Ще зовсім нещодавно світ, затамувавши подих, стежив за нафтовим котируванням на найбільших біржах світу. Ціна барелі нафти перевищила 145 доларів і, здавалося, ніщо не примусить її знижуватися. Але вже в серпні тренд змінився на протилежний, і тепер у столицях нафтовидобувних країн із тривогою стежать за рухом цін. За три місяці ціна на нафту впала більш ніж у 2,3 разу, і кінця падінню не видно. Уже говорять про ціну в 40, а дехто передбачає і 30 доларів за барель.
Як вважає експерт ІГ «Капиталъ» Віталій Крюков, «у першому півріччі банки спекулятивно загнали нафту на завищені рівні. Зараз же ціни спекулятивно знижуються, причому тими ж самими банками. Зазнаючи збитків по своїй профільній діяльності через глобальну фінансову кризу, банківські структури намагаються покрити їх шляхом штучного зниження цін на нафту». Інакше кажучи, гроші з нафтових інвестицій ідуть у кеш, що вигідно банкам.
В ОПЕК є один інструмент впливу на світові нафтові ціни — скорочення або зростання нафтовидобутку. Раніше ОПЕК регулярно то скорочувала, то збільшувала видобуток, регулюючи тим самим нафтові ціни. Але в період активного зростання енергоспоживання на хвилі загальносвітового економічного зростання ціни і так весь час зростали. У результаті за останні два роки ОПЕК жодного разу не ухвалювала рішення про скорочення видобутку. Але цій нафтовій казці прийшов кінець. Виробники нафти значною мірою самі винні в нинішньому падінні цін. Адже давно було відомо, що стрімке зростання в першій половині року не відбиває реальних витрат на виробництво, і рано чи пізно цей пузир повинен лопнути, спекулятивно перегрітий ринок повинен був почати охолоджуватися. Передбачається, що це станеться десь 2010-го, а можливо — й 2012 року. Але фінансова та економічна кризи значно прискорили процес. Величина кута падіння стала неприємною несподіванкою для виробників, і питання зниження видобутку набуло небувалої гостроти.
Як завжди, інтереси країн-експортерів не збігаються. Бюджет Венесуели зверстаний із розрахунку 120 доларів за барель, Росія передбачала 95, Саудівська Аравія згодна на 50—60, ОАЕ — навіть на 30. До того ж, країни ОПЕК забезпечують лише 40% світового видобутку, і не всі дотримуватимуться її рішень. Це робить вироблення єдиної позиції в такому важливому питанні вельми складним. «Падіння вартості нафти в довгостроковому періоді зашкодить виробникам, оскільки воно знижує мотивацію інвестицій», — заявив міністр нафтової промисловості Ірану Голамхуссейн Нозарі. Питання в тому, на якій цифрі зійдуться учасники ОПЕК і, відповідно, наскільки вони готові урізати квоти на видобуток. У той же час, міністр закордонних справ Норвегії Йонас Гар Стере заявив національному телеграфному бюро, що його країна не скорочуватиме обсягу видобутку нафти та природного газу, незважаючи на падіння світових цін на нафту.
Як заявив президент Росії Дмитро Медведєв, з ОПЕК співробітничатимуть, але чи знижуватиме Москва видобуток, поки не дуже зрозуміло. Знизити експорт нафти в очікуванні нового зростання світових цін на сировину для російських компаній технічно можливо, але відновити його через якийсь проміжок часу буде досить складно. До того ж, зниження поставок неминуче відіб’ється на надходженні валюти. Вже довелося розпечатати стабілізаційний фонд. За таких темпів витрат із нього наявних резервів вистачить не більш ніж на півроку. При цьому варто мати на увазі, що поновлення видобутку на виведених свердловинах зажадає досить значних в умовах Росії витрат. Нафтові компанії вже вимагають фінансової підтримки від держави і, незважаючи на опір фінансистів, швидше за все, її отримають. Хоч віце-прем’єр Ігор Сечин, який курирує ПЕК, отримав завдання проробити питання створення резервів ємностей для зберігання здобутої нафти, але справа тим і обмежиться. Діяти узгоджено з ОПЕК Росії буде досить складно.
