30 жовтня Національний університет «Острозька академія» традиційно відсвяткував свій день народження. Цього року в Острозькій академії своєрідний ювілей — 15 років із моменту її відродження, або, як запропонували в редакції газети «День»: плюс 15 нових років до кількасотрічної історії першого вищого навчального закладу Східної Європи.
15 років — це той відрізок часу, коли вже можна аналізувати зроблене, оцінювати, яку нішу ти зайняв у суспільстві, розуміти, яка місія на тебе покладена з позиції нових історичних реалій. А день народження — це завжди момент спогадів. Тому на честь 15-річчя в Острозькій академії відбулася Урочиста академія пам’яті, де сучасні творці історії Острозької академії віддали пошану тим, хто стояв біля витоків її відродження, хто доклав величезні зусилля для підняття з руїни колиски української духовності.
Чудо такого стрімкого розвитку університету, на думку його ректора Ігоря Пасічника, полягає в тому, що завжди знаходилися люди, готові допомагати Острозькій академії. І це не лише представники діаспори, де надзвичайно сильні традиції меценатства. Острозька академія змогла знайти в Україні меценатів, котрі долучилися до процесу її відродження. І не лише в матеріальному плані. Мова йде і про духовне меценатство людей, які працювали над зростанням наукового потенціалу університету, створювали нові ідеї, розповідали Україні про феномен Острозької академії.
І надзвичайно приємно, що під час Урочистої академії пам’яті студенти та викладачі не лише вшанували таких подвижників Острозької академії, як Микола Ковальський, Петро Андрухов, Василь Ханенко, Микола Жулинський, Любомир Буняк, Микола Сорока, Ераст Гуцуляк, Мирон Куропась. На цьому святі вдалося зібрати тих, хто продовжує допомагати Острозькі академії як матеріально, так і духовно.
Це Роман Василишин, який, будучи на початку 90-х років представником президента в Рівненській області, підтримав Ігоря Пасічника на перших етапах відродження Острозької академії.
Це редактор щоденної всеукраїнської газети «День» Лариса Івшина, після знайомства якої з Острозької академією, в університеті розпочалася епоха зустрічей з видатними людьми та інтелектуальних дискусій. Адже саме завдяки цій людині про феномен Острозької академії дізналася вся Україна. Це їй належала ідея створення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, який вже не один рік об’єднує молодь із різних куточків країни. Як сказав ректор університету Ігор Пасічник, ми по-родинному називаємо цю людину «наша Лариса Волинянка». А, як зізналася Лариса Івшина, вперше вона приїхала в Острог, тому що «як слухняна волинська дівчинка» виконала пораду волинянина Миколи Жулинського. «В Україні є розумні люди, яких треба слухати автоматично, — переконана головний редактор «Дня». — тоді й проблем буде менше...»
Це Євген Марчук, який будучи Міністром оборони, перетворив закинуті військові казарми на чудове студентське містечко та військовий ліцей, який зараз діє під протекторатом Острозької академії.
Це родина Олени та Віталія Гайдуків, які не так уже давно долучилися до розбудови Острозької академії, проте за їхнього сприяння була укомплектована комп’ютерами наукова віртуальна бібліотека Острозької академії, і які надалі продовжують допомагати університету. І це є приклад того, на яких цінностях повинен будуватися великий український бізнес, це початки сучасного українського меценатства.
У ДЗЕРКАЛІ СПОГАДІВ
Академія пам’яті особлива тим, що право висловити свої почуття та емоції має кожен. А тому свято справді було не монологом острожан, а розповіддю багатьох голосів, які зливалися в єдину історію відродженої Острозької академії.
За словами Євгена Марчука, кожного разу, коли приїжджаєш до Острозької академії, фізично відчуваєш, ніби ти знаходишся в якомусь святому місці, де випромінюється така благодать, яку важко передати словами. Острозька академія, будучи відомою за межами України, нівелює негативне чи нейтральне відношення до нашої Батьківщини, яке склалося в останні роки. Це такий унікум, яким Україна буде ще довго заслужено пишатися.
