У рамках «Київ Mюзик Фесту» пройшло 23 мистецькі акції. Серед них п’ять концертів симфонічної музики («Музичні фрески», «In memoria», «Із янголом на плечі», «Містерія звуків» та «Симфонічні прем’єри»), чотири концерти хорової музики («Українська духовна музика ХХІ ст.», «Хорові імпрези. Вечір прем’єр», «Благовість представляє...», «Світлий дар. Співають діти») та концерти камерної музики. До 200-річчя Миколи Гоголя «Київ Mюзик Фест» показав виставу Луганського муздрамтеатру «Тарас Бульба», музику до якої написав Сергій Турнєєв, пройшло прем’єрне виконання вокально-симфонічної «Балади про Дніпро» Мирослава Скорика та симфонічної «Гоголіади-ХХІ» Тетяни Оскоменко-Парулави. Фестивальними подіями стало виконання твору для хору та симфонічного оркестру на канонічні духовні тексти Євгена Станковича та камерна опера Івана Небесного «Із життя комах» (за мотивами п’єси Карела Чапека), а також концерти-дебюти. Відбулися цікаві виступи: фортепіанного дуету у складі Дмитра Таванеця та Олександри Зайцевої, квінтету мідних духових інструментів «Мажор Київ», ансамблю нової музики «Quarta+», піаніста Олега Копелюка, баяніста Олександра Міщенка та інші. У Київ приїжджали гості із-за кордону, серед них піаніст Олександр Ваулін (Росія — Данія), клавесиністка Софія Ганділян (Росія), диригент Ніколя Фарін (Швейцарія), композитор Жан-Люк Дарбеле (Швейцарія), який провів майстер-клас в Національній музичній академії України.
Справжньою сенсацією стало повернення в Україну авторського рукопису Концерту №2 для фортепіано з оркестром Левка Ревуцького. Партитуру твору привіз із Данії російський піаніст Олександр Ваулін, який з 1989 року живе та працює в Данії. Він зачитав лист Іллі Берга, який передав рукопис: «Коли мій батько Ервін Берг отримав 1935 року місце викладача вокалу в Київській консерваторії, він познайомився з українським композитором Левком Ревуцьким, який на той час теж викладав у консерваторії. Саме Ревуцький рекомендував моєму батькові російсько-німецьку піаністку Лотте Шлезінгер (теж викладача консерваторії) для занять зі мною. Незадовго до того, коли ми 1937 року залишили Київ, Ревуцький передав моєму батьку оригінальний рукопис партитури свого 2-го фортепіанного концерту для виконання на Заході. Оскільки моєму батькові не вдалося домогтися виконання концерту в Данії, він передав партитуру мені. На жаль, і мені не вдалося виконати цей концерт. Протягом декількох років партитура зберігалася у мене. Тому я запропонував моєму другові, піаністу Олександру Валіну, передати партитуру в Київ, де, на моє переконання, вона й повинна бути». Поки що партитуру передано Національній спілці композиторів України, першим головою якої був саме Левко Миколайович Ревуцький...
ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ФЕСТИВАЛЮ
Щоб зрозуміти та оцінити сучасність, треба добре знати та пам’ятати історію. Тож згадаймо, як починався «Київ Mюзик Фест». Засновником фестивалю, як відомо, був Іван Федорович Карабиць (1945—2002 рр.) — талановитий композитор, диригент, професор Національної музичної академії України, музичний директор «Київ Mюзик Фесту», художній керівник ансамблю солістів «Київська камерата», голова журі Міжнародного конкурсу юних піаністів пам’яті В. Горовиця, член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. За 13 років його керівництва Карабиць підняв фестиваль на високий міжнародний рівень. Нинішній форум був ювілейним, і, мабуть, настала пора, щоб «Київ Mюзик Фест» отримав почесне ім’я свого «батька-засновника».
