Глобальна фінансова криза може заполонити перші шпальти всіх газет, але розв’язання кризи не мусить витісняти інші життєво важливі питання. На Близькому Сході, наприклад, ізраїльтяни й палестинці — так само, як і багато хто у світі, — починають вірити в те, що переговори про постійний статус, що визначить майбутнє Палестини, зайшли в глухий кут.
Ситуація, можливо, є більш обнадійливою, ніж здається, але не можна заперечувати, що сподівань на реальні зміни на місці значно поменшало відтоді, як два роки тому знову розпочалися переговори. Ця втрата віри, на жаль, створює динаміку, що сама собою буде перешкодою для того, щоб піти на поступки, необхідні для досягнення постійної угоди.
Оскільки безвихідне становище є привабливим, дуже важливо працювати в тих сферах, де напружені переговори мають потенціал досягти добрих результатів. Прісна вода — це одна з таких сфер.
На всьому Близькому Сході вода є питанням безпеки. Дійсно, люди тепер визнають два важливі факти. По-перше, історично склалося так, що країни, які зіткнулися із суперечливими правами на воду, знайшли способи для співпраці, а не ворожнечі. Навіть під час 60 років конфлікту в Йорданській долині вода частіше була джерелом співпраці, ніж конфлікту.
По-друге, брак води рідко буває абсолютним і ще рідше є поясненням бідності. Цитата з Доповіді ООН про розвиток людського потенціалу за 2006 рік: «У світі води більше, ніж достатньо для домашнього використання, сільського господарства й промисловості... Її брак є результатом політичних процесів і діяльності установ на шкоду бідним».
Але майже кожна країна на Близькому Сході використовує більше води, ніж поновлюється в природі. Для всього того, на що ці країни хочуть використати воду, її просто недостатньо, й ситуація лише погіршуватиметься. І все ж таки, навіть у Палестині головна проблема з водою — це не спрага, а затримка в економічному розвитку. У найближчій перспективі Палестина потребує більше води для того, щоб забезпечити зайнятість і прибуток від сільського господарства; в довгостроковій перспективі необхідні освітні, культурні й політичні зміни, щоб розвинути здатність пристосовуватися.
Клімат і географія регіону означають, що водні ресурси неминуче призначені для спільного використання. Але лише тоді, коли вода використовуватиметься спільно в раціональний спосіб, оберігаючи чутливу екологію регіону, людське життя буде нормальним.
Звичайно, жодна остаточна угода з питання води неможлива доти, доки не буде узгоджених кордонів між державою Ізраїль і державою Палестина та якої-небудь резолюції щодо ізраїльських поселень на Західному березі. Але тимчасове розв’язання водних питань не мусить чекати остаточного розв’язання головних проблем. Можливо, знайти раціональні способи спільного використання води простіше, ніж розв’язати «великі» проблеми. Насправді, вода може допомогти створити клімат успіху, що сприятиме досягненням у інших сферах.
Добрі новини — це те, що кількість води, необхідна для пиття, приготування їжі, інших домашніх потреб і використання з метою гігієни, є невеликою. Більша частина води використовується для потреб сільського господарства, тож якщо в країні життєздатна економіка, то є можливості для економії води за рахунок імпортування більшої частини продовольчих продуктів, хоча кожна країна хоче зберегти якесь гарантоване продовольче постачання з міркувань безпеки.
Погані новини — це те, що воду, на відміну від землі, не можна просто розділити. Вода тече на поверхні й під землею. Рухаючись, вона міняється в кількості та якості й підтримує різні екосистеми. Крім того, попит на воду змінюється. Наразі сільське господарство становить усього декілька процентних точок ізраїльського ВНП; у результаті його економіка потребує менше води, ніж раніше. Така ж зміна, ймовірно, станеться й у Палестині, але поки вона ще не відбулася.
Небагато хто з ізраїльтян заперечує, що палестинці потребують більшої кількості води. Також більшість згодна з тим, що певну кількість води, яку зараз використовують ізраїльтяни, треба буде передати в палестинське користування. У поточних переговорах неминуче обговорюватимуться права на воду, які, здається, більше не є вкрай спірними, й переговори можуть запропонувати різні механізми для передання управління в одних випадках і для спільного використання в інших.
Це питання, які цілком можна обговорювати. Безсумнівно, можна знайти гнучку й життєздатну формулу, де майже напевно буде перехідний період, що дозволить обом сторонам пристосуватися до різних систем використання води й нести за них відповідальність, а також буде ефективною щодо зміни умов та установ в майбутньому. Принцип справедливого розподілу водних ресурсів, щоб задовольнити термінові потреби палестинців у додатковій воді, слід взяти за відправну точку. Решту можна залагодити.
Для спільного використання води необхідним є гнучке, безперервне, колективне управління водою, що грунтується на узгоджених правах та обов’язках, а також постійний моніторинг і механізми розв’язання суперечок. Слід додати один важливий пункт: широка громадська участь і прозорість як у плані процесу, так і в плані результатів, будуть головними для успішного управління.
Ми вважаємо, що успіх у мирному процесі й пошуку розв’язання проблем з водою між Ізраїлем і Палестиною також допоможе відкрити дорогу для успіху в більш широкому регіоні, між різними сторонами на річках Йордан, Оронт, Тигр і Євфрат. Вода може стати каталізатором для регіональної співпраці, відкриваючи шлях до майбутнього «Співтовариства води й енергії» для поліпшення довкілля. У такому форумі водна й сонячна енергія в тандемі можуть допомогти просуванню Близького Сходу від конфлікту до співпраці.
Ціна бездіяльності або вдаваної діяльності, ймовірно, буде високою для всіх на Близькому Сході. Майбутню водну політику більше не можна розглядати як розширення поточної політики, а, швидше, як нову можливість. Вода — це основа життя. Люди в Палестині й Ізраїлі потребують її; люди в регіоні потребують її. Співпраця з метою забезпечити її — це єдиний шлях уперед.
Вацлав ГАВЕЛ — колишній президент Чеської Республіки, Андре ГЛЮКСМАНН — французький філософ, Фредерік Віллем де КЛЕРК — колишній президент Південної Африки, Майк МУР — колишній генеральний директор Світової організації торгівлі, Йохей САСАКАВА — японський філантроп, Карел ШВАРЦЕНБЕРГ — міністр закордонних справ Чеської Республіки, Джордж СОРОС — фінансист, Аль-Хасан бін ТАЛАЛ — принц Йорданії, Десмонд Мпіло ТУТУ — лауреат Нобелівської премії миру, Річард фон ВАЙЦЗЕККЕР — колишній президент Німеччини, Григорій ЯВЛІНСЬКИЙ — російський політик.
