Постановка опери Жоржа Бізе «Кармен» створена на базі Київського муніципального академічного театру опери та балету в співпраці з Міжнародною організацією оперних постановок («Foundation International Opera Productions», Нідерланди), Supierz Music Management B.V. (Голландія) і ТОВ «Проскурня продакшн» (Україна). Виставу створено інтернаціональною постановочною групою лише за 33 дні. Окрім акторів із різних міст України, у виставі задіяно акторів із Польщі, Іспанії, Німеччини, Канади, Франції, Швейцарії, Мексики.
Опера «Кармен» — у своєму роді унікальний твір. Ця вистава на прем’єрі 1875 року викликала скандал; його головна героїня — циганка, контрабандистка, жінка з сумнівною репутацією; в сюжеті багато крові й виразно зображено найрізноманітніші, в тому числі — й досить низькі людські інстинкти (проте, сучасну публіку цим уже не здивуєш). Але «Кармен» відрізняється такою гарною та по-французьки вишуканою музикою, що належить до числа найбільш улюблених творів у світовому оперному репертуарі. Саме завдяки музиці історія з безліччю побутових деталей стала оперним шедевром, що оспівує кохання і свободу. «Кармен» пережила з моменту створення запаморочливу кількість сценічних версій, у тому числі — за участю найяскравіших зірок.
Нинішня постановка, яка вже була показана європейському глядачеві й повернулася на Україну, викликала змішані почуття. Вона в міру традиційна, в міру модернізована. Прозоре й легке прочитання оркестрової тканини (диригент — Михайло Мороз; хор і симфонічний оркестр Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва) — ймовірно, результат уявлення про французьку музику як про гранично витончену та вишукану. Хоча таке уявлення про стиль Бізе позбавило звучання оркестру темпераменту і справжнього емоційного напруження, потрібно зазначити, що музиканти, солісти та хор — гідно подолали труднощі партитури, справилися з найвіртуознішими ансамблями; а деякі похибки виконання залишилися в рамках припустимого. Набагато більше запитань викликали образи персонажів.
Остаточний вигляд постановки визначили голландці — музичний керівник і головний диригент вистави Тако Кооїстра, режисер Ламберт Бінен, сценограф Йос Грьонієр, художник по світлу Ервін Юц. Художника по костюмах Діяну Босняк було запрошено з Хорватії. Безперечний «плюс» співпраці з іноземцями — мобільність і динамічність вистави. Нині в Європі в постановках опер активно використовують пластичні можливості акторів, часто режисери не піклуються про зручність вокалістів (їх примушують співати стоячи, сидячи, лежачи, в русі), щоб візуально розширити виразність вистави. Нинішня постановка відобразила ці новації. Але акторський склад (через різний творчий рівень акторів) не справив враження суцільного ансамблю. Втілення кохання, ревнощів, суперництва, образи залишалося прохолодним у інтерпретації акторів... Однотипні, часом вульгарні, рухи Кармен (Астрід фон Федер, Німеччина) викликали недовіру, примушуючи дивуватися привабливості героїні для безлічі чоловіків. Алегоричне вбрання головної героїні — чорна сукня — натякала на її взаємозв’язок із долею... Цікаво, що Доля в цій постановці отримала втілення — в особі балерини Світлани Проніної. Дивним здався не так образ, як загальний вигляд Мікаели (Оксана Терещенко, солістка Національної опери); її вбрання більше за все нагадувало одяг російської селянки XIX сторіччя. В інших ролях виступили: Дон Хозе — Джейсон Кім (Швейцарія); Ескамільйо — Олександр Стрюк (Україна); Данкайро — Макс Ан (Німеччина); Ремендадо — Лукаш Гай (Польща); Фраскіта — Олена Гончарук, солістка Національної опери України); Мерседес — Аѓнєшка Частка (Польща); Цуніга — Юрій Кудрявцев і Моралес — Олександр Лапін — солісти Харківського академічного театру опери та балету ім. Лисенка.
Сама вистава вийшла не дуже рівною за режисерською інтерпретацією та за насиченістю дії. Часом деякі епізоди примушували з цікавістю стежити за дією, а ряд фрагментів вистави здавався «порожнім». Французька вимова акторів часто була далекою від ідеальної. Проте ряд знахідок, безперечно, заслуговує на увагу. Передусім авторові сценографічного оформлення вдалося створити яскраве театральне видовище — причому досить скупими засобами. Наприклад, підкреслили всесилля Фатуму ляльки в людський зріст — «двійники» персонажів. Кармен танцює з ватяним двійником Хосе; в ляльках перевозять наркотики, ляльки створюють масовку — контрабандистів, які крадуться в горах... Особливо ефектною здалася сцена циганського загального танцю в таверні, коли згори спустилися ляльки, наряджені в яскраві — всіх відтінків червоного, від рожевого до бордового — сукні, й почався сатанинський танець, у якому вже не можна було розібрати, хто реальна людина, а хто — лялька. Це було й страшно, і мальовничо одночасно. Як вдалий приклад гумору, втіленого без слів, можна назвати п’яних солдатів, що під час ходи переставляли ноги на кшталт маленьких лебедів зі спритністю, доступною не кожному тверезому...
Беззмінно перебувала на сцені металева стіна, вертикальний розлом якої посередині підсвічено яскраво-червоним «пломенем» — метафора спопеляючої пристрасті. Розсовуючись, вона додавала багатошаровість, яка дуже зручна при загальному лаконізмі декорацій. У сцені в горах другий задник також «розламується», але вже горизонтально, створюючи, разом із грою світла, цілком достовірну ілюзію гірського пейзажу. При всіх мінусах постановки можна сказати, що експеримент відбувся. І через 133 роки після написання опери знову прозвучала музика найпрекраснішого і відважного шедевра — «Кармен» Жоржа Бізе.
