Через двадцять років після падіння і краху комунізму, світ стоїть перед ще одним складним вибором — вибором між двома фундаментально різними формами організації: міжнародним капіталізмом та державним капіталізмом. Перша форма капіталізму, представлена Сполученими Штатами, зазнала невдачі, а інша, представлена Китаєм, перебуває у стані підйому. Шлях стежкою найменшого опору приведе до поступової дезінтеграції міжнародної фінансової системи. Повинна бути створена нова багатостороння система, заснована на здоровіших принципах.
Оскільки важко досягнути міжнародного співробітництва в питаннях реформи управління на поступовій основі, воно може бути досягнуте завдяки широкій домовленості, що реорганізує весь фінансовий порядок. Потрібна нова Бреттонвудська конференція, подібна тій, що організувала міжнародну фінансову архітектуру після Другої світової війни, для того, щоб установити нові міжнародні правила. Ці правила визначали б, як поводитися з фінансовими інститутами, які надто великі для того, щоб дозволити їм збанкрутувати, а також визначали б роль контролю за капіталом. Конференції також належить відтворити Міжнародний валютний фонд, щоб він краще відображав домінуючу ієрархію серед країн, і необхідно було б переглянути методи роботи цього фонду.
Крім того, нова Бреттонвудська конференція провела б реформу валютної системи. Післявоєнний порядок, який зробив США більш рівними серед рівних, став причиною небезпечного порушення рівноваги. Долар більше не вселяє тієї надії та впевненості, як раніше, однак ніяка інша валюта поки що не може зайняти його місце.
США не потрібно ухилятися від ширшого використання спеціальних прав запозичення МВФ. Оскільки СПЗ виражені в кількох національних валютах, жодна з валют не отримає незаслуженої переваги.
Кількість валют, включених до СПЗ, варто розширити, а деякі щойно додані валюти, включаючи юань, могли б бути не повністю конвертованими. Однак це дозволило б міжнародному співтовариству натиснути на Китай і змусити його відмовитися від підтримки валютного курсу відносно долара, що було б найкращим способом знизити міжнародний дисбаланс. А долар міг би залишатися резервною валютою, якій віддається перевага за умови, що ним керують розсудливо.
Однією величезною перевагою СПЗ є те, що вони дозволяють використовувати гроші в міжнародних цілях, що особливо важливо в часи, подібні нинішнім. Гроші можуть бути направлені туди, де вони найбільше потрібні, в противагу тому, що відбувається зараз. Механізм, що дозволяє багатим країнам, яким не потрібні додаткові резерви, переводити свої асигнування країнам, яким вони потрібні, легкодоступний. Цим механізмом є використання золотого резерву МВФ.
При реорганізації світового порядку потрібно буде вийти за межі фінансової системи і залучити Організацію Об’єднаних Націй, особливо членів Ради Безпеки. Необхідно, щоб цей процес ініціювали США, але Китай та інші країни, що розвиваються, повинні брати участь у ньому на рівних. Вони були вимушені стати членами Бреттонвудських відомств, і ними керують країни, які більше не є домінуючими. Країни, що розвиваються, повинні бути присутніми при створенні цієї нової системи, щоб довести, що вони будуть активними її прихильниками.
Система не може існувати в нинішній формі, і США втрачають багато через те, що не знаходяться на передовій лінії і не реформують її. США ще перебувають на позиції, що дозволяє лідирувати у світі, але без далекоглядного лідерства їхнє відносне становище, ймовірно, гіршатиме. Вони більше не зможуть нав’язувати свою волю іншим, як намагалася зробити адміністрація Джорджа Буша, але вони могли б очолити спробу налагодження співробітництва, яке б залучало і розвинені країни і країни, що розвиваються, таким чином наново встановлюючи американське лідерство в прийнятній формі.
Альтернатива лякає, бо наддержава, яка приходить у занепад, втрачає політичний та економічний вплив, але все ще зберігає військову перевагу, є вибухонебезпечною сумішшю. Раніше ми були впевнені в загальному правилі, що демократичні країни шукають миру. Після президентства Буша це правило більше не діє, якщо воно взагалі коли-або діяло.
Насправді демократія в Америці перебуває у великій біді. Фінансова криза поставила у важке становище населення, яке не любить стикатися з жорсткою реальністю. Президент Барак Обама використав «чинник підвищення довіри» і заявляє, що приборкав рецесію. Але якщо відбудеться «подвійна» рецесія, американці стануть сприйнятливі до популістської демагогії, що нагнітає страх. Якщо в Обами не вийде, то наступна адміністрація буде дуже схильна до спокуси відвернути увагу від неприємностей усередині країни — що нестиме велику небезпеку для світу.
В Обами вірне бачення проблеми. Він вірить у міжнародне співробітництво, а не у філософію «хто сильніший, той і правий», що виникла в еру Буша. Поява «великої двадцятки» як основного форуму міжнародного співробітництва і процес розгляду діяльності на рівноправній основі є кроками у вірному напрямі.
Чого не вистачає, так це загального визнання того, що система зламана і потребує оновлення. Зрештою, фінансова система не звалилася повністю, і адміністрація Обами ухвалила усвідомлене рішення відновити банки за допомогою прихованих субсидій, а не рекапіталізувати їх на обов’язковій основі. Установи, що вижили, утримуватимуть сильнішу позицію на ринку, ніж звичайно, і вони переживуть системну реконструкцію. Обама стурбований багатьма обтяжливими проблемами, і оновлення міжнародної фінансової системи навряд чи приверне його увагу.
Лідерство Китаю повинне бути ще далекогляднішим, ніж лідерство Обами. Китай замінює американського споживача і стає двигуном світової економіки. Оскільки це менш могутній двигун, світова економіка зростатиме повільніше, але вплив Китаю зростатиме дуже швидко.
Нині Китайська республіка хоче підпорядкувати свої особисті свободи політичній стабільності та економічному розвитку. Але це не може тривати нескінченно — і інший світ не підпорядкує свою свободу процвітанню Китайської держави.
Оскільки Китай стає світовим лідером, він повинен перетворитися в більш відкрите суспільство, яке інший світ захоче прийняти як світового лідера. Якщо відносини у військовій сфері залишаться такими, які вони зараз, то в Китаю не залишиться вибору для мирного, гармонійного розвитку. Безсумнівно, майбутнє світу залежить від цього.
Джордж СОРОС — голова правління Фонду Сороса та Інституту «Вільне суспільство». Його остання опублікована книга називається «Крах 2008 р.»