— Ідея фестивалю виникла у Івана Федоровича ще до 1989 року, — розповіла вдова Карабиця, відомий музикознавець, професор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Маріанна Копиця. — Він мріяв, щоб про Україну дізнався весь світ. Головна концепція фестивалю — українська тема у світовій культурі, українська музика і світ. Карабиць за власний рахунок почав їздити по різних країнах. Він хотів зібрати українські сили, які розпорошилися по всьому світу. (Адже дуже багато людей поїхало в імміграцію — Марина Чайковська, Олег Криса, квартет ім. Леонтовича, Леонід Грабовський, Микола Сук, багато вокалістів). Першою країною, до якої завітав Іван Федорович, стала Америка. Карабиць довго шукав назву для фестивалю. Головними вимогами було збереження місця події — Київ, щоб усі знали, що є таке місто, а ще посилання на вид мистецтва — музику. Ось так і народилися три символи майбутнього фестивалю — «Київ Mюзик Фест».
— А хто ще допомагав Івану Федоровичу у створенні та роботі фестивалю?
— Безумовно, одна людина ніколи нічого не зробить. Спочатку команда була маленька, але надзвичайно яскрава. Це Вірко Балей — американський композитор-авангардист, який приїжджав на «Київ Mюзик Фест». Він давав відкриті лекції і показував найцікавіші твори американських композиторів, до того ж сам диригував і грав. Але потім він відчув командну систему Спілки, яка, на жаль, ніяк поки що не може демократизуватися, не витримав її тиску й пішов. А ще багато допомагав у існуванні фесту Володимир Симоненко. Це була дуже цікава людина. В історію музики він увійшов як джазмен, хоч і не був музикантом (автор книг «Енциклопедія джазу» та «Мелодії джазу»). Вони були близькі друзі, Карабиць випустив медаль із його барельєфом. Володимир Степанович Симоненко очолював центр музичної інформації (або бюро пропаганди) який після його смерті опинився в занедбаному стані. Його головною функцією була пропаганда української творчості. А роботу прес-секретаря виконувала Галина Степанченко. Вона збирала всю інформацію по фестивалю. І сьогодні той дайджест, що у нас є по перших десяти роках, вже протертий до дірок, тому що він став джерельним документом, як це відбувалося (там зібрані усі статті, як позитивні, так і негативні).
— Розкажіть про ваші найяскравіші враження від «Київ Mюзик Фесту».
— Перші фестивалі дали відчуття свіжого подиху. Це було відкриття зарубіжної української музики, бо за «залізною завісою» ми не знали про те, що робиться в інших країнах. І коли до нас почали приїжджати українці з Канади, Америки, Франції, Німеччини, Австралії, Англії і показувати свої цікаві твори, це було грандіозно. Фестиваль завжди жив життям України, всі 20 років свого існування. Розпочався він із акції студентів — на майдані Незалежності вони почали голодування на знак того, щоб тодішнього прем’єр-міністра Масола зняли з посади. Це був час, коли настала пора міняти економічну та політичну системи. Близько місяця голодували студенти, і це збіглося в часі з фестом. Акцію підтримали студенти всіх вишів України. Вони приходили слухати всі фестивальні концерти у консерваторії. Наші студенти казали: «Київ Mюзик Фест» — це наша духовна їжа, і ми нормально переносимо голодування»...
Ще запам’яталася ідея Івана Федоровича — концерти з музичних творів української діаспори. Часто приїжджав Джордж Фіола з Канади, який навчався в київській десятирічці разом із братами Майбородами та Ігорем Шамо. Працював він у радіокомітеті та передавав через канадське радіо українську музику.
