення другий тиждень безнадійного сидіння вдома, через страшну епідемію, котрої бояться тепер і п’ятирічні діти. Усі книги та журнали прочитані і перечитані, фільми переглянуті, пироги спечені. Чим би його себе зайняти? А ось придумала забаву. Сходжу до аптеки, вдягнувши при цьому марлеву пов’язку.
... В аптеці ажіотаж. В основному, літні люди та декілька молодих дівчат. Завезли оксолінову мазь. Звісно, всі за нею і прийшли, скуповують по 3 — 4 тюбики. Придбавши аскорбінку, виходжу на вулицю з легким подивом — одного тюбику вистачає чи не на рік... А тепер час вдягнути маску і пройтись проспектом. Реакція перехожих неоднозначна: хто тихенько сміється, хто навмисно чхає, а хто й пальцем показує. До того ж, жодної людини в масці я не побачила. То куди ж вони діваються з аптек?
Здійснивши таку собі прогулянку я зробила для себе декілька висновків: по — перше, не варто вірити всьому, що чуєш, по — друге, не потрібно звертати увагу на сторонніх, якщо робиш щось для свого здоров’я.
