У нашій країні на належному рівні не розв’язана проблема організації збирання та регенерації відпрацьованих мастил. А це не дозволяє істотно поліпшити екологічну обстановку і поповнити власні ресурси паливно-мастильних матеріалів за рахунок раціонального їх використання. Крім того, відпрацьоване мастило є джерелом надходження на ринок фальсифікованих нафтопродуктів.
Місткість світового ринку мастил оцінюється в 36,5 мільйона тонн (27,9 мільярда доларів), в тому числі на частку країн Північної Америки припадає 25,2%, Західної Європи — 14%. В Україні обсяг їхнього споживання зростає і зараз оцінюється в 360 тисяч тонн за рік, в тому числі 220 тисяч тонн за рік припадає на відпрацьовані мастила.
Але за відпрацьованими мастилами також зберігається місце одного з найбільш небезпечних джерел забруднення навколишнього середовища. За даними корпорації Exxon-Mobil, один літр відпрацьованого мастила може зіпсувати мільйон літрів питної води! Вже в найближчій перспективі потрібно чекати посилення негативного впливу відпрацьованих мастил на біосферу, що буде наслідком зростання до 8,7% частки найбільш агресивної їх частини.
З другого боку, ця сировина являє собою важливе джерело поповнення ресурсів базових мастил, з яких отримують різні типи індустріальних і моторних мастил.
У більшості країн з розвиненою промисловою і транспортною інфраструктурою збирання та регенерація відпрацьованих масел регламентуються національним законодавством і є обов’язковими. Крім того, урядами вжито економічні заходи стимулювання їхнього кваліфікованого використання. Що стосується України, то вона тільки на шляху до розв’язання цієї проблеми...
Так, директивами Європейського Союзу відпрацьовані масла визначені як відходи, утилізація яких регулюється законодавством ЄС. Воно передбачає повторне використання відпрацьованих масел і вказує, що такий підхід є найкращим з погляду економії енергетичних ресурсів і зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище. У багатьох країнах світу створено законодавчу базу, яка регламентує організаційні та економічні питання регенерації мастил.
Наприклад, Франція взяла на себе зобов’язання щорічно регенерувати і повторно використовувати до 300 тисяч тонн відпрацьованих мастил. Німеччина ухвалила закон про відпрацьовані мастила і цілий ряд інших законодавчих актів, створивши високорозвинену галузь вторинної переробки мастил, загальний збір яких досяг приблизно 500 тисяч тонн за рік, а отримання регенерованих масел — 360 тисяч тонн.
Конгрес США ще 1975 року ухвалив «Національний закон про регенерацію мастил» і 1981 р. провів слухання про небезпеку для життя людей канцерогенних і мутагенних речовин, що містяться у відпрацьованих маслах.
Сьогодні можна сказати, що кваліфіковане використання відпрацьованого масла майже повністю виключає його потрапляння в довкілля.
Світова практика створила різні схеми й методи утилізації відпрацьованих мастил. Однак всі вони, як правило, засновані на державній підтримці. Така схема була створена в Україні в 90-х роках минулого століття, коли для потреб всього СРСР на Кременчуцькому НПЗ було збудовано і введено установку регенерації відпрацьованих мастил (УРВМ) потужністю за сировиною 350 тисяч тонн за рік, яка була закуплена в Німеччині. Максимальне завантаження УРВМ було відзначено 1993 р., коли з використанням регенерованих мастил на Кременчуцькому НПЗ було вироблено 70 тисяч тонн моторних мастил для потреб сільгосптехніки (масла випускалися з індексом «ТР» — тракторні). При цьому держава в особі Міннафтохімпрому СРСР централізовано забезпечувала збирання і доставку відпрацьованих мастил з усіх союзних республік, причому для економічного стимулювання продуктів регенерації Кременчуцький НПЗ був частково звільнений від сплати ПДВ, що забезпечувало достатній рівень рентабельності масел, які отримують. З розпадом СРСР ця установка була зупинена.
Тому, незважаючи на положення Державної національної програми «Нафта і газ України 1992—2010 рр.» про необхідність повного завантаження проектної потужності УРВМ Кременчуцького НПЗ, установка простоює.
Сьогодні утилізація відпрацьованого мастила в Україні відбувається децентралізовано, а система їхнього збирання не організована і має стихійний характер, чому неабияк сприяє відсутність екологічного контролю. Існуюча раніше статистична звітність (яка з незрозумілих причин була скасована), дозволяє так оцінити основні напрями використання відпрацьованих масел: велика їхня частина, або до 30%, регенерувалася на великих підприємствах з метою їхнього подальшого використання, до 15% спалювалося там же як котельне або пічне паливо, решта або 15%, реалізовувалася іншим організаціям.
За даними видання Lubrifiants (Франція), найбільший інтерес до регенерації відпрацьованого мастила з метою його повторного використання спостерігається в країнах Західної Європи. У досліджуваних країнах питома вага регенерованої частини в загальному ресурсі товарних мастил і нафтової базової основи становить від 1,8% до 2% і від 6,0% до 6,6% відповідно.
Загалом же проблемі збирання й утилізації відпрацьованих масел за рубежем приділяється значно більше уваги, ніж в Україні. Так, наприклад, у Франції діє асоціація збирання та переробки відпрацьованих мастил, яка включає 59 фірм, що займаються збиранням сировини, і три — її переробкою. За розрахунками Національного агентства вторинних ресурсів, близько половини кількості моторних мастил згоряє в двигунах автомобілів, тоді як збір відпрацьованих продуктів становить менше половини від потенційно можливого. Не сприяє більш повному збиранню відпрацьованих моторних масел існуюча в країнах Заходу система їхньої зміни, яка здійснюється часто-густо самими власниками автотранспортних засобів. Для поліпшення стану справ у цій галузі власникам транспорту рекомендувалося провести зміну моторних мастил на станціях технічного обслуговування з обов’язковим залученням фахівців.
Нині в країнах Заходу і СНД формується концепція переробки масел на місцях їхнього використання.
Останнім часом в Україні також були зроблені спроби розв’язання проблеми повторного використання відпрацьованих масел шляхом їхньої регенерації безпосередньо в господарствах і на підприємствах.
Для підвищення економічної ефективності використання відпрацьованих мастил важливим є пошук нових методів їхнього очищення, що дозволяють отримувати дефіцитні матеріали, які використовуються в різних галузях промисловості.
Особливе значення для України набуває вивчення досвіду Польщі в організації збирання та реалізації технології регенерації відпрацьованих масел.
Позитивно впливають на інтенсифікацію збирання й утилізацію відпрацьованих нафтопродуктів нові закони про відходи й податкові пільги для суб’єктів, що займаються цими процесами. За рік після інституційних рішень в Польщі відпрацьовані мастила стали практично дефіцитними. За кілька десятків років діяльності такої схеми в Польщі зібрано й утилізовано більше двох мільйонів тонн відпрацьованих масел.
Для України найбільш перспективними у сфері збирання та регенерації відпрацьованих масел потрібно вважати:
