Микола Гоголь у «Міркуваннях Мазепи» писав: «Залишалася держава, що завжди була у великій повазі серед козаків, яка хоч і не межувала з Малоросією, але, розташована далеко на півночі, закінчувалася там, де починається Росія, могла бути дуже корисною для малоросів».
Наразі в Україні перебуває король Швеції Карл ХVІ Густав та королева Сильвія. Разом із Президентом України Віктором Ющенком та Катериною Ющенко королівське подружжя побувало на виставці «Україна і Швеція: на перехрестях історії», яка відкрилася учора у Національному музеї історії України. На виставці представлені раритетні речі з державних та приватних колекцій двох країн, а присвячена вона найбільш драматичному періоду України — подіям ХVІІ—ХVІІІ століть, в яких свою роль відіграла і могла б ще більше відіграти Швеція. На думку експертів, саме ці сторінки української та шведської історії потребують суспільного осмислення. Один із ключових блоків виставки присвячений ювілеям укладання українсько-шведських угод. Зокрема, Корсунської угоди, від часу підписання якої торік у жовтні минуло 350 років, також незабаром ми відзначатимемо 300 років підписання Великобудищанського трактату (підписаний 28 березня 1709 року), з якого історики починають відлік українсько-шведського союзу.
— Наразі контакти між Україною та Швецією розширюються — не тільки в політичній та економічній сферах, а й у культурній, — зазначив Карл ХVІ Густав. — Тому нам, так само, як і українцям, цікаво подивитися на спільну історію, оцінити ті події, що відбувалися сотні років тому. Чимало об’єктів у наших музеях пов’язані з історією України, тому такий культурно-історичний обмін дуже важливий для обох народів, адже дає нам усім неповторний шанс переосмислити минуле й ніколи про нього не забувати. Так, ми сподіваємося, що наступного року, коли в Україні будуть відзначати 300-ліття Полтавської битви, наші народи ще раз згадають про спільні сторінки історії.
Загалом на виставці представлені 100 експонатів, з них 47 надали шість шведських музеїв та троє приватних колекціонерів. Українську частину експозиції компонували із фондів 13-ти провідних музеїв, історичних архівів, бібліотек та приватних колекцій. Коштовні реліквії виставки об’єднані у п’ять тематичних розділів. Як зазначив куратор виставки Юрій Савчук, перші чотири розділи знайомлять відвідувачів з історією татарсько-шведських та українсько-шведських відносин. Один із них — «Балтійсько-Чорноморська вісь: Шведське королівство та Кримське ханство» — відтворює на картах та схемах державні кордони, плани загарбницьких наступів тощо.
Чи не найцікавіша частина виставки — козацькі раритети, надані шведськими музеями. Через війни та руйнації, яких зазнала Україна за останні століття, багато речей часів козаччини втрачені назавжди, а частина нині зберігається у музейних та архівних фондах Швеції.
Саме експонати шведських музеїв історики називають «шведським Сезамом української старовини». Тож нині в українців з’явився унікальний і, можливо, єдиний шанс побачити на власні очі козацькі клейноди (булаву та прапори), листи гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи та Пилипа Орлика, а також мапи та гравюри, надані шведською стороною.
Частина експонатів виставки ілюструє воєнно-політичні взаємини України та Польщі наприкінці ХVІ — на початку ХVІІІ століть. Історики називають цей час періодом виборювання національної свободи та становлення козацької нації. Перлиною цієї частини виставки фахівці вважають гетьманський прапор 1686—1688 років з колекції Харківського історичного музею (спеціально для виставки прапор реставрували в національному музеї Кракова і днями повернули в Україну). Один із розділів виставки присвячений гетьману Пилипу Орлику та його політичній діяльності. Як переконують фахівці, і про це писав «День», життя Пилипа Орлика — це справжній приклад для наслідування, саме так, на їхню думку, треба служити національним ідеям та народові.
П’ятий тематичний блок описує події ХVІІ—ХVІІІ століть у історичній пам’яті наступних поколінь, а також відображає тісні контакти та співпрацю української та шведської інтелігенції початку ХХ століття й до наших часів... Нині українсько-шведські відносини динамічно розвиваються. Швеція — шоста країна за обсягом інвестицій в українську економіку, і не останню роль у цьому відіграє спільна історія. Тож у будь-якому разі співпраця між Україною та «країною далеко на півночі» має великі перспективи, адже Швеція — це «держава, яка завжди була у великій повазі серед козаків». Зрозуміло — і всіх нащадків.