Лариса Івшина привезла до Острозької академії подарунок, який можна назвати живим відображенням історії відродженого університету, — підбірку статей —більше 160, — що виходили упродовж усіх цих років у газеті «День» про Острозьку академію. Подарунок став символічним підтвердженням слів Лариси Олексіївни: «Наша симпатія більша, ніж просто стосунки, бо ми підсилюємо один одного. Я захоплююся атмосферою академії, тією аурою, яку створив Ігор Демидович, його талантом. Нещодавно в Чернівцях під брендом Острозької академії відбулася зустріч Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, де взяли участь молоді люди з усієї України, в тому числі й з Севастополя та Сімферополя... Тільки могутня сила духовності, великої культурної традиції й інтелекту може об’єднати і створити щось справжнє».
На думку Віталія Гайдука, Острозька академія — це унікальний «освітянський hand-made» в світі серійного виробництва, а сама назва університету та ім’я його ректора давно стали загальновідомими брендами: «Ми вдячні Ларисі Івшиній, що вона привезла нас до цього навчального закладу, в який ми відразу закохалися. Хоча навчалися ми в Донецьку, тепер радимо всім донецьким студентам набиратися досвіду в Острозькій академії, адже це духовна скарбниця української нації».
ДО РІДНОГО ДОМУ...
Олена та Віталій Гайдуки настільки глибоко відчули і сприйняли Острозьку академію, що зробили до її дня народження невимовно цінний подарунок. Завдяки зусиллям цієї сім’ї до рідного дому — місця свого створення — повернулася славнозвісна Острозька Біблія 1581 (!) року видання. Ця книга, яку по праву можна назвати джерелом духовності української нації, яка дала можливість зберегти націю як таку, оскільки задекларувала рівноправність та наукову значимість її мови та надзвичайний потенціал її представників, століттями перебувала за межами Острога. Після відродження Острозької академії повернення Острозької Біблії до свого материнського дому залишалося мрією, оскільки навчальний заклад не міг собі дозволити викупити та реставрувати святиню, яка належала йому по праву. І це надзвичайно правильно, що в Україні є такі люди, за допомогою яких збуваються високі мрії. Вчинок родини Гайдуків — це не просто подарунок Острозькій академії до дня народження, це свідчення того, що у цих стінах відбувається справді чудо, про яке неодноразово повторюють й острожани, і гості університету.
ВРАЖЕННЯ
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія»:
Історія була така. Коли подружжя Олени і Віталія Гайдуків вперше відвідало Острозьку академію у 2007 році, запитали мене, яка моя найбільша мрія. Я, звичайно, відповів: «Щоб в Острозьку академію повернувся оригінал Острозької Біблії». Це природне бажання моє і всього колективу нашого університету. З Острозькою Біблією пов’язують цілу епоху. Якщо до її видання канонічними мовами були тільки грецька і латинська, то після виходу в світ Острозької Біблії та іншим святим книгам, які побачили світ в Острозькій академії, староукраїнська мова стала канонічною. Крім того, хоч Русь була охрещена, більшість людей не розуміли і не могли прочитати святого письма. Крім того, професор Торконяк і група теологів довели, що канонічність Острозької Біблії не підлягає сумніву, оскільки вона була перекладена з оригінальних першоджерел.
Отже, коли я розповів про свою мрію, Віталій Гайдук, скромний і благородний чоловік, промовчав. А виявляється, він довго розшукував Біблію на різних ринках (а тепер з’явилось чимало підробок), знайшов у іншій країні й викупив. Потім на два роки здав в Інститут реставрації. Віталій Анатолійович потім казав мені, що найважче йому було тримати свій секрет в таємниці. Уявіть собі, в день 15-ї річниці відродженої Острозької академії Острозька Біблія в спеціальній упаковці приїжджає сюди.
Коли мені неочікувано Віталій Гайдук вручив Біблію, у мене був такий стан, що я, хоч і психолог, довго не міг опанувати себе — я не міг вимовити ні слова. Зала аплодувала стоячи хвилин 10-15! Це була всезагальна ейфорія в Острозькій академії.