Москву ж, схоже, цікавить не лише падіння цін на нафту, а й вплив цього падіння на вартість газу. Як відомо, газові ціни корелюються з нафтовими з інтервалом 6—9 місяців. Іншими словами, пізньою весною майбутнього року потрібно чекати досить значного зниження цін на газ. Навчені нинішнім становищем найбільші постачальники газу: Росія, Іран і Катар домовилися якнайшвидше трансформувати Форум країн експортерів газу в постійно діючу організацію. Як сказав керівник «Газпрому» Олексій Міллер, «при «трійці» збиратиметься вищий технічний комітет із фахівців «Газпрому», Ірану та Катару для обговорення питань реалізації конкретних спільних проектів, що охоплюють увесь ланцюжок створення вартості, від геологорозвідки та видобутку до транспортування й спільного маркетингу газу». Природно, що в Брюсселі цьому не зраділи. Як заявив представник Європейської комісії Ферран Таррадельяс Еспуні, «в будь-якому випадку ЕК рішуче виступає проти створення картелів для продажу продукції. І вуглеводні не є винятком. Якщо Росія, Іран і Катар дійсно створять організацію для координації свого експорту газу, Брюссель може переглянути свою енергетичну політику».
Представляється, що все ж таки газової ОПЕК не буде. Певна, але не дуже глибока координація трьох країн можлива, але не більше. По-перше, газ є набагато менш мобільною сировиною, ніж нафта. Призупинити видобуток із діючої свердловини неможливо, а якщо вона буде законсервована, то поновлення видобутку є надто витратним і нерідко економічно неефективним. До того ж, вільних грошей у «Газпрому» немає. Про це говориться в звіті компанії: «Поточна ситуація може здійснити негативний вплив на здатність групи отримувати нові позики та рефінансувати поточну заборгованість на колишніх умовах. Несприятливі умови на ринках капіталу можуть вплинути на прогнози відносно майбутніх грошових потоків і резервів під знецінення фінансових і нефінансових активів». Тому знизити нинішній рівень видобутку практично неможливо.
По-друге. Найбільший споживач енергоресурсів США в той же час виробляє практично стільки ж газу, скільки й Росія. До речі, вартість газу в США значно менша, ніж в Європі. Тому вплив трьох країн, що домовилися про поставки газу, обмежується Старим Світом. Китай, наприклад, показував феноменальну незговірливість відносно підвищення цін на газ. Нещодавно в черговий раз не вдалося домовитися Пекіну з центрально-азіатськими постачальниками. У Піднебесній підрахували, що запропоновані ціни є неприйнятними.
По-третє. Незважаючи на великі газові запаси, Росія, Іран і Катар мають суперечливі інтереси на ринках збуту. «Газпром» займає трохи більше чверті європейського ринку. Іран, будучи другим у світі за запасами, добуває лише 90 млрд. куб., і в умовах американських санкцій фактично позбавлений можливостей залучати інвестиції та технології, необхідні для розробки своїх запасів. Катар, навпаки, стає найбільшим виробником зрідженого газу, який на кораблях постачається споживачам. Усе це свідчить, що маркетингові цілі в учасників «великої трійки» вельми різні, якщо не вважати такими високі ціни на природний газ. Але оскільки в світі використовуються різні механізми ціноутворення, а можливість руху такого специфічного товару між ринками є мінімальною, говорити про можливий вплив виробників на ціни не доводиться.
Різке падіння цін на нафту й очікуване зниження цін на газ примушує країни-виробники шукати способи хоча б стабілізації ситуації на ринку вуглеводнів. Наразі їм це не дуже вдається.
