Своє сьоме спілкування з підвідомчим народом Володимир Путін провів не як президент, а на посаді прем’єр-міністра. У Москві в Гостиному дворі, де два тижні тому проходив з’їзд партії «Единая Россия», зібралося близько 400 глядачів. Ще з 10-ма містами були організовані телемости або з вулиць, або з приймальних регіональних відділень головної партії країни. Питання були ретельно підібрані, не менш серйозно підготовані ті, хто ці запитання ставив. Причому не залишало враження, що головним було саме поставити запитання, а відповіді тих, хто запитують, не дуже й цікавили.
На цей раз Путін спілкувався з країною 3 години 8 хвилин і відповів на 76 запитань, із них 12 прем’єр почув під час прямих включень із російських регіонів. У грудні 2003 року попередній рекорд становив 69 відповідей, але тоді регіонам поталанило більше. Того разу президент Путін дав провінції 32 відповіді.
Зрозуміло, що велика частина запитань стосувалася економіки та соціального становища. Криком душі прозвучало відчайдушне запитання без підпису: «Коли ж закінчиться ця криза?!!». Відповідь була із тієї ж серії, що й інше вельми актуальне запитання: «Коли випаде сніг?» Прем’єр висловив доволі змістовну думку: «Коли Бог дасть». І це стосувалося як снігу, так і кризи.
Путін не приховував, що надходять важкі часи. «Складний період чекає на нас. Морально, економічно, навіть політично ми повинні бути до цього готові. У нас є всі шанси пройти цей складний період із мінімальними затратами і для економіки, і для наших громадян», — подав надію він. Мешканцеві Башкирії, підприємство якого закрилося, і він залишився без коштів для існування, прем’єр обіцяв організувати курси перекваліфікації і заспокоїв збільшенням допомоги під час безробіття до 4900 рублів.
Не залишало відчуття того, що головним завданням спілкування з народом було його заколисування за допомогою відповідей, які люди хотіли почути. Наприклад, глава російського уряду сказав, що квадратний метр житла в Москві коштує 40 тис. рублів, хоча насправді його реальна вартість мінімум у 4 рази вища. Буквально анекдотичним було пояснення високих цін на бензин. У Росії, яка видобуває нафту, літр бензину марки А-95 коштує приблизно вдвічі більше, ніж у США, які імпортують понад половину споживаної нафти. Це тому, сказав Путін і не розсміявся, що таким чином перерозподіляються гроші від багатих — власників автомашин, до бідних, яких підтримує держава завдяки високим податкам нафтових компаній. А те, що високі ціни на бензин неминуче відіб’ються на вартості всіх товарів, включаючи й ті, які купують бідні, залишилося за рамками відповіді. На мить виникло враження, що в Гостиному дворі не прем’єр Росії таке говорить, а товариш Зюганов або наш такий же товариш Симоненко. Подуло вже підзабутою риторикою часів історичних пленумів ЦК КПРС.
Стосовно армійської реформи, Володимир Путін заспокоював прапорщиків і офіцерів, яких у масовому порядку буде звільнено з лав збройних сил. Прапорщиків у російській армії більше не буде, їх функції планується передати сержантам. «Ніяких масових звільнень не планується. Що стосується прапорщиків, то їх просто нових не готуватимуть», — пояснював прем’єр. Як це співвідноситься з планами міністра оборони звільнити наступного року понад 117 тис. офіцерів зрозуміти важко, та й не було такого завдання. Прем’єр сказав, а як його слова виконуватимуться, говоритимуть уже при наступному спілкуванні з народом, а до грудня майбутнього року ще дожити потрібно. Адже йдеться про долю майже мільйона осіб, адже в офіцерів, які звільняються, є дружини, діти й інші родичі. І як ці люди будуватимуть своє цивільне життя в період кризи, дуже багатьох непокоїть. Як сказав генерал-лейтенант Альберт Слюсар «Независимой газете», відповідь прем’єра його розчарувала.
