Не пригадаю, від кого й коли вперше дізнався про книжку найбільшого в ХХ столітті хіміка, фізика й біолога, громадського діяча, двічі лауреата Нобелівської премії Лайнуса Полінга «Не бувати війні!» (No More War!). Але зараз я бачу, відчуваю, що власне настав час згадати про неї. Адже фундаментальна праця «Не бувати війні!» Л. Полінга, видана 58-го року одночасно в Нью-Йорку й Лондоні, залишається актуальною й сьогодні, через п’ятдесят років після її опублікування. Хіба не свідчать на користь такого висновку трагічні наслідки нової війни на Кавказі? Хіба не стало тривожно в нас на душі, коли ми дізналися про участь кораблів ЧФ Росії у військових діях у акваторій Чорного моря, які, власне, торкаються національних інтересів України? Що там не кажи, а неспокійна думка «а якщо раптом війна...», напевно, охоплювала не лише мою свідомість, а й багатьох людей у нашій країні.
Для молодого читача зазначу тут: антивоєнним проблемам присвячені сотні праць Полінга. Весь їх сенс полягає в тому, що вони вносять в душу насущний елемент тієї тривоги, без якої душа й совість поринають непомітно в особливого роду спокій. 1955 року Л. Полінг став одним з одинадцяти, які підписали важливий документ, що увійшов у історію під назвою «Маніфест Рассела — Ейнштейна». У цьому зверненні до лідерів держав, політиків, вчених, широких прошарків громадськості є такі рядки: «Ми повинні навчитися мислити по-новому. Ми повинні запитувати себе не про те, які кроки потрібно зробити для досягнення військової перемоги того табору, до якого ми належимо, бо таких кроків більше не існує; ми повинні поставити собі інше запитання: які кроки можна зробити для попередження військового конфлікту, результат якого буде катастрофічним для всіх його учасників?» Вже з цього, вважаю, видно, як багато поживи для роздумів дає їх маніфест...
Глибоко усвідомивши, яку загрозу несе для людства ядерна зброя, Полінг став активно боротися проти нарощування ядерних озброєнь. Він виступив одним з ініціаторів Пагоуського руху. Часто спілкуючись з прибічниками миру, американський вчений пересвідчився, що в багатьох людей, на жаль, відсутнє реалістичне уявлення про наслідки ядерної війни, а також ядерних випробувань, і що важливою причиною цього є безпринципна позиція тих вчених, які підтримують інтереси військово-промислового комплексу. І це зрозуміло, тому що система військового бізнесу на Заході прагне самозбереження й зростання. Діє «ефект самозбудження». Ці й інші питання Полінг розглянув у лекції «Наука в сучасному світі», з якою виступив 15 травня 1957 року в церкві Вашингтонського університету, що знаходиться в м. Сент-Луїсі, штат Міссурі. Своєю лекцією він продемонстрував підтримку «Декларації совісті» Альберта Швейцера, лауреата Нобелівської премії миру (1952), вихідний принцип світогляду якого — «преклоніння перед життям» як основа етичного оновлення людства. Велика зацікавленість, яку виявили до неї присутні, ще раз переконала Л. Полінга в правильності задуму скласти заяву про негайне припинення випробувань ядерної зброї, під якою могли б підписатися й інші вчені й тим самим довести до громадськості справжній погляд науки. Того самого дня таку заяву було написано.
За оцінкою Олександра Пилипенка з НАН України, «протягом двох тижнів під заявою-зверненням поставили підписи понад 2 000 американських вчених. 4 червня 1957 р. Полінг передав її президенту США. Через деякий час звернення Полінга підписали 9 235 вчених з 44 країн, в тому числі 36 лауреатів Нобелівської премії. Звернення було передане Генеральному секретарю ООН» (Пилипенко А. П. К 30-летию книги Л. Полинга «Не бывать войне!» // Юбилеи науки, 1988: [Ежегодник]. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 428). Нещодавно в інтернеті я виявив інші цікаві дані: надіслану Полінгом петицію Генсеку ООН загалом підписав 11 021 вчений з 49 країн світу. Як би там не було, звернення Лайнуса Полінга відіграло дуже важливу роль у консолідації антивійськово налаштованих учених у розкритті позиції науки щодо ядерної війни й випробування ядерної зброї. Не кажучи вже про те, що воно наблизило укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї, завдяки чому стало трохи спокійніше в світі. Погодьтеся, такі досягнуті результати — це чимало.
