Чудові речі бувають на світі: осінь, захід сонця, виноградна лоза, що в’ється по стіні старого будинку, сонячні плями на багряному листі. Як не забувати про це, знають у Музеї Булгакова.
Коли сім’я Булгакових мешкала у Києві на Андріївському узвозі, у внутрішньому дворику їхнього будинку ріс виноград, а потім майже сто років минуло, і його не стало... Музейники вирішили, що добре було б повернути місцю ще одну рису достовірності домашнього затишку, тож повернулися чаювання на веранді, журфікси, дитяче Різдво і Великодній стіл. Художник Бадрі Губіанурі посадив лозу і з любов’ю вирощував кілька років. Торік з’явилося перше — одне-єдине гроно, яке подарували композитору Валентину Сильвестрову на журфіксі на честь його дня народження.
А цієї осені виріс такий казковий урожай — важко повірити! У центрі гуркотливого бетонно-автомобільного мегаполісу розцвів виноградний оазис, і було це гарно, як фламандський живопис і посмішка природи.
І тоді в музеї з’явилася афіша-запрошення «Чотири пори року. Осінь. Свято збору винограду у внутрішньому дворику будинку Булгакова. Містерія».
Автор і організатор проекту, старший науковий співробітник музею Ірина Воробйова розповіла:
— Цьогоріч усе було облите виноградом, це здавалося дивом, справжньою магією, яка інколи трапляється в житті завдяки творчому зусиллю людини. Ми зрозуміли, що просто так з’їсти цей виноград не можна. І вирішили зробити «Свято збору винограду», в якому є вдячність щедрій землі та творчій праці, радість від відчуття, що ми разом, і трішечки смутку, бо літо закінчується, і приходить осінь. Ми попросили кобзаря Тараса Компаниченка, щоб саме він провів це свято. Тарас — музикант із чудовою освітою, охоронець справжніх українських традицій. Він навчався у великих кобзарів, а це дуже важливо, тому що кобзарі жили за правилами автентичності серця і завжди говорили правду.
Осіння містерія почалася з перетворення: кожному новоприбулому гостеві надягали вінок із виноградного листя. Головні дійові особи — Тарас із друзями-музикантами колективу «Хорея козацька» вийшли в середньовічних костюмах, а в руках вони тримали інструменти з незвичайними назвами: колісна ліра, козацька лютня, лізард, шалмей, басоля, пандора, дуда.
І під звучання стародавньої музики, духовних співів і віршів здійснили обряд: ходу зі свічками, молитви на збір винограду і на створення вина, омивання рук. Зібрали врожай у плетені кошики, вичавили сік у порцелянові чаші, змішали з вином минулорічного врожаю, скуштували. Сутеніло, горіли свічки. Так, саме так усе й було: дуже врочисто, просто і природно, як і має бути за дотримання традицій.
А потім сталася ще одна незвичайна подія — танцювальний майстер-клас. Виявилося, що зовсім не складно навчитися танцювати пізньосередньовічні та ренесансні танці: українські, французькі, італійські, шотландські, якщо вчителем буде Тарас Компаниченко. Щирі веселощі кружляли у старому кам’яному дворику, і мало хто втримався від спокуси спробувати себе в ролі танцюриста...
Повсякденне життя музею — нелегка праця, постійні екскурсії та серйозна наукова робота. А дивовижні люди з будинку Булгакова знаходять сили й час влаштовувати такі свята, як сьогоднішнє, або нещодавнє — «Свято Білого Рояля», що прозвучало так само чарівно. Напевно тому, що це важлива частина їхньої творчості. Вони дуже хочуть, щоб прийшли дорослі й діти, побачили будинок, де можна займатися такими чудовими справами — збирати виноград, слухати пісні та вірші, танцювати старовинні танці. Бути разом!
