У вашій газеті від 4 серпня розміщена дуже актуальна редакційна стаття «У борговій ямі — від дня народження» і думка провідних економістів із приводу порушених у статті питань. Коментарі економістів цікаві тим, що дають уявлення про сучасну українську економічну науку.
Всі коментатори одностайно заявляють, що підстав для ствердження, що Україна заганяється в боргову яму, немає, і прогнозують успішний економічний розвиток країни, але за певних умов: якщо будуть проведені структурні реформи економіки; якщо вдасться домогтися пристойних темпів економічного зростання; якщо корпоративні борги не трансформуються в державні; якщо наші банківські кошти, отримані від НБУ, витрачатимуть не на спекуляцію, а на оздоровлення своїх установ; якщо ми не проїдатимемо кошти, отримані від МВФ, а вкладатимемо їх у розвиток. І так далі.
Умови ці не нові, вони відомі ледве не з часів Адама Сміта, їх мусить знати кожен студент, який прослухав курс економіки. Проте жодна з цих умов у період кризи в нас не дотримувалася, і з великою ймовірністю можна сказати, що й 2010 року вони не дотримуватимуться. Тоді який сенс у таких прогнозах?
Економічна наука в Україні незатребувана політичною елітою. В Києві зосереджено багато економічних вузів, факультетів, науково-дослідних інститутів і центрів економічних досліджень. У них працює чимало академіків, докторів і кандидатів економічних наук. Але не знайшлося жодного сміливця, котрий би попередив уряд про кризу, що насувається, та шляхи виходу з неї. Наукові сили України досі не скооперувалися й не написали капітальне дослідження про особливості кризи в нашій країні та про те, як вийти з неї з найменшими втратами.
Вітчизняна економічна наука паралізована щільним шаром бюрократів, які розподіляють державні кошти, керують наукою, домагаючись, аби вчені показували діяльність уряду в вигідному світлі. Такій «науці» гріш ціна. Та й уряд, особливо в останні роки, розглядає науку як інструмент політичної боротьби й не зацікавлений у об’єктивних економічних дослідженнях. Науці доводиться заднім числом схвалювати заходи уряду, що проводяться з міркувань політичної доцільності. Тому ми не повинні звертати увагу на прогнози економічних світил. Сподіватимемося, що уряд, діючи методом спроб і помилок, усе ж виведе нашу країну з кризи.
