Список видань громадського проекту «Безпека України: геополітичний вимір» поповнила цікава робота київського вченого Анатолія Дмитрієва. Це видання — одна з небагатьох вітчизняних публікацій, присвячених оцінці міжнародно-правового інституту постійного нейтралітету. Ні, мова не йде про чергову тупу компіляцію західних аналогів. Очевидно, що етап самостійного осмислення накопичених питань і знань, численних прикладів із практики виникнення і отримання постійно нейтрального статусу різними державами світу столичним дослідником давно пройдений. Інакше неможливо було б досягнути того ступеня свободи, з якою він оперує матеріалом, і викласти його так доступно для читача. Як і належить у таких випадках, свобода автора передається читачеві, полегшуючи останньому процес оволодіння предметом пізнання — в даному разі особливостями міжнародно-правової природи постійного нейтралітету, що, як зазначає Анатолій Дмитрієв, «набув у сучасному міжнародному праві чимало нових рис».
Для наших умов оволодіння знаннями, що стосуються ідеології і практики постійного нейтралітету, є вельми актуальним. Хоча б тому, що недавній кривавий конфлікт на Кавказі знову гостро поставив на порядок денний питання про отримання Україною статусу постійно нейтральної держави. Ось, зокрема, що сказав з цього приводу в своїй брошурі «Шлях до активного нейтралітету» перший заступник голови парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Гриневецький: «Полеміка про перспективи отримання такого статусу розгорнулася задовго до конфлікту. Вона привернула увагу наших співвітчизників і виявила, насамперед, елементарне нерозуміння багатьма учасниками дискусій самої суті обговорюваної проблеми, а ще — прагнення влади на догоду сильним світу цього переконати українське суспільство у «застарілості» та «неефективності» статусу постійно нейтральної держави». І народний депутат у даному випадку, безперечно, правий.
Подолати в собі помилкові уявлення щодо сутності постійного нейтралітету як правового статусу держави нелегко, але прочитавши роботу відомого вченого Анатолія Дмитрієва «Україна і постійний нейтралітет: тест на сумісність» (К.: ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф», 2009) — цілком можливо. Усвідомлення того, що не одні ми такі, допомагає перебороти соромливе відчуття обмеженості в своїх пізнаннях і налаштуватися на насичення мозку необхідною новою інформацією. Пам’ятаєте, ще мудрець Сократ зазначав із цього приводу: «Є тільки одне благо — знання, і є тільки одне зло — невігластво».
«З огляду на теорію постійного нейтралітету його статус передбачає певні права та обов’язки як самої нейтральної держави, так і інших країн щодо неї», — ця констатація А. Дмитрієва, подана на самому початку роботи, просто-таки точно визначає концептуальне ядро всієї його публікації. Автор з особливою ретельністю підійшов до побудови структури свого нового видання. Увесь матеріал згруповано за наступними тематичними розділами:
1) поняття, міжнародно-правова природа та основні принципи постійного нейтралітету;
2) постійний нейтралітет у системі європейських держав XIX століття;
3) постійний нейтралітет за умов сучасного універсального правопорядку;
4) міжнародно-правові передумови реалізації Україною принципу рівноправності та самовизначення народів;
5) роль Декларації про державний суверенітет України в процесі підготовки проголошення незалежності країни;
6) Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року;
7) статус постійного нейтралітету і Конституція України;
8) проблеми гарантії безпеки та нейтралітету в умовах чинного універсального правопорядку;
9) Будапештський меморандум 1994 року;
10) подолання сучасних викликів у контексті задекларованого наміру щодо постійно нейтрального статусу України.
Як бачите, питання розглядаються серйозні, стратегічні. І робить усе це вчений-юрист професійно, переконливо, цікаво. Весь виклад налаштовує на творче ставлення до предмету дослідження. Тому що жодне з його положень не повисає в повітрі: завжди можна зрозуміти, на основі чого зроблено той або інший висновок, з кожного наведеного прикладу отримуєш уявлення, яким шляхом та або інша країна йшла до набуття постійного нейтралітету, які чинники враховувалися.
