Розгляд справи про вбивство Анни Політковської почався зі скандалу. І скандали тривають. Як відомо, не встигнувши відкрити судові слухання, суддя поспішив закрити процес, заявивши, що про це його просили присяжні, які нібито злякалися присутності преси в залі. Чудовим чином один із присяжних, прийшовши додому, почув на «Эхо Москвы», що «судді народу» здрейфили й, обурившись неправдою, зателефонував на радіо. Цей громадянський вчинок, не прорахований ні судовою владою, ні владою, яка пильно спостерігає за цим знаковим судовим процесом, зробив ефект бомби, яка розірвалася. Присяжний Євген Колесов, який виявився відданим слухачем «Эха Москвы», змішав плани тих, хто хотів, щоб судові слухання у справі про вбивство Анни Політковської були закритими. Несподівано його підтримали й інші присяжні. Вони написали записку на ім’я головуючого й повідомили, що не бояться преси.
Судова влада опинилася в складному становищі. Що робити? Відкривати процес чи закривати? Міняти суддю і, відповідно, міняти колегію присяжних? Насмілюся припустити, що стратеги, які займаються цим знаковим судовим процесом у Адміністрації президента Росії, трохи поламали голову над цими питаннями. Що ми маємо на сьогодні.
У вівторок суддя Зубов оголосив процес відкритим. До зали пустили журналістів преси. Але зала в маленькому особняку Московського окружного військового суду на Старому Арбаті виявилася такою крихітною, що на єдиній лаві для журналістів насилу вмістилося десять кореспондентів друкованих ЗМІ. Як з’ясувалося буквально через півгодини, відкритість процесу насправді виявилася ІМІТАЦІЄЮ. Суддя заявив, що, коли він видалятиме із зали присяжних, разом із ними за його «командою» покидатимуть залу і журналісти. Журналісти нічого не зрозуміли.
Я багато разів була на відкритих процесах із участю суду присяжних і жодного разу не бачила такого повороту подій. Справді, ноу-хау судді Євгена Зубова ввійде в підручники в питанні маніпуляції судом присяжних. Що ж це означає? Одну дуже просту річ.
Згідно з частиною 6 статті 335 Кримінально-процесуального кодексу РФ, «якщо в ході судового розгляду виникає питання про неприпустимість доказів, то воно розглядається у відсутності присяжних засідателів. Вислухавши думку сторін, суддя приймає ухвалу про виключення доказу, визнаного ним неприпустимим». І все. Ніде в законі не сказано, що разом із присяжними в цей момент судового засідання із зали суду видаляють і публіку.
Експерти говорять, що рішення судді Зубова абсолютно не відповідає букві закону про гласність судочинства. Адже якщо суд відкритий, він відкритий. Він не може бути трохи відкритим або відкритим так, як того хочеться конкретному судді в обставинах конкретної судової справи. Судові засідання можна вибірково закривати, якщо йдеться про документи, на яких стоїть гриф «таємно», якщо справа стосується державної таємниці, якщо під час судових засідань допитується неповнолітній або якщо йдеться про злочини, пов’язані з сексуальним насильством.
Ноу-хау судді Зубова пояснюється тим, що він нібито дуже боїться, що журналісти напишуть те, чого ні в якому разі не потрібно знати присяжним. Більше того, практика останніх років показує, що судді дуже часто видаляють присяжних із зали тоді, коли не хочуть, щоб вони слухали того чи іншого свідка, фахівця чи експерта. Тобто судді фільтрують інформацію для присяжних за своїм власним розумінням. І це не має ніякого стосунку до правосуддя. А лише до маніпулювання присяжними. Проте дуже важко знайти логіку в діях судді Зубова. Адвокати, виступаючи перед присяжними, при бажанні можуть довести до них ту інформацію, яку було від них приховано. І досвідчені адвокати цим успішно користуються. Часто недосвідченим суддям буває дуже важко заткнути їм рота.
