На початку року суспільством жваво обговорювалась тема підвищення ставок транспортного податку. Дійшло навіть до акцій протестів автомобілістів. Влада відреагувала оперативно: ставки зменшили, на розгляд Верховної Ради група депутатів та уряд внесли законопроекти (кожен свій), які передбачають включення транспортного податку в ціну палива.
І днями Президент України Віктор Ющенко підписав Закон «Про внесення змін до Закону «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» щодо ставок податку», яким суттєво знижено ставки цього податку (по більшості позицій повернуто до рівня 2008 року). Хоча, як стверджують у прес-службі Президента, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко за результатами опрацювання цього закону пропонувала главі держави взагалі застосувати до нього право вето, посилаючись на втрати бюджету, які спричинить введення закону в дію.
Податок із власників транспортних засобів існує в багатьох країнах світу і встановлюється він як джерело фінансування будівництва, ремонту та утримання автомобільних шляхів. Тобто, за своєю суттю, це є платою за користування та компенсацією за втрати, що заподіюються транспортним засобом суспільним дорогам. Відтак і методика визначення розміру цієї плати повинна бути побудована за принципом — більше їздиш, більше платиш.
Стосовно справедливості та несправедливості. Голова «Укравтодору» Вадим Гуржос, наприклад, розуміє їх так: «Порш Каєн» коштує 150 тисяч доларів, «Форд» американський коштує 60 тисяч, у «Порша» обсяг двигуна 3 літри, у «Форда» обсяг двигуна 5,5. Власник, який заплатив 150 тисяч, платить транспортний збір, виходячи з трьох літрів, а власник «Форда», який заплатив 60 тисяч доларів, платить з 5,5 літра. Отут і вся несправедливість».
Це звучить мило й злободенно, але дозволю собі не погодитись із шановним Головою «Укравтодору» — несправедливості тут нема. До ціни будь-якого легкового автомобіля входить «податок на розкіш» — акцизний збір, і купуючи авто, власник «Порша» заплатив у два з половиною рази більше збору, ніж власник «Форда». Все. Принцип «багаті платять більше» витримано. Переносити ж його на сплату транспортного податку є неправильним.
Несправедливість полягає в іншому. Автовласник із сільської глибинки, який наїжджає за рік одну-дві тисячі кілометрів по дорогах найнижчої категорії (чи взагалі по бездоріжжю), та власник автомобіля, річний пробіг якого складає 50—70—80 тисяч кілометрів переважно по більш-менш якісних дорогах, за нині чинним законом платять співставні суми. Але ж будівництво та утримання якісної дороги коштує значно дорожче, не говорячи вже про те, що шкода, яка завдається дорозі, прямо пропорційна кількості кілометрів, які по ній наїздив автомобіль. Ну й, крім того, транспортний податок нині змушені платити також автовласники, чиї «залізні конячки» взагалі мирно іржавіють у гаражі, не наносячи шкоди шляхам сполучення.
Сьогодні, здається, це зрозуміли всі, й зміна принципів оподаткування транспортним податком є лише питанням часу. Інша справа, якими будуть нові принципи.
Депутатський законопроект передбачає заміну транспортного податку податком на пальне, яке купується власниками транспортних засобів. Сплачуватись він повинен із кожного літру пального, придбаного на автозаправних станціях. Уряд пропонує ввести збір у вигляді цільової надбавки у відсотках до ціни реалізації нафтопродуктів.
Попри зовнішню подібність між цими законопроектами є принципова відмінність — різний об’єкт оподаткування. Якщо у першому випадку це кількість пального у фізичному вимірі — літрах, то у другому — його ціна. Найбільш оптимальним варіантом, мабуть, було б об’єднання законопроектів — встановлення фіксованої надбавки до ціни, оскільки у разі, якщо надбавка буде у відсотках, то при зміні ціни пального буде змінюватись і надбавка. Навряд чи такий зв’язок між розміром податку та ситуацією на ринку нафтопродуктів можна визнати нормальним. Це малоприйнятно як для держави (важко прогнозувати обсяг надходжень до бюджету), так і для платників цього податку. Ну й головне — це нелогічно з точки зору сутності транспортного податку як компенсації за користування суспільними шляхами.
Відкритим сьогодні залишається й питання, буде чи не буде ця надбавка оподатковуватись ПДВ. Враховуючи нашу загальну ментальність, малоймовірно, що держава утримається від спокуси отримати додаткові кошти ще й на ПДВ. Але цей податок є чи не найбільш проблемним в плані збирання, а тому можна впевнено прогнозувати, що певна його частина до бюджету не дійде, а «застрягне» десь у продавців палива. Але ж до складу ціни, яку ми сплачуємо на заправках, його буде включено!
Зрозуміло, що заміна нині чинного транспортного податку податком на паливо в тій чи іншій формі не вирішить всіх проблем, зокрема проблеми «ідеальної» справедливості податкового тягаря. Але прибрати найбільш кричущі нісенітниці дозволить.
А що стосується ідеалу... Потрапила мені на очі інформація про те, що в Англії планується впровадити стягнення транспортного податку з кожного власника автомобіля в залежності від часу й маршруту пересування, які збираються відстежувати за допомогою супутника. Відповідно й сума платежу буде залежати від відстані та класу доріг, по яких автомобіль пересувався. Виглядає трохи фантастично (особливо, для українських реалій), але це, мабуть, і є максимально можливим на сьогодні наближенням до ідеалу. Будемо сподіватись, що колись і ми до цього дійдемо.
