Намагання уряду зменшити у 2008 році інфляцію до 9,5% заслуговує на похвалу. У значимості для економіки досягнення такого показника, мабуть, не варто зайвий раз переконувати читача. Важливіше прикласти максимум зусиль, щоб вкластися у цей показник. Нацбанк, із свого боку, готовий і наступного року «підставити плече» уряду для зниження інфляції. До того ж ціновій стабілізації сприяє і прискорення темпів економічного підйому в країні.
Разом з тим продовжують існувати ризики для розвитку інфляції у 2009 році. Так, за попередніми оцінками, рівень перерозподілу ВВП через бюджет у наступному році сягне 42,3% (з коштами Пенсійного фонду). За таких умов уникнути цінового тиску, співставного з тим, який був у 2004—2008 роках, буде практично не можливо. Запобігти цьому можуть тільки надвисокі (912%) темпи зростання продуктивності праці, що означає й відповідну надвисоку динаміку зростання ВВП та потужний прорив в аграрному секторові. Натомість очікувані темпи збільшення ВВП, продукції сільського господарства і харчової промисловості не сприяють досягненню цієї мети. Викликає певну стурбованість надійність перспектив фінансування дефіциту торгівельного балансу і зведеного бюджету.
Ризикованою може виявитися обрана «різновекторність» у русі ВВП: його номінальне значення зростатиме швидше за показник, спрогнозований у поточному році, а в реальному вимірі — повільніше (6,0% проти 6,8%). На практиці це означає загальне зростання цін (дефлятор ВВП) у двозначному вимірі (більше 20%), а підвищення споживчих цін буде менше 10%, тобто в однозначному вимірі. Такого поєднання з 2004 року не спостерігалося. Уряду слід пошукати переконливу відповідь ще й на загрозу «розвантаження» рекордного зростання оптових цін виробників у поточному році (більше 40%) на роздрібні ціни наступного року.
Правильним вибором була б акцентована підтримка зусиль Нацбанку щодо модернізації курсоутворення на валютному ринку. Адже Кабмін прямо впливає на це через експортно-імпорту політику, управління своїм казначейським рахунком у Нацбанку та коштами у банківській системі. Без гнучкого руху обмінного курсу інфляція на рівні 9,5% — недосяжна мета.
Слід обгрунтувати й бюджетний цільовий орієнтир з інфляції менше 10%. Якщо досягнення цього показника визнається першочерговим пріоритетом, то було б доцільно відмовитися від надмірно амбіційного збільшення ВВП у номінальному вимірі (один трильйон 267 мільйонів гривень). Отже, необхідно переглянути в сторону зниження прогноз зростання доходів бюджету та рівень соціалізації його видатків.