Услід за зверненням і з’явилася книга «Не бувати війні!», в якій Полінг докладно виклав свої пацифістські погляди. При цьому важливо враховувати, що він — вчений, і тому проблему війни й миру розглянуто в його праці з позицій науки, природознавства. Такий підхід не був тоді абсолютно новим, але книга вченого з США закріпила його. Він виник з вимог самого життя, тому не дивно, що праця Л. Полінга «Не бувати війні!», як стверджують деякі дослідники історії науки, «опинилася в центрі цікавої і принципово важливої реверсії ставлення вчених до проблеми війни й миру». Ми повинні також пам’ятати, що до часу роботи Полінга над цією книгою вчені вже протягом 13 років жили в умовах ядерного світу. Однак ядерний вибух над Хіросімою приголомшив людей, які створили атомну зброю. Провина й безсилля були почуттями, що переважали, оскільки контроль учених над ситуацією, створеною ними, було втрачено, внаслідок чого було відкрито шлях на ядерну голгофу.
Про книгу Полінга «Не бувати війні!» можна говорити багато. Один з істотних висновків, на мій погляд, полягає ось у чому — вона сприяла подоланню вузькопрофесійного ставлення вчених до дійсності. «Настав час, — говориться в ній, — коли сили людського розуму повинні перемогти над жорстокістю й безумством війни». Ця принципова позиція автора є стрижневою в його книзі. Адже війна на ракетно-ядерному рівні — це рішення, яке нічого не вирішує. Звідси так званий стратегічний пат: фігури є, але ходити нікуди. Звідси ж абсурдність, алогічність гонитви озброєнь, бо накопичення зброї не збільшує безпеку, а зменшує її.
Миротворча праця Лайнуса Полінга, на мій погляд, являє собою зразок саме такого підходу до боротьби за мир. Вона є органічним синтезом принципів науки й людської моралі з антивоєнною тематикою. Ні захист, ні напад, ні будь-яке їх поєднання не можуть гарантувати безпеку. Отже, єдина гарантія безпеки — це лише взаємна безпека, тобто — запобігання війні. «Не бувати війні!» Л. Полінга — це настільна книжка для сучасних правителів. Мудрі лідери держав не лише її використовують у своїй діяльності — вони за нею живуть.
Після нещодавнього військового конфлікту на Кавказі, коли Грузія змушена була відступити перед військовою операцією з боку Росії, знову активізувалася дискусія про необхідність повернення Україні статусу ядерної держави як фактора стримування. Столичний тижневик «Комментарии», наприклад, у №33 за 5 вересня ц.р. присвятив цьому серію спеціальних статей під загальною назвою «Україна на ядерному порозі». Свої матеріали про це надрукувала й низка інших газет. Що можна сказати з цього приводу? Логіка, логіка життя вимагає іншого рішення. Тому що поновлення Україною військового ядерного статусу не може стати для неї ефективним способом досягнення зовнішньополітичних успіхів. Про використання ядерної зброї годі й казати. Будь-який конфлікт з її застосуванням був би ні чим іншим, як акцією країн, які з’їхали з глузду.
Насильство, його ідеологія та прояви, незалежно від конкретних спонукальних мотивів — це, скажемо прямо, прояв культурної та соціальної патології, і їх не вилікувати жодними гомеопатичними засобами. Лише принципи й підходи, що виключають насильство як засіб вирішення будь-яких проблем, можуть створити в суспільстві умови, що показують насильство в його істинному світлі — як збочення та відхилення від норм людських взаємостосунків. Світ не стане кращим, якщо намагатися змінити його за допомогою насильства, це можуть зробити лише методи та підходи, що грунтуються на гуманізмі й людяності.
І Лайнус Полінг саме цим і цінний для нас сьогодні. Це він 1965 року підписав Декларацію громадянської непокори «Совість проти війни у В’єтнамі». Треба віддати належне цьому сміливому американцю — він завзято відстоював свою антивоєнну позицію, за що 1962 року був удостоєний Нобелівської премії миру. Вченого не налякали виступи деяких колег з галузі науки, які, керуючись політичними та кон’юнктурними міркуваннями, прагнули заперечити йому. Однак вони так і не зуміли завадити йому домогтися свого. Невтомний пацифіст Л. Полінг послідовно боровся з тими, хто хотів зробити людей нещасними, переконливо довівши, що вчені можуть зробити особливий внесок у збереження миру саме як вчені. Книга Полінга «Не бувати війні!» наочно показує, що орієнтуватися в сучасному світі, створеному наукою, неможливо без допомоги вчених. Наука повинна стати основою сучасної політики. Іншою її основою має стати сила добра, моралі, гуманізму.
