Економічна криза у нашій державі триває майже рік, і коли вона скінчиться, однозначної думки в експертів немає. Оскільки найближчим часом нас чекають вибори й черговий перерозподіл влади, надії на те, що завтра стане жити краще, розвіюються, як дим. Тож із наслідками фінансової кризи житимемо ще не один рік. Цим стурбовані не тільки економісти, банкіри та бізнесмени, а й демографи. Як свідчать соціологічні дослідження, в Україні з’являється тенденція до однодітності, тобто все більше родин хоче мати лише одну дитину в сім’ї, а деякі взагалі не планують заводити дітей. І все це через невпевненість у завтрашньому дні. Ніхто не дає стовідсоткових гарантій, чи буде стабільна робота, хороша заробітна плата, за яку можна утримувати всю родину, тому мало хто ризикує народжувати не те що двоє-троє, а навіть одну дитину. А значить, сплеск народжуваності, про який зараз говорять експерти — це лише тимчасове явище. І якщо влада не дасть впевненості у майбутньому — і річ навіть не про систему соціальних гарантій, а про надію на стабільну роботу, стабільну зарплату, стабільний добробут тощо, кількість однодітних сімей із року в рік зростатиме. Детальніше про ризики нової тенденції та про те, чим живе сучасна українська сім’я, у розмові «Дня» з кандидатами економічних наук, старшими науковими співробітниками Інституту демографії та соціальних досліджень Людмилою СЛЮСАР та Світланою АКСЬОНОВОЮ.
— Як змінилися дітородні орієнтації сім’ї в умовах економічної кризи і чим це загрожує демографічній ситуації в Україні?
Світлана АКСЬОНОВА: — Навесні цього року ми провели опитування населення дітородного віку про роль сім’ї та шлюбу в системі цінностей українців. Порівнюючи його дані із дослідженням 2008 року, в якому теж було запитання, скількох дітей хотіли б мати українські родини, якщо для цього було б створено всі необхідні умови, ми виявили, що особисті характеристики та матеріальні статки відходять на другий план. На першому місці стає сама схильність людей до певної кількості дітей. І минулого, і цього року значна частина респондентів хотіли б мати двох дітей, але частка таких людей за рік зменшилась від 65 до 60%. Те ж саме і з тими, хто хотів народити три дитини (з 17% до 14%). І навпаки, кількість тих, хто хотів би обмежитися народженням лише однієї дитини, значно збільшилася: з 13% до 21%. Економічні негаразди похитнули впевненість людей, через що все більше людей вважають, що потребу в дітях можна задовольнити на рівні однієї дитини. Схожі результати маємо із запланованою кількістю дітей: зменшилася кількість сімей, які планують мати двоє чи троє дітей, зросла кількість тих, хто хоче тільки одну дитину. Ще один фактор, який непокоїть демографів: зросла частка тих, хто не планує мати дітей узагалі. Якщо торік таких було менше ніж 2%, то цього року число таких подружніх пар зросло до 4%. Нібито дані незначні і не вражаючі, але тенденція викликає занепокоєння, бо такі зміни сталися лише за рік. Більшість населення, з одного боку, зорієнтована на створення дводітної родини, але те, що в нас зменшується частка таких сімей, призводить до того, що дводітність перетікає в однодітність. Сім’ї почали почуватися менш упевнено у своєму майбутньому та майбутньому дітей. Як свідчить опитування, основні перепони для народження бажаної кількості дітей — це недостатнє матеріальне забезпечення, на другому місці — відсутність житлових умов. Вагомою перепоною також є бажання досягти успіхів у кар’єрі та брак часу для виховання дітей через професійне навантаження.
— Чи змінилося через кризу ставлення українців до ролі шлюбу в системі життєвих цінностей?