Крім пошуку творів, Карабиць знаходив акустичні приміщення, що підійшли б для концертів (зали костьолів, соборів). Так під час фесту 2000 року відбулася яскрава акція — дзвонарі Києво-Печерської лаври разом із ансамблем ударників Дениса Черненка та світськими дзвонарями дали концерт. Це було щось неймовірне! Іван Федорович завжди шукав щось оригінальне. Не можу не згадати великий дирижабль, який літав над Майданом Незалежності з написом «Київ Mюзик Фест». А одного разу він посадив симфонічний оркестр прямо на майдані, і так розпочався форум. Цікавий вийшов проект разом із Ольгою Петровою — знаменитою художницею, філософом і вченим, яка викладає в Києво-Могилянській академії (відбулася «Виставка художників України про музику» з музичним супроводом у Музеї українського мистецтва). А хіба забудеш виступ балетного ансамблю на другому поверсі Оперної студії консерваторії — хореографічна версія квартету Лятошинського. Вийшла дуже модерна й цікава вистава. У фестивалю був свій гімн і прапор. Відкривали форум завжди емблемою, яка нині, на жаль, кудись зникла, звучали позивні п’ятої симфонії Лятошинського. Карабиць вважав, що Лятошинський у ХХ сторіччі — найграндіозніший композитор, і мріяв, аби його творчість пропагувалася по всьому світу. Саме тому, однією з головних була ідея — «Ні!» фестивалю без Лятошинського. Пізніше почали вивозити кращі номери фестивалю в інші міста (Житомир, Чернігів), але потім, чомусь, цю ідею не було продовжено.
ДЕБЮТ «КИЇВ Mюзик ФЕСТУ-2009»
На превеликий жаль, сьогодні мало хто згадує засновника фестивалю Івана Карабиця. В рамках ювілейного «Київ Mюзик Фесту» було представлено лише два твори композитора — це концерт № 2 для фортепіано з оркестром та дві пісні з циклу «Мати» на слова Бориса Олійника. Останній твір прозвучав у філармонії в рамках концерту «Київська камерата запрошує...» у виконанні Тамари Ходакової та «Київської камерати».
Концерт №2 для фортепіано з оркестром прозвучав у програмі «Іn memoria». Його виконав дебютант «Київ Mюзик Фесту-2009» Олег Копелюк. Це дуже талановитий піаніст, студент 3-го курсу Харківського державного університету ім. Котляревського (клас професора Тетяни Веркіної). Фактично Олег є одним із небагатьох популяризаторів творчості Івана Федоровича. В його репертуарі, окрім 2-го концерту, є цикл «Прелюдія та токата», а також прелюдії з циклу «24 прелюдії» для фортепіано Карабиця.
— До творчості Івана Карабиця я прийшов завдяки появі фортепіанного конкурсу, який проводиться на батьківщині композитора в Артемівську Донецької області, — розповів Олег Копелюк. — Я став учасником четвертого Всеукраїнського конкурсу пам’яті Івана Карабиця і отримав першу премію. Представив на розсуд журі «Казку ельфів» Метнера, «Партиту №5» Скорика та «Прелюдію і токату» Карабиця. Виконання циклу «Прелюдія і токата» фактично стало прем’єрою твору, написаного ще молодим композитором. Після конкурсу мене запросили до Одеси, де я повторив виконання цього циклу на творчому вечорі, присвяченому Івану Федоровичу. До речі, вечір цей був влаштований грецьким товариством (бо у Кара биця, крім українського, було й грецьке коріння).
— На фестивалі ви вже не перший раз виконуєте 2-й концерт Карабиця...
— Перше виконання цього твору відбулося приблизно два роки тому. Тоді, також на сцені Національної філармонії України, я виконував концерт разом із Харківським молодіжним академічним оркестром «Слобожанщина», а диригував син композитора Кирило Карабиць. Ми дуже легко знайшли тоді з ним спільну мову, адже майже одночасно відкривали для себе цей твір. Нині у мене з’явилися нові ідеї, я відкрив нюанси, які раніше не помічав. Музика Івана Карабиця дуже глибока, й музиканту треба в неї заглибитися й шукати свого «ключика», аби передати всі відтінки творів цього прекрасного композитора. Цього разу 2-й концерт прозвучав разом із музикантами Національного симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка. Якщо порівнювати трактовку диригентів (Кирила Карабиця та Володимира Сіренка), то в першу чергу вона стосується темпових якостей, відчуття ритму, пульсації цього твору, але кожна версія по-своєму цікава. У майбутньому мені б хотілося виконати 3-й фортепіанний концерт Івана Карабиця, друга назва якого «Шість музичних моментів для фортепіано з оркестром». Там така незвична концепція і форма будови твору, вона мені здається дуже цікавою для слухачів.
