У сліпучо-білій короткій курточці й таких же коротких, до колін, штанцях пані Люба із села під Снятином аж ніяк не нагадує просту селянку, якою є в інший час — коли не в санаторії. Та в останні дев’ять років, відколи почала вояжування українськими оздоровницями, немає літа, щоб не скористалася можливістю поправити своє здоров’я. Ще й бере когось із численних онуків.
Таку унікальну для більшості українців можливість вона заслужила станом свого здоров’я (має хвору щитоподібну залозу) та місцем проживання: кілька івано-франківських сіл поблизу Снятина, які значно ближче до Чернівців, аніж до свого обласного центру, вважаються особливо постраждалими від Чорнобильської катастрофи. У їхньому селі, розказує, правом на щорічне санаторно-курортне лікування мали б користуватися 50 чоловік. Але рік у рік, як вона, оздоровлюються лише п’ятеро, щонайбільше — з десяток людей.
— Ось і нині, як їхала, сусідка аж руками сплескувала: і куди тебе, Люба, знов несе, чого хату кидаєш? А чого це я хату кидаю?! Лишаю чоловіка, сина й невістку, треба — дочка прийде, підсобить. А не візьму путівки — отримаю лише 120 гривень компенсації, — міркує жінка.
Цього року їй запропонували кілька путівок на вибір. У Євпаторію не захотіла, бо не переносить спеки. У Трускавець... Довго роздумувала, бо приваблює її там велика кількість лікувальних ванн. Але ж все одно припишуть одну... За дев’ять років пані Люба стала справжнім експертом з українських здравниць. Була у Хмільнику, Моршині, Трускавці, на Полтавщині, в Криму, на Одещині й Шацьких озерах, у Закарпатті. І вдруге — у волинському «Проліску». Збирається сюди і втретє, і вже з цього приводу навела, як кажуть, довідки у реєстратурі санаторію. Адже хоче брати з собою вже інших онуків.
Невеликий, порівняно навіть із сусіднім санаторієм «Червона калина», що вже стоїть на рівненській землі, волинський «Пролісок» переповнений знайомими для персоналу обличчями (багато хто не вперше) і вражає суціль... російською мовою у спілкуванні відпочиваючих. Тут найбільше киян та мешканців столичної області. На початку вересня чекали масового заїзду з Донецької та Дніпропетровської областей. Краматорськ, Одеса, Харків, Вінничина, Житомирщина, Тернопільщина, Кіровоград... Це традиційний, як кажуть, контингент. Уже кілька років і по кілька кімнат — взимку і влітку — замовляють громадська єврейська організація «Сохнут» із Києва та «Армія спасіння», котра теж дислокується в українській столиці. Їдуть навіть із Ялти: вже втретє привозять дитину, котру у волинському «Проліску» вдалося вилікувати від астми. Немає тільки волинян.
Кілька лучан, які наприкінці літа оздоровлювалися в «Проліску», за збігом обставин зібралися за одним столом у їдальні санаторію. Лише один із восьми — дідусь, ветеран партизанського руху, мешкав у «Проліску» за путівкою. Всі решта — за великі гроші. Що казати, якщо і мені, провінційному журналісту з відомо якою зарплатою, вартість путівки видається захмарною (але бувають ситуації, коли вкрай треба оздоровити рідних). Колишній бухгалтер Галина та колишня вчителька з біблійним іменем Ребекка на оздоровлення відкладали гроші з мізерних пенсій або заглядали у руки дітям... Ще двом чоловікам придбали путівки діти, які перед цим самі відпочивали у «Проліску».
— Син телефонує: мамо, ти не забуваєш уживати свої таблетки? А я, синок, їх і не вживаю — так мені тут добре! — пані Ребекка насолоджується життям, після скипидарної ванни відчуваючи себе «народженою вдруге на світ». — То він каже: я тобі ще з тиждень проплачу, тільки ж оздоровлюйся!