Як свідчить історичний досвід, нейтралітет — це не тільки міжнародно-правовий статус, але й певна державна філософія, усвідомлення місця й ролі країни у світовій системі відносин. Поняття постійного нейтралітету в процесі міжнародних зносин з іншими державами виникло майже двісті років тому. «Саме вже це має переконати, що до оцінки міжнародно-правового інституту постійного нейтралітету необхідно підходити, враховуючи історичні передумови, — закликає пам’ятати автор. — Неможливо раз і назавжди визначити, що нейтралітет взагалі або нейтралітет тієї чи іншої країни є хорошим або поганим. Усе залежить від конкретних історичних умов». У публікації він досліджує міжнародно-правові умови отримання статусу постійно нейтральної держави Швейцарією, Швецією, Ірландією, Фінляндією, Австрією, Лаосом, Камбоджею, Мальтою, Молдовою і Туркменістаном, розглядає особливості їхнього нейтралітету, його інституціональну трансформацію та внутрішній потенціал.
Анатолій Дмитрієв на конкретних прикладах показує реальні можливості цього статусу держави, пояснює, якими міжнародними чинниками він може бути гарантований, зазначає, що народ, від імені якого Верховна Рада 16 липня 1990 року ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, уже зробив свій вибір, підтвердивши у березні й грудні 1991 року на референдумах проголошений Декларацією намір України «стати в майбутньому постійно нейтральною державою».
У зв’язку з цим тут корисно навести ось який уривок із нової публікації А. Дмитрієва: «Керуючись нормами універсального міжнародного права, виходячи із національного менталітету і традицій, країни вирішують на свій розсуд проблему щодо їхнього місця на геополітичній карті світу. Статистика свідчить, що у світі сьогодні існує 114 країн, що мають позаблоковий статус неприєднання. У сукупності з країнами, що дотримуються постійного нейтралітету, вони складають більшість у Генеральній Асамблеї ООН. Фактично вони і є тими форпостами реального миру, на які може спиратися Організація Об’єднаних Націй у власній повсякденній роботі. На такому політичному фоні військові блоки виглядають пережитком часу, оскільки порушують військово-політичну рівновагу як у регіонах, так і в світі в цілому, створюють спокусу застосування сили та погрози силою щодо позаблокових держав». Нам треба про це пам’ятати, чи не так?
Коротко кажучи, книжка ця виявилась на рідкість цінною для нас. Я вважаю своїм приємним обов’язком висловити ,як читач, вдячність ученому за участь у громадському проекті «Безпека України: геополітичний вимір». І звичайно, треба неодмінно сказати пару слів про самого автора цього унікального дослідження. Анатолій Іванович Дмитрієв — доктор юридичних наук, заслужений юрист України, професор кафедри міжнародного права Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі при Міністерстві фінансів України. Учений вніс вагомий внесок у розвиток науки міжнародного права в нашій країні. Він автор майже 150-ти наукових праць. Серед них — монографії «Становлення міжнародного гуманітарного права (XIXст. — початок XX ст.)», «Інститут постійного нейтралітету в міжнародному праві», «Міжнародне гуманітарне право: основи концепції», «Історія міжнародного права», «Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право», а також навчальні посібники «Міжнародне публічне право», «Порівняльне правознавство» (у співавторстві). Всі вони високо оцінені читачами, науковою громадськістю, тому що їхній автор щасливо поєднує ерудицію вченого та талант письменника. Така ж доля, поза всяким сумнівом, очікує його працю «Україна і постійний нейтралітет: тест на сумісність». Із глибокою вірою в істину мого переконання я говорю всім: прочитайте нову книжку Анатолія Дмитрієва, і ви будете зі мною згодні. Добре, що засновники зазначеного громадського проекту надрукували її також і в російськомовному варіанті.