Але дивні речі в процесі у справі про вбивство Анни Політковської не обмежилися ноу-хау судді Зубова. Прокурори несподівано для всіх учасників процесу заявили відвід судді. І суддя Зубов пішов наодинці до своєї дорадчої кімнати вирішувати цю складну проблему. Як він вирішить її, ми дізнаємося вже в середу, і відповідно з його ухвалою зрозуміємо, чого ж хоче влада у справі Політковської.
Якщо суддя погодиться з Генпрокуратурою і сам відведе себе, то буде призначено нового суддю і, відповідно, набрано нову колегію присяжних. А це означає, що набрана раніше колегія не влаштовує тих, хто займається процесом у справі про вбивство Анни Політковської. Якщо ж буде залишено суддю і збережеться колишня колегія, то працюватимуть із цією колегією.
І перший варіант, і другий — однаково погані. Чому? Та тому, що присяжні, які залишаться розглядати справу, мають чинити опір тонкому й майстерному тискові з боку тих, хто зацікавлений у певному вердикті. Насмілюся припустити, що є у влади певна зацікавленість у звинувачувальному вердикті. Адже не для того саджали, щоб виправдати. А якщо буде набрано нову колегію присяжних, тобто є велика ймовірність того, що частка «впроваджених» туди присяжних повністю виключить «феномен Євгена Колесова». І навряд чи хтось із новоспечених присяжних у разі маніпуляції їхньою думкою насмілиться розмовляти з журналістами або якось публічно оголити правду.
Якщо буде винесено звинувачувальний вердикт, це буде означати, що подальше розслідування справи про вбивство оглядача «Новой газеты» може тривати до нескінченності. А кілер і замовники так і бігатимуть безкрайніми полями і горах нашої батьківщини або відсиджуватися в інших державах.
Якщо ж буде винесено виправдувальний вердикт і він — що малоймовірно — «встоїть» у Верховному суді, то доведеться продовжувати розслідування і шукати винних. І третій варіант: якщо виправдувальний вердикт буде відмінено у Верховному суді, то ті ж самі підсудні, якщо не встигнуть втекти, знову опиняться на лаві підсудних.
Але не можна сказати, що все так просто і примітивно, як я намагаюся це викласти. Насторожує висвітлення цього судового процесу на Першому каналі і тому «месидж», який старається донести до глядачів кореспондент, який вів передачу з Московського окружного військового суду у вівторок увечері.
Спочатку він радісно повідомив, що процес відкритий і присяжний Євген Колесов, який спілкувався з пресою, благополучно полишив колегію присяжних. Потім заявив, що у справі проходить колишній полковник ФСБ Павло Рягузов, який стежив за Анною Політковською. Це і справді дуже дивно, бо всім, хто стежить за процесом, добре відомо, що Рягузов, хоч і сидить у одній «клітці» з братами Махмудовими і Сергієм Хаджикурбановим, за версією звинувачення, до справи Політковської стосунку не має.
І «на закуску» кореспондент Першого каналу і зовсім вразив ексклюзивом: він із поважним виглядом повідомив, що в матеріалах справи фігурує російський політичний діяч федерального масштабу, який був нібито незадоволений критичними публікаціями Анни Політковської.
І тут я закликаю любителів детективних і психологічних романів із трьох разів здогадатися, кому конкретно посилається «месидж». Хто ж такий цей російський політик федерального масштабу? І навіщо йому повідомляють, що він нібито фігурує в матеріалах справи як «невстановлена особа»?
Це я все до того, що суд у справі про вбивство Анни Політковської принесе ще багато сенсацій і скандалів. Адже це без перебільшення знаковий процес.
Попередні підсумки вже можна підбити зараз.
Уперше за п’ятнадцять років, що суд присяжних почав діяти в Росії, ми стали свідками такого яскравого протесту присяжних проти брехні і маніпуляції в судових процесах. Вкотре ми побачили, як незграбно реагує влада. І як їй чинять опір преса і суспільство.
Головне питання: хто переможе? Влада чи суспільство?
Влада винахідлива, але суспільство непередбачуване.
І ця непередбачуваність і неоднорідність суспільства й дає слабку надію на те, що ще не все втрачено...