В один із днів ми познайомилися з киянкою Юлією, котра у волинському «Проліску» уже вдев’яте(!). Цього року їхня небідна родина (відпочивали й на одній з волинських баз, де доба перебування коштує сто баксів) була у «Проліску» і в липні, і в серпні. Збиралася захопити і принад волинської осені. Як лікар-імунолог Юлія вважає, що дітей на море треба вивозити лише років у 6—7. «Пролісок» приваблює не тільки європейським виглядом і побутом, умовами проживання, домашньою кухнею, а й тим, що розташований в одній кліматичній зоні з Києвом, проте є надзвичайно чистим екологічним куточком. Тож при найменшій можливості беруть кілька днів перепочинку від трудів праведних і їдуть у «Пролісок».
Для волинян же не треба ніякої адаптації. Всього ж година їзди від Луцька (можна їхати через Цумань, а можна — через Клевань). Оздоровниця вищої категорії — і звання це вибороли у тендері серед двох з половиною сотень українських оздоровниць.
У «Проліску» — власне джерело мінеральної води, котра є аналогом тієї, що у всесвітньо відомих Карлових Варах.
Акуратні корпуси посеред соснового бору, де просторі кімнати обладнано по-сучасному...
До півсотні різноманітних процедур, котрі, за словами головного лікаря Луцької міської клінічної лікарні Лариси Духнович (делегація медиків цього закладу умисне побувала у «Проліску», щоб оцінити його потенціал), «цілком достатні для реабілітації, а хороші умови і добре ставлення теж додають позитиву в оздоровленні». Сім видів лише масажу, серед них і такий рідкісний, як медовий... Сучасна лабораторія теж акредитована за найвищою категорією, де виконують і комп’ютерне сканування крові.
А кухня! Цікаво було спостерігати, як проста луцька чи київська тітка десь на третій день (мабуть, відійшовши від першого шоку й захоплення) починала капризувати: то перчику чи часничку в салатик хотілося б, то котлету поміняти на сосиску... Проте вдома жодна з господинь не придумала б такого меню. Для прикладу: чим годували у «Проліску» одного звичайного буденного дня.
Сніданок: на вибір три салати (так само на обід і вечерю). На перше: або риба відварна, або курка смажена, або котлета. На друге: каша молочна, яєчня, фрукти. На обід: якийсь з чотирьох супів, на друге — або котлета куряча, або м’ясо відварне, або січеники рибні. О 16-й — полуденок: чи какао, чи сік, чи кисіль, свіжоспечена булочка (або бісквіт), фрукти. На вечерю на перше: або риба смажена, або кнелі курячі, або антрекот, або сарделька. На друге: галушки з маком, каша молочна, млинці з сиром (щось одне).
Невже волинська, а не снятинська пані Люба відмовилися б від такого?..
Але чому для волинян «Пролісок» залишається, образно кажучи, terra incognita — невідомою землею?.. Цього року мешканців області тут відпочило всього кілька десятків чоловік. Директор санаторію Валентина Касарда пояснює ситуацію тим, що інші області — та ж Київська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська, від якої нині особливо нема відбою, — турбуються, щоб їм виділяли путівки у «Пролісок».
— А на Волині нам кажуть, що ми... не користуємося попитом.
Ще кілька років тому на місці теперішнього санаторію були занедбані корпуси колишнього піонерського табору. Будівлі в лісі помалу розтягували. Власне, табір як такий діяв лише два роки, і став би пусткою, якби не виникла проблема оздоровлення чорнобильців. За чорнобильською програмою у відновлення корпусів вклали великі кошти. Валентина Іванівна Касарда нині з жахом пригадує роки, коли дітей у заклад завозили групами, без батьків і вихователів. Серед них було немало дуже хворих. І, на її думку, вірним був напрямок, який вибрали згодом: санаторій матері й дитини.
Створювали його, каже, прості сільські люди з навколишніх сіл, стаючи і дизайнерами, і будівельниками, і швачками, і охоронцями.
Коли ж постала сучасна оздоровниця, а директор на 10-річний ювілей «Проліска» запросила обласних функціонерів з федерації профспілок, ті згадали, що тут колись був піонерський табір... І хоча його майно (про що є акти) було зношене на 70—100%, пред’явили і свої претензії. Тяганина про правонаступників триває досі. Наразі не один вже суд вирішував, чи належатиме «Пролісок» обласній комунальній власності, чи профспілки таки мають тут якусь свою частку. А тим часом його директор не може взяти й кредиту, щоб розширитися. Тому і з замовленням путівок є свої, як кажуть, нюанси.
