У Києві закінчився другий щорічний форум «Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека». Головною темою цьогорічного зібрання, який відвідали урядовці, експерти та представники великих газових компаній Європи, Великої Британії та інших країн, стало обговорення питання створення єдиної європейської енергетичної політики.
Потреба в єдиних правилах газової гри з’явилась після частих заяв країн-продавців про різке збільшення ціни блакитного палива. І хоч європейці можуть проковтнути ціну в $ 500 за тисячу метрів кубічних, однак здоровий глузд підказує: будь-які розрахунки повинні ѓрунтуватися на залізних аргументах. А головний аргумент у цій розмові поки що один — це явний монополізм на європейському ринку російської структури. За газовий кодекс честі ратують і країни-транзитери, які в разі створення прозорішого механізму формування ціни газу, отримають частину газових прибутків продавців.
«Усі на енергетичному ринку залежні одне від одного: постачальники від транзитерів, споживачі від транзитера і продавця. І це замкнуте коло. І саме у цьому колі ми повинні сформувати енергетичну політику», — відкриваючи Форум сказав голова Верховної Ради Арсеній Яценюк.
Приводити до порядку роботу на європейському енергоринку мала б Енергетична хартія. Але її ратифікували не всі великі країни-продавці блакитного палива. Росія ж, яка через «Газпром» сьогодні фактично диктує Європі та колишнім країнам СНД свою газову політику, хоч і підписала Хартію, проте ратифікувати, а значить і виконувати, її не поспішає. Натомість лише укріплює свої газові позиції, викуповуючи всі поставки газу у середньоазійських країн.
Щоб створити дієві правила гри на газовому ринку потрібно починати з самого кінця ланцюжка постачання ресурсів, вважає газовий експерт Олександр Нарбут. Уся проблема в тому, що непрозорі схеми перерозподілу газових прибутків ідуть до офшорів, а там перерозподіляються по своїх кишенях. Найголовніший офшор, за словами одного з учасників Форуму, знаходиться у Швейцарії, до якої законодавчим органам ЄС та інших країн — зась. Вирішити цю проблему може Європейський парламент, змусивши своїх газових монополістів розкривати дані про отримані прибутки, витрати та суми сплачені податки. Потім всі ці дані порівняти і зробити висновки. Але чому цього не роблять?
«Бо скрізь, корупція», — вважає присутній на Форумі російський опозиційний політик Борис Нємцов. На його думку, виробити єдині енергетичні правила не вдасться, доки європейці допомагатимуть Росії укріплювати газові позиції, замість того, щоб дбати про диверсифікацію власних енергетичних джерел. Зокрема, Немцов запитує: чому та ж Німеччина допомагає «Газпрому» реалізовувати один з газопроводів? У разі його будівництва Німеччина ще міцніше підсяде на газову голку Росії. Стосовно ж українських козирів у газових переговорах, то він їх не бачить. Мовляв, російський монополіст не може продавати газ дешевше за ціну, за яку він його закуповує у азіатів. Крім того, це компанія комерційна, тому компонент прибутковості для неї важливий.
Натомість опитані «Днем» експерти заявляють: світова криза завдала неприємностей і «Газпрому». Він буде змушений призупинити на невизначений час будівництво нових газопроводів, які мали б усунути його залежність від транспортування газу українськими трубопроводами. Через активну ж комерційну діяльність «Газпрому» протягом останніх років він підписав чимало газових контрактів, які збільшують обсяги газового експорту з Росії. Отже росіяни будуть змушені у силу об’єктивних причин збільшувати обсяги прокачки газу. А як це зробити, коли будівництво запланованих раніше Північного та Південного потоків навряд чи скоро завершиться?