Повідомив Володимир Путін і добру новину: золотовалютні резерви Центрального банку Росії за останній тиждень листопада збільшилися майже на $5 млрд. Хоча експерти радості прем’єра не поділяють. Ніякої заслуги російської економіки в цьому немає. Відбулося зростання котирування євро та англійського фунта щодо долара, і відповідно виросла та частина валютних резервів, які розміщені в цих валютах. Вартість золота також збільшилася з $740 до $800 за тройську унцію. У цілому негативний тренд зменшення золотовалютних резервів не змінився, а озвучене Путіним збільшення не більше, ніж тимчасове коливання. Це підтверджується тим, що в подальшому долар відіграв своє зниження щодо євро та фунта і ще більше зміцнився. На думку багатьох фінансистів і економістів, подальше гаяння часу з істотною одномоментною девальвацією рубля загрожує абсолютно виснажити державні запаси валюти. У листопаді обсяг експорту російської нафти скоротився на 12%, не говорячи вже про падіння її вартості на 21,5%. На останніх торгах у Лондоні сталося подальше зниження ціни російської нафти марки Urals нижче психологічної позначки в $40 за барель.Програми серйозних антикризових заходів у сусідній країні немає так само, як і в нас. Але якщо в Україні це потрібно, поки що, віднести на політичну нестабільність і відсутність політичного консенсусу щодо таких заходів, то в сусідів становище абсолютно інше. Там влада сконцентрована у відомих руках, але наразі дії фінансового та економічного блоку уряду більше нагадують гасіння багаття бензином. Останнім часом знову чуються розмови про те, що потрібно координувати антикризові заходи України та Росії. У принципі це було б добре, з урахуванням великого обсягу взаємної торгівлі. Але це лише в принципі. Виділені на підтримку реального сектора економіки нечувані гроші — понад 6 трлн. рублів опинилися за кордоном, а підприємства за невеликим винятком нічого не отримали. Маленький виняток — не за обсягом, а за числом щасливчиків обмежується фактично державними монополіями, якими керують люди, поставлені Путіним або Медведєвим. Нам здається, що гірше, ніж в Україні ніде немає. Гривня дійсно втратила 38% вартості, але й російський рубль скоро нас наздожене за цим показником. За позначку 30% він уже перейшов, 28% втратив польський злотий і гроші інших наших сусідів зазнали втрат. І процес знецінення гривні та рубля триватиме, доки і в нас, і в Росії не буде розроблено і здійснено реальну програму виходу з кризи. Якщо це буде, то тоді можна предметно домовлятися про координацію дій. А доти розмови про спільний вихід із кризи, як сказав Горацій, sunt verba et voces, praetereaque nihil — є слова і звуки, і більш нічого.
У день, коли Путін спілкувався з народом, президент Медведєв був із візитом в Індії. Представляється, що невипадково при відсутності головної посадової особи країни тон прем’єра не допускав сумнівів у тому, хто в домі господар і хто в тандемі реально старший, незалежно від посади. Не варто повторювати висловлювання Путіна щодо України та Грузії. Формулювання питання про те, що в росіян дві проблеми: де купити ялинку і чи віддасть Україна борги за газ, уже передбачало тональність і зміст відповіді. Прем’єр досить довго розмірковував на теми зовнішньої політики, в той час як за російською конституцією це виняткова прерогатива президента, який у цей момент відсутній у країні. І розмови про те, що Росія не створюватиме військові бази в Латинській Америці, а військовий флот туди посилатиме, також не єпархія прем’єра, а головнокомандуючого — президента. Проте питання було підібране й поставлене. Кому потрібно — той усе зрозумів. Начальник російської держави в черговий раз нагадав, що в усіх питаннях саме він задає тон і його слово — вирішальне. Не випадково ж свого начальника — президента він згадав усього лише один раз, коли говорив про зміни в конституції та збільшення президентського терміну. І не перед народом, а відповідаючи на запитання журналістів.
Ернест Мацкявічус, який вів зустріч, поцікавився, як Путін почуває себе в кріслі прем’єра? «Головне не крісло, а обов’язки, які породжує та чи інша посада.... І велике щастя, що доля дає мені можливість працювати та послужити країні на цьому місці», — запевнив прем’єр. «Наступні вибори — 2012 року, і кожен повинен виконувати свій обов’язок, не потрібно метушитися». Але на майбутнє, вірний собі ВВП, залишив інтригу: чи балотуватиметься на посаду президента через 4 роки, не відповів, заявивши, що подивиться...
