Кредит, якщо він надається на взаємовигідних і прозорих умовах, звісна річ, не є криміналом. Але газовий, до того ж, у рахунок оплати транзиту, виглядає дуже сумнівно
Добре Японії, яка не має ні свого, ні сусідського газу. Тому вона може зосередитися на енергозбереженні. А український газовий сектор, що гордо усвідомлює себе бюджетним донором, працює на країну то паличкою-стукалочкою, то важкою дубиною, яка створює небезпечні загрози економіці.
Так, 23 березня Держскарбниця сигналізувала, що податкова виконала план бюджетних надходжень лише на 13,8%, а митниця — на 53,8%. Однак по закінченню місяця уряд інформував громадськість, що бюджет наповнюється згідно з планом і буквально переливається через край. Як колись у СРСР були вирішальні й визначальні роки п’ятирічки, так тепер в Україні все залежить від останнього тижня місяця. Створили це чудо гроші «Нафтогазу», що з’явилися завдяки розмитненню газу «РосУкрЕнерго» та доволі заплутаній історії, що почалася з отримання від російського «Газпрому» передоплати за ще не здійснений транзит (чи, може, за абсолютно невигідну й небезпечну для України газову угоду, підписану 19 січня цього року?). Ці кошти відразу ж були використані для реалізації домовленості про поступку «Нафтогазу» щодо права вимоги боргів, що були в «РосУкрЕнерго» перед «Газпромом», і він став багатшим на 11 мільярдів кубометрів свого головного ресурсу.
А вчора стало відомо, що «Газпром» офіційно повідомив «Нафтогаз» про можливості штрафних санкцій за недобір газу в березні. Недобрав — усе одно плати за принципом take or pay, записаним у згаданій вище січневій газовій угоді. Цікаво, що поки що це не претензія, а лише повідомлення про те, що вона може бути заявлена. Але чому раптом така можливість у Росії з’явилася не за підсумками лютого, коли також був недобір, а саме зараз?
Це, як кажуть, загадка Полішинеля. У третій декаді цього місяця нарешті намічено провести переговори між главами уряду України та Росії. Ось нам заздалегідь і наступають на улюблений газовий мозоль, аби були поступливішими. І справді, угода передбачає, що у випадку, якщо покупець не взяв більше 6% заявленого місячного обсягу поставки газу, то в жовтні — березні він виплачує продавцю штраф у розмірі 150% від вартості всього невибраного об’єму, а в інші місяці — 300%. Суми набігають чималі. В січні Україна, згідно з контрактом, мала використати мільярд кубометрів газу, але реально «Нафтогаз» відібрав і сплатив лише 549 мільйонів, у лютому — близько 1,1 мільярда кубометрів замість двох запланованих мільярдів, у березні — близько 0,95 мільярда проти двох мільярдів за планом. Як відомо, в січні та в лютому «Газпром» доволі спокійно ставився до цієї нашої «бережливості», чим дав Україні надію, що санкції не застосовуватимуться. Проте за підсумками березня, після відомої Брюссельської поразки, «Газпром» змінив тактику, хоч українська сторона офіційно заявляла, що зацікавлена у скороченні законтрактованих обсягів газового імпорту 2009 року з 40 мільярдів до 33 мільярдів кубометрів. У результаті з підписаної нещодавно технічної угоди між «Нафтогазом України» і «Газпромом» зник пункт про відмову від взаємних претензій, у тому числі й стосовно питання «невибірки» договірних об’ємів газу.
У принципі, первинна лояльність «Газпрому» до економного покупця є цілком логічною, позаяк і у продавця також рильце, як кажуть, у пушку. Свій транзит природного газу територією України до країн Європи в січні — березні 2009 року він також скоротив до 57% від обумовленого в контракті: прокачав через українську ГТС 16,4 мільярда кубометрів замість 28,4 мільярда. Якби в угоді були передбачені санкції і за це, то зараз Україні було б істотно легше домовлятися... Як кажуть, проѓавили або, можливо, просто закрили очі. Власне, таких підніжок, ба навіть мін для України, січнева угода може містити немало.
Втім, наш уряд цього, мабуть, не боїться, вважаючи, що під час кризи не гріх хапатися за будь-яку соломинку. Говорять і навіть пишуть, що ледве піднявшись із лікарняного ліжка і ще навіть перебуваючи на лікарняному, голова «Нафтогазу» Олег Дубина вирушив до Москви просити у «Газпрому» 20 мільярдів кубометрів газу в рахунок оплати транзиту в майбутні роки (нагадуємо, що таку оплату за цей рік ми вже авансом отримали). Вартість цього газу, вважається, становитиме $4,8 мільярда. Тобто голові газового відомства за відсутності голови Мінфіну, по суті, доручили провести попередні перемовини щодо російського кредиту на ті самі $5 мільярдів.
Кредит, якщо він надається на взаємовигідних і прозорих умовах, звісна річ, не є криміналом. Але газовий, до того ж у рахунок оплати транзиту, виглядає дуже сумнівно. По-перше, сьогодні дуже складно визначити ціну газу. Якщо виходити з базової ціни, закладеної у згадуваній січневій угоді ($450 за тисячу кубометрів), то така позика може легко перетворитися на справжню кабалу. А по-друге, і це ще небезпечніше: погоджуючись на нинішній транзитний тариф, Україна втрачає можливість підвищувати його в майбутньому та грабує нові покоління своїх громадян.