За таких умов Україна залишається одним із стійких транзитних пріоритетів Росії на найближчі роки. «А це вже додає оптимізму в переговорному процесі з підписання довгострокових контрактів», — говорить «Дню» заступник директора з наукової роботи науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев. Додаткова українська перевага — ще й одні з найбільших та інтегрованих із різними європейськими країнами підземні газові сховища. Саме вони дозволяють забезпечувати безперебійне постачання газу навіть в екстрених ситуаціях.
На думку ж Яценюка, нинішня ситуація на нафтових ринках (дешева сировина) сприяє підписанню довгострокових контрактів як з постачальниками, так і зі споживачами палива. «Зараз потрібно діяти. Зараз найкращий шанс для енергетично залежних країн формувати енергетичну політику й вийти з більш-менш конструктивною пропозицією на те, яка енергетична політика повинна бути у світі й Україні», — говорить він. Але зробити цього без диверсифікації джерел енергії не можна. «Якщо сьогодні вартість нафти $60 за барель, то економічно не вигідно розвивати альтернативні види енергії», — додає він.
Хоч і повільно, але сектор «альтернативки» у країні поступово розвивається, розповідає голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик: «Ми працюємо над проектом зі створення математичної моделі зняття енергії з обертання землі й вироблення із неї електроенергії. Цей проект вже подали на патентування до США. Ми бачимо, що у цьому напрямку ми на крок попереду від наших конкурентів — Чиказького університету і НАСА... Розробляємо і проект вироблення електроенергії з хвиль води... вітропарки».
Про енергетичні перспективи України за нинішніх умов «Дню» розповів один із учасників Форуму, директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло ГОНЧАР:
— Зважаючи на призупинення будівництва російських газопроводів, Північний та Південний потоки, якими повинні бути наступні кроки України?
— Значення газотранспортної структури України за цих обставин зростає. Значною мірою ці проекти планувалися «Газпромом» для того, щоб створити своєрідний пресинг на українську сторону. Україні тепер варто вжити заходів для реанімації ідеї будівництва газопроводу Богоротчани—Ужгород. Це дозволило б розширити пропускні можливості нашої газотранспортної системи під нові обсяги газу, які можуть з’явитися у російської сторони. Раніше головна проблема у будівництві саме цього газопроводу й полягала у відсутності російських гарантій із заповнення цієї труби додатковим газом.
— Які козирі може використати Україна для отримання оптимальної ціни газу?
— Вона повинна перейти на іншу парадигму відносин: відійти від умовно дешевої ціни на газ, яка формується в обмін на дешевий транзитний тариф. Сьогодні постачальник газу говорить, що ціна на блакитне паливо повинна бути європейською. Тому цілком логічний наступний висновок: ціна на транзит газу теж повинна бути європейською.
Існує ще один козир: тарифи на зберігання газу в підземних сховищах, які сьогодні у декілька разів нижчі за європейські. Українським переговірникам слід пам’ятати: тарифний аргумент — це головний аргумент для будь-якої країни-транзитера. Крім того, українська сторона ніколи не порушувала питання, що партнер-постачальник («Газпром») міг би залучити «Нафтогаз України» до участі на європейському ринку газу в рамках спільних підприємств, які «Газпром» має із європейськими партнерами. Цим би він компенсував українській стороні недоотримані прибутки від реальної вартості транзиту.
— Якими повинні бути єдині правила енергетичної політики, щоб країни-транзитери і, зокрема, Україна, отримували від цього економічний зиск?
— Вони повинні бути прозорими, чіткими й зрозумілими. Україна ж намагається сподобатися всім. І врешті-решт всі не задоволені, бо за нами не відчувають чіткої, стабільної позиції. Але при цьому всі забувають одну знамениту формулу Рокфеллера (щоправда він застосовував її до нафти, але для газу вона теж підходить): «Хто контролює транспортуванням газу, той контролює і його видобуток та споживання». Це не означає, що потрібно зловживати своїм транзитним становищем, але без забезпечення балансу комерційних інтересів продавця-транзитера-споживача не можна створити прозорих енергетичних відносин.