Газета «День» знову зіграла в долі Острозької академії надважливу роль. Скільки меценатів духовних і «матеріальних» завдяки «Дню» вже є у нашого університету. В одному з інтерв’ю я вже згадував, що про Острозьку академії в «Дні» прочитав канадійський мільярдер Ераст Гуцуляк. Тепер він фінансує будівництво нашого нового корпусу. Ну, а панство Гайдуків — просто, без перебільшення, українські національні меценати!
З часу відродження Острозької академії тут Острозької Біблії не було. Повернення Біблії в її першопочаткове лоно — подія не місцевого значення і навіть не обласного. Це подія загальнонаціональної ваги. Острозька Біблія повернулася додому, туди, де вона вперше побачила світ! І найбільше я пишаюся тим, що це сталося завдяки зусиллям саме українського мецената.
Євген МАРЧУК, екс-міністр оборони, радник Президента України:
— Я згадую цю калину, біля якої ми зараз стоїмо. Коли я вперше побачив її, ми тут були пізно восени. Вона трохи підросла, пустила нові пагони, як і має бути.
Хоч академії небагато років, вже нових років 15, але разом із тим 440 років від Дня народження. І я згадую, як ще колись, у 1999 році, я вніс таку пропозицію, що всі кандидати в президенти повинні складати публічний екзамен саме в Острозькій академії перед студентами, не перед викладачами, з тих питань, які відносяться до компетенції Президента. Вони добре відомі. Президент — це глава держави, значить «держава і право», верховний головнокомандувач — значить «збройні сили, оборона і безпека держави», гарант дотримання Конституції — це «конституційне право», гарант прав і свобод громадян — «історія громадянських рухів». Одним словом функції Президента чітко прописані й в Конституції, і в деяких інших нормативних документах, і Президент їх починає виконувати уже на другий день після інавгурації. Я потім написав статтю «На президента треба вчитися». І сьогодні я відчув, що я ще більше мав рацію, тому що знаю, що таке управління державою і чимало кандидатів у президенти, не всі звичайно, не мають навіть зеленого уявлення, що за роботу вони хочуть опанувати.
Ну, а в ці ювілейні для Острозької академії дні, я думаю, варто і найголовніше було б навіть не тільки відновити події, які відбувалися, коли Ігор Демидович Пасічник вперше приїхав сюди, а на місці сучасної академії ще нічого не було. Я би, наприклад, створив таку свого роду книгу про історію відродженої Острозької академії, на сторінках якої потрібно віддати належне всім тим, хто був причетний до відродження цього університету. А найглибше, безумовно, розповісти про роль і внесок Ігоря Демидовича Пасічника.
Ректор — скромний чоловік, але він отримав Героя України абсолютно заслужено. Я думаю, це могло б відбутися раніше, але добре, що це відбулося зараз.
А ще я кожного разу, коли приїжджаю в академію, особливо коли заходжу в актову залу, відчуваю цю молодечу атмосферу, і відразу відчуваю такі імпульси, які дають дуже багато оптимізму. Тому що, знаєте, як кажуть, «многознание порождает печаль». Багато бачивши і зараз бачачи, скільки неадекватних для управління державою людей стараються пробратися до влади, будучи абсолютно не підготовленими до такої роботи, у вашій аудиторії, молодіжній, особливо слухаючи молодих людей (я багато знаю через Ларису Івшину і через Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді), відбувається таке могутнє навіювання оптимізму і віри в те, що в майбутньому ми матимемо нормальну країну.
Роман ВАСИЛИШИН, директор страхової компанії «Княжа», протектор Національного університету «Острозька академія»:
— Що вам сказати? Академія відроджується. Їй зараз уже 440 років, через 10 років буде 450, але 15 років з моменту відродження. Студенти хороші, бібліотека хороша, база хороша, яка, головне, розвивається. А чому? Бо прекрасний ректор, який знає, що робить. Такому чоловікові хочеться допомагати. Я тут часто буваю, й кожного разу емоції одні й ті ж — серце радіє, що в Україні відроджується духовність.
