У Кишиневі, столиці маленької Молдови, кількість будинків, що будуються, справляє оманливе враження. Наполовину оштукатурені фасади зовсім не свідчать про економічне здоров’я цієї країни, що перебуває на межі задухи, вони свідчать лише про те, що власник будинку поїхав працювати за кордон. Ці масові міграції підтримували Молдову на плаву з моменту розвалу СРСР 1991 року. Та скільки ще це триватиме?
Молдова, переважно сільськогосподарська країна, колишній «фруктовий сад» Радянського Союзу, справді ризикує повною мірою пережити наслідки світової економічної кризи, оскільки країна потерпає від «демографічної втрати крові». 2008 року через велике безробіття закордон на заробітки вирушило щонайменше 350 тис. молдаван, тобто 10% усього населення або 25% працездатного. «Торік банківські перекази до Молдови від громадян, які поїхали, становили 1,22 млрд. євро, що дорівнює 38% ВВП!», — пояснює Ѓенадіє Креду з Міжнародної організації з міграції. В усьому світі лише Таджикистан більше залежить від своїх громадян, котрі працюють за кордоном.
Однак за умов економічної кризи зниження кількості грошових переказів і навіть повернення людей на батьківщину може дестабілізувати цю країну, затиснуту між Румунією та Україною. «Це справжнісінька бомба вповільненої дії, — попереджає Креду. — Молдавани, які поїхали до Європи, можливо, там і залишаться, проте 60% мігрантів працюють у Росії та Україні, особливо в будівельному секторі. Цієї зими вони повернулися додому, а оскільки там, де вони зазвичай працюють, зараз криза, вони, за відсутністю кращого, ризикують залишитися на батьківщині».
Та про цей феномен не було сказано жодного слова під час кампанії перед парламентськими виборами, які відбулися 5 квітня і скінчилися бучною перемогою Комуністичної партії Молдови (КПМ), що перебуває при владі у Кишиневі з 2001 року. «Влада вдала, що не помічає кризи», — каже Васіле Ботнару, головний редактор Radio Free Europe.
РОЗКОЛОТА ОПОЗИЦІЯ
Партія президента Володимира Вороніна вважала за краще співати дифірамби «стабільності» Молдови, «що йде шляхом європейської інтеграції». Ця стабільність має ціну. «Щоб підтримати національну валюту — лей, чий курс до виборів лишався стабільним, влада витрачає золотовалютні резерви країни», — пояснює Ботнару. За три місяці Центральний Банк витратив третину своїх запасів у розмірі 100 млн. доларів. Деякі навіть запевняють, що у Кишиневі можуть перестати виплачувати зарплати.
Ліберальна опозиція могла би скористатися цією плачевною економічною ситуацією. Та вона навпаки розкололася на десяток різних формацій. Васіле Ботнару замислюється над питанням: «Можливо, опозиція віддала перемогу комуністам, аби їй не довелося займатися руйнівними наслідками кризи?».
За відсутності програми й лідера ліберальна опозиція не змогла продемонструвати, чим вона вигідно відрізняється від комуністів. Усі партії — серед них і комуністи — висловлюються на користь європейської інтеграції, всі виступають за повернення Придністров’я (сепаратистського регіону, що користується з 1991 року підтримкою Москви) в лоно країни. За умов кризи передвиборча гонка набула популістського забарвлення: комуністи обіцяли з квітня підвищити пенсії на 20%; ліберали у відповідь заявили, що доведуть рівень середньої заробітної плати «до 500 євро на місяць» проти теперішніх 174-х.
Проте комуністи виглядали переконливіше. У результаті — опозиція у неділю ввечері отримала менше 35% голосів. «Краще мати справу з комуністами та Вороніним і потихеньку підштовхувати їх на зближення з нами, ніж опинитися перед лицем партнера, в якому ти не впевнений», — визнав один європейський дипломат, який працює у Кишиневі.
Розкол опозиції — не єдина причина перемоги комуністів на виборах. Компартія змогла перемогти суперників завдяки використанню державного «адміністративного ресурсу» та своєму впливу на більшість ЗМІ. «Це була найбрудніша кампанія за останні десять років», — заявила одна журналістка з Pro-TV, філії румунського телебачення та головного телеканалу опозиції, що ледве не втратила у грудні 2008 року ліцензію на віщання.
Після оголошення результатів виборів 60-відсоткова явка, озвучена у неділю владою, була представлена як доказ фальсифікації. Через відсутність диппредставництв Молдови у країнах їхнього перебування, сотні тисяч молдаван за кордоном не змогли проголосувати, а оголошений рівень явки на вибори означав, що до урн прийшли 80% населення, що лишилося в Молдові. Опозиція вважає цю цифру завищеною.
Безумовно, традиційний електорат комуністів, серед них пенсіонери та сільські мешканці, — лишилися їм вірні. Зате столичній інтелігенції та студентам стає тісно в Молдові Володимира Вороніна, їх бентежать дипломатичні коливання керівництва країни поміж Брюсселем і Москвою. Для них обіцянки стабільності, які роздає Комуністична Партія Молдови, є синонімом інертності. В понеділок вони були в лавах демонстрантів, які заповнили вулиці Кишинева, розгромили парламент і закидали камінням резиденцію президента.