КОМЕНТАРІ
Тарас ЧУХЛІБ, кандидат історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН:
— Стосунки між Україною та Швецією досить міцні, адже ще 1677 року після смерті Богдана Хмельницького гетьман Іван Виговський уклав угоду з Карлом Х Густавом. У цій угоді визнавалося Військо Запорозьке, тобто тогочасна Україна, за народ вільний і нікому не підлеглий, окрім шведського короля, як протектора. Уже через 50 років гетьман Іван Мазепа переходить на сторону Карла ХІІ Густава й укладає з ним угоду... Частково цій українсько-шведській угоді 1708 року присвячена нинішня виставка, на якій представлені експонати з музеїв Швеції, в основному із Музею воєнної історії. Також Україна виставила тут такі речі, які інколи до цього часу не виставлялися, зокрема, булаву гетьмана Пилипа Орлика, наступника Івана Мазепи. Очевидно, що ця булава належала ще самому Мазепі. Якщо говорити з точки зору сьогодення, Швеція залишається далекою для України, тому що в нас немає спільних кордонів. Але, як відомо, нас багато що об’єднує, зокрема, і цей українсько-шведський союз, який був укладений в умовах Великої Північної війни проти Росії та проти царя Петра І...
Виставку організовано на високому європейському рівні. Як я бачив з реакції короля Швеції Карла ХVІ Густава та його дружини, вони були задоволені тим, що тут почули і побачили. Наскільки мені відомо, королівська родина дуже освічена; наприклад, королева Сильвія має дві освіти — філолога та історика. Але все рівно до візиту в Україну королівське подружжя готувалося досить ретельно. Король та шведська делегація із великим зацікавленням розглядали експонати виставки, серед яких багато листів Богдана Хмельницького до шведського короля, документів Івана Мазепи та Пилипа Орлика, які були мало відомі українській історичній науці. Варті уваги громадськості й прапори українського, шведського і навіть татарського війська, які теж представлені на виставці. Очевидно, що директори шкіл та інших навчальних закладів не прогадають, якщо включать відвідини цієї виставки до шкільної програми. Тут дійсно є на що подивитися, на чому повчитися і над чим задуматися.
Володимир ПАНЧЕНКО,професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— 9 жовтня 2007 року було підписано Указ Президента «Про відзначення подій, пов’язаних із 300-річчям воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу». Філософія цього указу значно ширше за події Полтавської битви 1709 року. Мова йде про укладання українсько-шведського союзу та про воєнно-політичний виступ Івана Мазепи. Полтавська битва в назві указу практично не фігурує. Тому що події Північної війни, яка зачепила і Україну, треба розглядати в ширшому історичному просторі, не прив’язуючи до однієї точки — Полтавської битви червня 1709 року. Дуже важливим був початок цих подій — жовтень1708 ріку, коли Іван Мазепа, пішовши на відчайдушний крок, уклав українсько-шведську угоду з Карлом XII. Говорячи про природу вчинку Івана Мазепи, слід мати на увазі драматичну ситуацію, в якій перебував гетьман і вся гетьманщина. Драматизм ситуації полягав у тому, що був вибір без вибору. Гетьман прекрасно розумів, що в разі перемоги Петра I в Північній війні гетьманщина втратить все. Тому був зроблений вибір на користь Швеції. Таким своїм вибором Іван Мазепа, по суті, продовжив зовнішньополітичну лінію останніх років Богдана Хмельницького, який після Переяславської ради мав змогу відчути весь прес на себе і на Україну з боку Москви. Богдан Хмельницький почав все більше повертати свої зовнішньополітичні погляди в бік Швеції.
Фінал союзу, укладеного між Україною і Швецією, всім відомий. Полтавська битва для України — це катастрофа. Не в тому сенсі, що її програв Іван Мазепа, а в тому, що від Полтавської битви в Україні програли всі. На боці Петра I воювали козаки, які не пішли за Іваном Мазепою. Це Іван Скоропадський, Даниїл Апостол та багато інших гетьманських старшин. Воюючи на боці Росії, вони теж програли, тому що помста Петра I для України була страшною — різанина в Батурині, в містечку Лебедин, репресії проти всіх тих, хто мав хоч якусь причетність до мазепинського руху. Але найголовніше те, що Україна після Полтави втратила всі політичні права на автономію. А 1722 рік став остаточним, тому що була створена Малоросійська колегія, яка запровадила для України адміністративні порядки, існуючі в Росії. Для сучасної України уроки 300-літньої давності дуже актуальні. Це урок солідарності й розбрату. Якщо ми будемо один з одним воювати, нічого доброго з цього не вийде. Завжди знайдеться третій, який цим скористається. Сучасні українські політики повинні це пам’ятати і у колотнечі між собою не забувати про це. Що стосується сучасних українсько-шведських відносин на фоні відзначання 300-ліття Полтавської битви, то хочу сказати, що шведи спокійніше ставляться до своєї історії, ніж ми. Для них історія — це історія, а для нас історія — це продовження політики. Ця відмінність носить ментальний характер. В цілому сьогоднішній діалог між Україною та Швецією працює тільки на зближення та взаєморозуміння наших країн. Хотілося б, щоб в цьому діалозі було більше прагматики і менше згадувань минулого.