Людмила СЛЮСАР: — В усі часи сім’я лишалася одним із найстабільніших показників у системі цінностей, незважаючи на різні негаразди та нестабільність у розвитку суспільства. За даними нашого опитування, понад 90% жінок і понад 80% чоловіків відповіли, що сім’я для них дуже важлива. Діти дуже важливі для 80% жінок і десь 65% чоловіків (тут трохи даються взнаки гендерні відмінності). На третьому місці у жінок стоїть робота, тоді як у чоловіків вона на другому місці, а діти аж на третьому. Робота важлива для 62% жінок і для 70% чоловіків. Тобто престиж родини все ж таки зберігається. Всі інші цінності значно поступаються цим трьом найважливішим. Друзі, вільний час, релігія, наявність власного бізнесу, хобі, політика — все це менш важливо і має суттєвий розрив із основними цінностями. Так, друзі стоять на четвертому місці, вільний час — на п’ятому, далі — релігія тощо. Аналізуючи особливості сімейного складу населення, тобто скільки багатодітних родин, дводітних чи взагалі одиноких осіб, весняне дослідження підтвердило дані перепису 2001 року, значних зрушень у складі населення не відбулося. Більшість проживає у так званій нуклеарній сім’ї (це шлюбна пара, яка може мати чи не мати дітей) або розширеній нуклеарній родині, коли разом із подружжям ще проживає хтось із родичів. Багаторідних та складних сімей небагато, а от неповні сім’ї з дітьми досить поширені в Україні. Кожна п’ята сім’я з повнолітньою дитиною — неповна, у якій дитину виховує хтось один із батьків, як правило, мати. Багатодітні сім’ї у нас не поширені: таких менше. Сім’я залишається важливим інститутом, просто змінюються її форми. І до цього треба ставитися з розумінням, адже нині ХХІ століття, і той тип сім’ї, який був два століття тому, віджив своє.
— Якщо порівнювати українську родину двісті років тому і нинішню: наскільки змінилися її основні характеристики та моральні принципи?
Л. С.: — Кожному етапу розвитку суспільства відповідає певний тип не тільки економічних, а й сімейних відносин. У XVIII—XIX століттях, у добу доіндустріального суспільства, була характерна так звана патріархальна сім’я: велика, багатодітна, коли кілька шлюбних пар проживали разом. Це обумовлювалося усім складом тогочасного життя, бо, як правило, багато сімей того періоду проживали у сільській місцевості, де були свої особливості ведення домашнього господарства. І зараз в наших селах більші родини, ніж у містах, що обумовлено економічними потребами: для ведення того ж фермерського господарства потрібна велика кількість робочих рук. Коли була поширена ручна праця, вважалося, чим більше людей у родині, тим вона заможніша. Зовсім по-іншому все в наші часи, коли важлива не так кількість, як якість населення: освіта, кваліфікація тощо. Тому родини менші за розміром, коли діти стають дорослими і заводять власну сім’ю, вони відокремлюються від батьків, тобто сучасна сім’я менша і малодітна. Наразі більшість українців відповідають, що задоволені своїм подружнім життям, відносинами у сім’ї, стосунками між дітьми і батьками. А з іншого боку, маємо високий рівень розлучень, на що є різні причини. І хоча на першому плані стоїть конфлікт особистісний, коли люди не сходяться у поглядах, не задоволені стосунками, кожна четверта розлучена особа вважає, що свою роль зіграло зловживання алкоголем одним із членів подружжя. По-друге, перехід від однієї соціальної системи до іншої, який відбувається у наш час, а також криза — економічна та політична — впливають на сім’ю, бо всі недоліки суспільства впливають на її розвиток та життєдіяльність. Нині в Україні багато соціальних сиріт — отже, значна частина батьків не виконує своїх родинних обов’язків. Бо що таке соціальне сирітство — діти виховуються самі при живих батьках. З одного боку, сім’я розвивається, а з іншого, є певні протиріччя у її розвитку, вона не завжди виконує свої функції. Початок нинішнього століття досить складний. Ще один сучасний виклик суспільству — неповні сім’ї. У класичній родині про дитину піклується батько й мати. Навіть після розлучення обоє батьків повинні нести відповідальність за виховання дітей, але в реальному житті цього немає.
