БРАВО, ВАКАРЧУК!
Вийти з лав наших «народних обранцiв» — це ж не означає вийти з гідних людей, чи не так? У кожного в житті своє покликання. І згадати про нього ВЧАСНО — хіба це не багато значить?..
СВОЯ АМЕРИКА
Вона у нас в Україні справді існувала, і майже в той самий час, що й та, заокеанська. Тільки ж ми свою зберегти так і не сподобилися...
Дід Панасенко, згадуючи розповіді іншого сторічного діда Бабури, розповів 1883 року нашому запорізькому краєзнавцю Якову Новицькому: «Любо було глянути, як наїдуть запорожці... Народ все широкоплечий, усатий, бравий... Голови голили... Тоді ще мода була носить чуприну, то оце у кого довга — візьме і обмота кругом вуха. Жупани, пояси, шапки, сап’яни на їх були дорогі... По боках і позад сідла у кожного пістолі, шабля... А на конях їздять!.. Оце, було, зіскоче, пригнеться і летить, як муха... Коней у них дуже гладких, важких, не було, а так саме в тілі... А що було за швидкі, що за меткі, — так кати його батька зна... Було звіра там якого накине оком — ото вже й його: чи кабана дикого, чи сайгака, — везе в тороках... ДОРОГОЮ IДУТЬ — ЯК МАК ЦВIТЕ: I СИНIЄ, ЗЕЛЕНIЄ, ЧЕРВОНIЄ... (виділено мною — С. Г.). Коні добре знали козацький норов. Було ідуть тихо, потім виграють підтюпцем, а далі як залопотять... Пішла курява степом...» (див. Я. Новицький. Твори, т. 1., «АА Тандем», Запоріжжя, 2007 р., стор. 168).
ФІЛОСОФІЯ, ПСИХОЛОГІЯ...
Книжковий супермаркет в одному зі спальних районів Запоріжжя. Книжок українською мовою — мізерія, і всі вони виділені на якийсь доволі жалюгідний стелаж-резервацію. Зате на самому видному місці красується в розділі «Філософія, психологія» — «Всесвітня історія проституції» (тверда глянсова обкладинка, найгарніший папір і більш ніж 600 сторінок тексту), проте... російською!
ПЕРЕЛЯК
Відома історія із засланням до Сибіру (Тобольськ), а потім і поверненням (у зв’язку із загрозою чергового турецько-татарського нашестя) легендарного запорозького кошового отамана Івана Сірка. Та менш відома історія лже царевича Сімеона. На Запорожжі він з’явився відразу ж після страти у Москві Степана Разіна (1674 р.) і невдовзі після повернення І. Сірка із заслання. На справжнього царевича (померлого, до речі, у дитинстві й давно) він, звісно, був схожий мало... Втім, запорозьке товариство йому чомусь повірило відразу. І сталося це, зрозуміло, не без прихильності самого кошового. Навіщо це йому знадобилося? До того ж, упродовж доволі нетривалого часу той самий Сірко видав цього лже царевича Москві, та ще й з листом царю з повинною. Зараз, майже 400 років потому, важко віднайти істинне значення цих подій, але спробуємо. Враховуючи часи, коли всілякі самозванці не раз потрясали й повністю навіть руйнували Московське «царство-государство», дії запорозького ватажка можуть бути пояснені дуже просто — ВІН ДАВ ЗРОЗУМІТИ МОСКВІ, ЯКИМ ЧИНОМ ВОНА МОЖЕ ЗНОВУ ВТРАТИТИ СВОЮ ВЛАДУ, якщо, звісно, знову захоче зачепити вільність запорозьку й самого Івана Дмитровича Сірка... (Див. Дм. Яворницький. Твори у 20-х томах, т. 1., стор. 364 —374).
МЕТАМОРФОЗИ БІЛЬШОСТІ
Парадоксальні зиѓзаѓи історії! Те, що було нормою більшості (повага до прав і свобод особистості, почуття власної гідності) для США та Запорожжя в XVII— XVIII сторіччі, нормою більшості для Європи (та й то не для всієї й не скрізь), стало лише наприкінці XX століття... Чому так? Та лиш тому, що будь-яка більшість не тільки буває швидко захоплена якимсь поривом, А Й ТАК САМО ШВИДКО ЗАДОВОЛЬНЯЄТЬСЯ Й ОБМЕЖУЄТЬСЯ ДОСЯГНУТИМ!
ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ
У цивілізованій державі (там, де діють, виконуються і поважаються закони) друга, третя і навіть десята державна мова не лише можлива, а й необхідна! Адже за кожною з них визнаються не тільки рівні права, а й обов’язки. Натомість у державах нецивілізованих, диких і варварських (де жодні закони не визнаються і не виконуються), можлива і необхідна мова державна лише одна, доки... люди не навчаться закони державні поважати і виконувати — адже кожен тут права свої звеличує до небес, а обов’язки свої применшує до краю. Те саме і з проблемою перекладу: доки ти не навчився гідно перекладати, будь-який іншомовний текст для тебе виявиться абракадаброю або лише перекладом власного неуцтва!
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ
Рівень життя та його якість — це одне й те саме? Чи все ж ні? Бажання ототожнити одне з іншим зрозуміле, та чи слугувало воно коли-небудь і кому-небудь на користь? Рівень морів і океанів, звісно, для географії, метеорології та інших наук — доволі прийнятна точка відліку. А життя людське хіба може лише цим обмежитися? «Існує тільки одна правильна точка для спостереження: треба ввійти в це життя, подивитися на нього ЗСЕРЕДИНИ (виділено мною — С.Г.) і пересвідчитися в тому, чи відчувається його занепад, інакше кажучи, чи відчувається його неповноцінність, непотужність і вульгарність... Для мене безперечним свідченням занепадницького життя є таке життя, за якого люди думають, що краще їхнього життя бути не може» (див. Хосе Ортеѓа-і-Ѓассет. Повстання мас. зб. «Дегуманізація мистецтва» М., «Радуга», 1991 р., стор. 63).
Так от, чи здатні ми зараз увійти й поглянути на своє життя і життя попередніх епох ЗСЕРЕДИНИ?
ВТІЛЕНА СОВІСТЬ НАЦІЇ
Та ж російський граф Лев Миколайович Толстой нею і є! Й у дні його ювілею (180 років від дня народження) згадується один його запис у щоденнику 26 жовтня 1894 року: «Хочуть утримати і врятувати самодержавство, що тоне, і посилають на допомогу йому православ’я, проте самодержавство втопить православ’я і саме потоне ще швидше»... Пророчі слова й на всі часи!
P.S. Це він висловився щодо того, що російська влада веліла тоді присягати собі навіть 12-річним дітям (у зв’язку зі сходженням на престол нового (й останнього??? — С. Г.) самодержця Миколи II).
КАМ’ЯНІ БАБИ
Хто був у Музеї Дм. Яворницького в Дніпропетровську, звичайно, пригадає ці дивні жіночі кам’яні фігури у дворі, зі складеними ручками на грудях, яких колись удосталь було по всій степовій Україні. Хто вони і звідкіля взялися?
Давно це було... Адже спочатку Бог створив людей, а потім уже Сонце. Так ось, ЦІ люди звикли завжди жити в непроглядній пітьмі й харчувалися лише плодами рослин. І зовсім не хотіли нічого ІНШОГО. Але коли на небі все ж засяяло наше світило, вони швиденько якось усі відразу перелякалися і, щоб позбутися його, почали сходити на високі могили-кургани і плювати на нього. Бог прокляв за це людей, і де вони стояли, там і скам’яніли!
P.S. Утім, виявляється, у цих людей Є НАДІЯ (ШАНС) зробитися живими — справжніми, якими їх Бог створив... Якось, розповідають, проїжджав був один чоловік верхи повз ці могили, й потрапив він під дощ. З’їхав на могилу, скинув із коня сідло, накрив ним одну кам’яну бабу, а сам сховався під іншу. Дивиться — з сусідньої могили йде баба. Підійшла і сказала сусідці: «У тебе, сестрице, і гість є?» Тоді обидві баби почали розпитувати чоловіка, як і що там робиться на білому світі, — чи носять на різдвяні святки вечерю, чи ходять ще в гості кум до кума та кума до куми, брат до брата та сестра до сестри? Чи співають, врешті, ще ранками півні???
— Все це є! — сказав чоловік.
Тоді баба, яка прийшла, задумалася-зажурилася та й каже:
— Довго тоді доведеться нам іще стояти, сестрице!
Сказала — і пішла до своєї могили (див. Я. Новицький. Твори, том 1., Запоріжжя, «АА Тандем», стор. 59).