Олена ГАЙДУК, підприємець і меценат:
— Враження від перебування в Острозькій академії тільки найкращі. Чому? Коли бачиш очі дітей, що горять, їх бажання чути, бачити, знати — це, напевно, найголовніший показник того, що робиться і досягається в цьому університеті.
Напевно, справді академії пощастило, що у неї є такий ректор, адже багато залежить саме від керівника навчального закладу. Ентузіазм Ігоря Демидовича Пасічника, його бажання, його віра створили те, що сьогодні ми бачимо в цих стінах — велика справа. Побажати їм можна лише одне, щоб вони не зменшували темп, рухалися у тому ж напрямку, і щоб Україна могла пишатися цим навчальним закладом.
Віталій ГАЙДУК, керівник групи радників прем’єр-міністра України, меценат:
— Ми побачили, як прогресує академія з часу наших перших відвідин до сьогодні. Вона набуває не тільки нових якостей, але й шляхетності, студенти уже відчувають свою місію в становленні України. І для молоді, яка хоче розвиватися у гуманітарній сфері, Острозька академія є прекрасною можливістю. Ми бачимо, що це навчальний заклад класичного типу: з одного боку академія знаходиться в невеличкому містечку, а з іншого — це можливість на п’ять років присвятити себе освіті та відволіктися від тієї спокуси, яку ми спостерігаємо всюди.
Лариса ІВШИНА, редактор газети «День»:
— По-перше, надзвичайно важливим є те, що в інших людей, які приїздять до Острозької академії, виникає бажання повертатися сюди, знаходячи тут джерело для поновлення своїх сил, а потім об’єднувати навколо Острозької академії людей, які вірять, що так, як відродилася Острозька академія, може відродитися вся наша країна.
Україна зараз зовсім не в однаковому стані. Це безпосередньо пов’язано з тим, чи були могутні традиції освіти, чи була глибока віра, і чи зберігається й підтримується культура. З будь-якого куточку світу можна привезти технологічний цикл, запустити активне підприємство, навчити персонал, але ніхто не може за українців відтворити той духовний світ, який робить кожну країну неповторною. Не другою прекрасною іншою країною, навіть найуспішнішою, не другим Китаєм, не другою Німеччиною, не другою Росією, а саме тією єдиною неповторною країною, якою є Україна й може бути в відродженому її вигляді.
Мені здається, що сьогодні чудо повернення Острозької Біблії до свого материнського дому Острозької академії, яке відбулося завдяки зусиллям Олени і Віталія Гайдуків, надихнуло молодь жити так, щоб мати можливість робити добрі справи. І, будучи успішними, пам’ятати, що ми своїй країні ще багато чим зобов’язані й повинні їй це все віддати.
Мені здається, що ця аура, яка панує, підтверджує великий педагогічний талант і могутній людський потенціал Ігоря Демидовича Пасічника. Тому що можуть сперечатися навчальні заклади за рейтинги (це має значення), але все, що створено і ще більше буде в Острозькій академії, ѓрунтується на тому, що Ігорю Демидовичу люди довіряють, жертвують свої можливості, дають меценатські внески й бачать, як все це тут талановито використовується. Як відбудована з руїн академія, як побудована прекрасна сучасна бібліотека, одна з кращих, яка вже є нова чудова мистецька галерея. Я буваю дуже часто в Острозькій академії, я тут кожен рік, а то й, буває, по кілька разів, і навіть я бачу постійні зміни.
Я хочу побажати, щоб студенти-острожани розуміли, який їм випав чудовий шанс, використали його повною мірою, передавали іншим і працювали в Острозькому клубі вільного інтелектуального спілкування молоді, щоб швидше відбулася внутрішня українська інтеграція, яка безумовно з’єднає нас із усім світом після того, як ми передамо один одному все краще, чим володіємо. І тоді світ легше буде переконати, що ми вже інші, може, в дечому й цікавіші. Ось тому ми і далі будемо з Острогом.
