Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вічний урок

13 лютого, 2009 - 00:00

Чому український народ, якому за Конституцією належить влада, постійно обирає своїми представниками туди «вчорашніх» і «пеузів» («пенсіонерів узбіччя» — не за віком, а за скам’янілим світоглядом і дефіцитом державницьких переконань)? Чому за 17 років ці «преднароду» так і не вирішили питання енергобезпеки України (а це вже більше, ніж невирішення!)? Чому культура — основа основ (так, так!) кожної успішної держави — у занепаді, а торжествує щось, що означають якимось безстатевим нікчемним словом «гламурненько»? Щезає у ненажерлевому вогні «СС» (суспільства споживання) духовність, яка зробила з двоногої істоти людину, а всілякі «світські життя», «модні вироки» хвацько підкидають свої полінця в цей вогонь, в якому гинуть душі й серця. А на попелищі — тільки речі й шлунки. І це все на фоні низького рівня життя більшості українців... То ж маємо красивість замість краси, бутафорію замість справжнього і жахаємось, що підлітки вбивають за мобілку чи модну «шмотку». А чому буває так складно зрозуміти (ідентифікувати), що знаходишся в Україні, мандруючи її містами, переглядаючи телепрограми або кінофільми, слухаючи її політиків? До речі, великий сором і блюзнірство, що через силу-силенну різних «телесвобод» (або подібного й не менш антиукраїнського) люди вже з заплющеними очима впізнають цих вічних горе-політиків, але погано знають або взагалі не знають, бо їх не показують, — українських митців, науковців, технологів, письменників... А вони ж — «сіль землі» й краса народу. Талановитого українського народу, предки якого в ХІ столітті були найграмотнішими в тодішній Європі, а в ХVІІІ навчали азам освіти й культури тільки-що створену Російську імперію... Але страшна правда в тому, що вже в середині ХІХ століття цей народ став у цій імперії найвідсталішим... У чому ж причина того, що українці втрачали все? Та в невмінні цінувати й захищати себе й своє!.. Їхня толерантність використовувалась чужими (й своїми хохлами-малоросами, тими, що «із грязі та в князі»), і стала вже негативною рисою, що вкупі з патологічною нездатністю до тривалої міцної одностайності робить шкоду й може закінчитись трагічно для держави. Навіть у спорті українці перемагають більше в індивідуальних видах, тому, з моєї точки зору, найбільшою перемогою збірної України на пекінській Олімпіаді є перемога команди шаблісток.

Як і коли зароджувався цей страшний комплекс? Ця звичка до пустих і шкідливих балачок, небажання виконувати обіцяне (а дотримання слова — прерогатива порядних людей!), життя за принципами: «моя хата скраю», «своя сорочка ближче до тіла»?

Думаю, що все почалося в далекій минувшині, в часи відсутності порядку й власної державності, а отже — залежності від різних наїзників, які або залишать хліб, або відберуть його. З’являвся страх голоду, що передавався від покоління до покоління. Цей страх оволодівав народом, що жив на найродючіших землях світу... І тоді над усім почав домінувати інстинкт — наїстися. Їжа, її кількість на столах чи у коморах стала основним показником достатку. І традицією — вразити гостинністю, коли гості приходили на годинку, а на столах наїдків і питва на три дні... і розмови, балачки, патякання... Гени предків...

Ще одним показником ілюзорного достатку для предків був одяг. Наявність вихідної «панської одежі» була необхідною для самоствердження — містифікації бідної людини... Іноземці дивуються, чому українці носять, займаючись буденними справами, не призначений для повсякденності одяг, взуття, коштовності. Їм не втямки, що це спрацьовують гени далеких предків — представників працьовитого землеробського народу... Жах Голодомору 1932—1933 років не тільки в тому, що від нього в Україні загинули мільйони. А в тому, що страх і покірність він закладав у гени наступним поколінням. Такої трагедії не зазнавав жоден європейський народ. Це й тепер нівелює ідеали, веде до торгівлі переконаннями (існують у нас, перепрошую, «люди-шлунки», для яких найліпші переконання — це побільше грошей, а там, де гроші, там і батьківщина). Це не сприяє народженню справжньої національної еліти (еліта — з французької — кращі, відбірні), основне завдання якої — впровадження в життя національної ідеї.

Бути громадянином своєї держави — відповідальний труд. Це постійний урок буття. Для кожного й для всіх. І хто сказав, що це легко: позбавлятися вікових стереотипів і штампів, рабських звичок і лицемірства, комплексу меншовартості? Але це необхідно. Без цього — все даремно... А, наприклад, норвежці після трьохсот років перебування під владою Данії та Швеції об’єдналися та збудували квітучу Норвегію. Нам же треба втілювати нашу національну ідею — міцну й заможну Українську Самостійну Соборну Державу.

Віталій ГОЛЬЦОВ, Чернігів
Газета: 
Рубрика: