Нині в Україні люди налякані можливим безробіттям — добре пам’ятають 90-ті, коли загальний рівень безробіття у нас сягнув майже 12%. Вітчизняні експерти кажуть, що теперішня ситуація і прогнози, що буде через рік, — це набагато краще, ніж ми пережили. Але зниження попиту на українську продукцію з боку закордонних торгових партнерів, падіння цін на експорт та зростання вартості імпортних товарів, за оцінками провідних економістів та за прогнозами Міжнародного валютного фонду, призведе до зниження об’ємів українського ВВП приблизно на 4%. За економічними законами, зниження ВВП на 2% призводить до зростання безробіття на 1%. Таким чином, нині Мінпраці очікує зростання безробіття в Україні до 7—8%. Але і в 90-ті, й тепер попит на робочу силу залишається. Наприклад, на непопулярні у нас робітничі професії — понад 200 тисяч вакансій по всій Україні. Тобто є куди подітися хоча б колишнім будівельникам. Зрештою, українська економіка, наголошують урядовці та роботодавці, вже не витримує без висококласних токарів, фрезерувальників тощо. «Економічна криза змінить структуру економіки, і в основі її росту буде матеріальне виробництво. В його ж основі — висококваліфікований працівник — токар, фрезерувальник, ливарник, сталевар. В будь-якій ситуації проблема підготовки цих фахівців залишиться в країні однією з найбільш актуальних. Під час кризи під нову структуру економіки формуватиметься інший попит на професії», — вважає директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький.
«В УМОВАХ КРИЗИ ЛЮДЕЙ СЛІД САДИТИ ЗА ПАРТИ Й ДАВАТИ НОВІ ПРОФЕСІЇ»
Все починається з малого, тобто зі школи. Державний центр зайнятості зробив польове дослідження серед випускників шкіл і дійшов висновку: сучасні діти мріють бути бізнесменами, телеведучими, програмістами, менеджерами з туризму і тому подібне. Тільки один з десяти випускників виявляє бажання працювати на заводі чи фабриці. Аргументи проти робітничої професії такі: «Це — не спеціальність», «Важко, небезпечно», «Мало заробляє», «Непрестижно»...
— Для 60% нинішніх випускників вирішальним фактором при виборі професії є зарплата, а коли вони закінчують навчальний заклад, на перше місце виступає гарантія працевлаштування, соціальні гарантії. Але — пізно... Неправильний вибір професії ламає долі. На жаль, найперше діти думають про престижність, нав’язану ззовні. За шкалою привабливості (14 пунктів) на перших місцях знаходяться бізнесмени, політики, мафіозі. На останніх — науковці, робітники, вчителі. Мотивація ж виконувати суспільно-значиму роботу — на останньому місці, — розповіла експерт Інституту економіки і прогнозування Ольга Балакірєва.
Звісно, що і замовленням на професії, й формуванням в суспільстві образу привабливої професії й, власне, профорієнтацією, має займатися держава. Бо з тією структурою зайнятості, яка нині є в Україні, на думку виконавчого директора Конфедерації роботодавців України Олексія Мірошниченка, «ні про яке Євро-2012 не можна говорити» (сфері послуг складає тільки 13%).
Питання зарплати — це необхідно, але це — не достатня умова аби молода людина вибрала робочу професію, вважає Володимир Галицький.
— Має бути цілеспрямована, багаторічна робота за спеціальною програмою, яку куруватиме мінімум віце-прем’єр. Потрібно підключати Держтелерадіо, Мінкультури, Мінфінансів, Міносвіти, Мінекономіки, Мінпраці. В хорошому розумінні слова потрібна «промивка мізків» — щоденна робота протягом мінімум п’ять років, а результат побачимо мінімум через три-чотири роки, — каже він
Ще один аспект, пов’язаний із «непрестижністю» — це умови праці робітника. Справедливо, що через їхній поганий і шкідливий стан (бруд, шум) сучасні діти цураються такого вибору. Але світ давно пішов уперед: в розвинутих країнах заводські цехи схожі на лабораторії, а робітники ходять в білосніжних халатах.
— Щоб відновити в Україні популярність на робітничі спеціальності, потрібно змінити існуючі технології на сучасні. В Європі робітник — це той, хто вміє добре оперувати в технологічному процесі, працює з програмним управлінням, тобто, з комп’ютерами. Тільки такі технології нас виведуть до того що робітники отримуватимуть від виробітку і це буде висока зарплата, — вважає підприємець Олег Уман
КОМУ ПОТРІБНА ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЯ
Нині, кажуть роботодавці, в Україні токар 4-го розряду отримує щомісяця 800—900 доларів, але таких фахівців є дуже мало. Загалом, такий розмір зарплати є досить скромним в порівнянні із заробітками робітників в Європі та США, та із розміром середньої зарплат. Наприклад, за даними фахівців, середня зарплати в Україні у вересні 2008 року становила 1773 грн. або 250 євро. Для порівняння, розмір мінімальної зарплати в Португалії — 470 євро, в Іспанії — 660, У Франції — 1254. Володимир Галицький каже, що як в Росії, так і у більшості з нас структура зарплати складається з двох частин — постійної (приблизно 40%) та змінної — премії, надбавки тощо. Друга частина не закріплена в законі, тож знизити її тепер буде дуже легко.
— На Заході, коли звільняють персонал, то роблять це відповідно до скорочення виробництва. При цьому оперативно створюють нові робочі місця. Ми ж застосовуємо національні механізми: знижуємо зарплату і розмазуємо кризу тонким шаром по всіх людях. Це — неправильно. Без сумніву, в нинішній ситуації роботодавці захочуть звільнитися від малоефективних працівників. Ми передбачаємо, що потреба у фахівцях суттєво скоротиться, зокрема, таких як спеціаліст по роботі з нерухомістю, фондовий аналітик, спеціаліст по роботі із наймачами, працівник будівельного ринку (і, власне, будівельники), працівник сфери торгівлі та послуг, — зазначив Володимир Галицький.
ПРОПОЗИЦІЇ, ЯК РЯТУВАТИ ЕКОНОМІКУ
В будь-якому випадку, при правильному державному підході, система підготовки необхідних кадрів для економіки запрацює через кілька років, ще пізніше ми зможемо побачити результати. Нині ж економісти, урядовці та роботодавці працюють над загальною стратегією виходу з кризи.
— Ми сформували наші пропозиції, коли подивилися на світовий досвід реагування на кризу. Найперше, пропонуємо надати право Кабміну визначати кризові галузі і працювати з ними. Це досвід Франції, Бельгії. Думаю, потрібно встановити мораторій на 22 статтю Конституції на соціальні виплати: ми повинні сказати правду — держава не може профінансувати пільги, затверджені в останні роки. Потрібно консолідуватися і перерозподіляти страхові внески між фондами: перекидати кошти туди, де є проблеми. Думаємо, що потрібно вилучити із законів всі виплати не страхового характеру та призупинити штрафні санкції для підприємств за нестворення робочих місць для інвалідів, — пропонує Олексій Мірошниченко.
До того ж роботодавці виступають за те, щоб на час кризи відмінити ст. 175 Кримінального кодексу, у якій встановлюється кримінальна відповідальність за затримку зарплати. На найболючіше питання для кожної працюючої людини директор центру зайнятості відповідає, що, очевидно, затримка зарплат буде — в наступному році.
Особливу увагу в своїх пропозиціях уряду експерти приділяють створенню державного замовлення на професії (винятково на регіональному рівні) та, тому як, при великому скороченні на виробництвах, зберегти людям робочі місця, а країні — ціла галузі.
— Мінпраці та Державна служба зайнятості розробили і, я думаю, найближчим часом Кабмін затвердить законодавчий пакет в якому є норма, котра дасть можливість залишити на виробництві найбільш кваліфікованих працівників. В нас є трагічні приклади: початок 90-х, суднобудівна галузь, люди пішли і ми повністю втратили галузь. Думаю, що тепер цього ми не допустимо. Є така норма, яка часткова зайнятість: кваліфікована людина залишається на підприємстві, там її трудова, вона виконує роботу, не пов’язану з кваліфікацією, але при цьому фонд загальнообов’язкового страхування на випадок безробіття компенсує роботодавцю зарплату не вищу за прожитковий мінімум (щось ще дає роботодавець). З однієї сторони ми підтримуємо працедавця, з іншої — тримаємо на підприємстві робітника, — пояснив Володимир Галицький.
Наразі роботодавці визначили чотири основних проблеми, які необхідно розв’язувати. Перша з них — припинити паніку і не нагнітати ситуацію (пропонується експертам стримано коментувати ситуацію, а ЗМІ більш виважено підходити до оприлюднення інформації; визначити кризові галузі; як вже говорилося, визначити економічні пріоритети розвитку; переглянути ефективність використання існуючих ресурсів. Аби перейти від цієї теорії до справ, потрібно найважливіше — об’єднати зусилля державних інституцій й розподілити відповідальність. Наскільки владі та роботодавцям це вдасться, залежить те, як Україна проживе ці кілька років. Очевидно, що за цей час ми добре відчуємо наскільки є залежними одні від одних. Можливо, тоді держава більше цінуватиме людей?