— Наскільки українська родина відрізняється за цінностями від європейської?
Л.С.: — Основні відмінності пов’язані з особливостями сучасного перехідного періоду. З одного боку, нинішні особливості розвитку сім’ї дещо складні, існують неповні сім’ї та з’являються одностатеві шлюби (хоча вони більш властиві західному суспільству), з іншого — європейському інституту сім’ї менш властиве соціальне сирітство, особливо коли матері відмовляються від дітей ще в пологовому будинку. Українська сім’я сильна своїми традиціями, їй менш властивий індивідуалізм. Але стара модель поведінки, ідеологія та мораль відійшли в минуле, натомість нові ще тільки формуються. Серед одиноких осіб в Україні, як показує наше дослідження, багато тих, хто почуває себе менш щасливими або нещасливими у порівнянні зі шлюбними парами. Ті, хто живе самотньо, принаймні серед осіб репродуктивного віку (до 50 років), та ті, хто овдовів, вважають себе нещасливими. Тобто людина, попри всілякі негаразди, потребує сімейного спілкування та оточення. Причиною самотності можуть бути психологічні проблеми, коли люди не завжди можуть взяти шлюб, багатьом заважає особиста криза тощо.
— Як розподіляються обов’язки у родині щодо виховання дітей, ведення домашнього господарства?
Л. С.: — Понад половина респондентів із складу подружніх пар (52%) зазначили, що головою сім’ї є чоловік, однак 40% вказали, що чоловік і дружина все вирішують спільно (можна вважати, що це егалітарні сім’ї) і лише у 8% сімей головою виступає дружина. І це ті сім’ї, де чоловік та жінка незадоволені своїми стосунками у шлюбі, наприклад, коли чоловік безробітний, хворіє чи веде асоціальну поведінку, тоді жінка стає головою і годувальником родини. Іноді жінка більш вольова і бере на себе більшість родинних обов’язків, але причини цього треба вивчати у ході окремого дослідження. За даними опитування, більш ніж у 60% подружніх пар годувальником є чоловік, у третині сімей — обидва члени подружжя, менш ніж у 5% — дружина. Цікавим є той факт, що у селах більшою виявилась частка сімей, де годувальниками виступають обидва члени подружжя, ніж у містах, де частіше у цій ролі виступає чоловік. Дослідження ще раз підтвердило, що основна робота по веденню домашнього господарства, догляду за дітьми тощо лягає на плечі жінки. Ця традиція живе у нашому суспільстві вже не одне століття. Майже у 70% сімей респондентів дружина є основним виконавцем хатньої роботи, тобто займається приготуванням їжі, прибиранням, прасуванням, пранням, доглядом за дітьми. Чоловіки виконують ледве не у повному обсязі лише обов’язки з ремонту (дрібного побутового і житла) і майже нарівні із дружинами беруть участь у визначенні «курсу сімейного життя», тобто, коли йдеться про планування й ведення сімейного бюджету, відпусток, вирішуються питання накопичення коштів тощо.
— Що потрібно зробити державі для того, щоб розвивати інститут сім’ї та зупинити тенденцію до збільшення однодітних родин?
С. А.: — Насамперед треба створити сприятливе середовище для розвитку сім’ї: не тільки дати соціальні виплати при народженні дитини, а й забезпечити умови, в яких батьки дитини почувалися б упевнено й знали, що вони спроможні забезпечити не тільки себе, а й іще одного члена родини. Також має бути впевненість, що вони зможуть знайти роботу і не буде проблемою, якщо хтось із родини раптом її втратить. Потрібна й гідна заробітна плата, незалежно від того, у якій сфері працюють батьки, тобто потрібні високі стандарти життя, які дадуть упевненість у собі та власних силах.
