За повідомленням агентства Сіньхуа, на 88 році життя помер «випробуваний вірний комуністичний борець, пролетарський революціонер» Хуа Гофен. У історії Китаю він залишиться як «мудрий голова Хуа», якого в квітні 1976 р. призначив своїм наступником Мао Цзедун. Старіючий керманич нібито написав в записці Хуа: «Якщо справа в твоїх руках, я спокійний». Дивлячись на нинішні успіхи Китаю якось забуваєш, що 32 роки тому країна билася в конвульсіях «культурної революції» й переживала одну з найбільших криз в своїй історії.
1973 р. у Мао Цзедуна почалися проблеми з мовленням. Він хворів на атрофічний літеральний склероз, досить рідкісну хворобу, лікувати яку медицина того часу не могла. 1975 р. з’явилися складнощі з диханням, м’язи горла не пропускали їжу, в легенях накопичувалася рідина, і почався запальний процес. Мао міг лежати лише на лівому боці, від чого в нього з’явилися пролежні. Проте владу він зберігав і продовжував грати на протиріччях у своєму оточенні.
На завершальному етапі «культурної революції» у верхніх ешелонах влади в Китаї утворилися три угрупування: радикали з Групи в справах «культурної революції» на чолі з дружиною Мао Цзян Цин, центристи та прагматики на чолі з прем’єром Чжоу Еньлаєм і Ден Сяопіном. Центристи не являли собою чогось організованого й ідеологічно були близькі до радикалів. До них належав і Хуа Гофен, якому належало відіграти важливу роль у період «після Мао».
ЗЛІТ
Спадкоємець диктатора народився 1921 р. в провінції Шаньсі в бідній селянській родині. Його звали Су Чжу. Наприкінці 1935 р. вступив до комуністичної Червоної армії. З початком японської агресії 1937 р. Хуа Гофен брав участь у боях проти японців, пізніше бився проти військ Гоміньдана. У роки війни з японськими окупантами він взяв собі нове дзвінке ім’я — скорочення від «китайський авангард опору Японії та порятунку країни».
1949 року, після перемоги комуністів і утворення КНР, Хуа Гофен отримав посаду секретаря окружного партійного комітету в провінції Хунань — на батьківщині Мао Цзедуна. У роки «культурної революції» Хуа виступив прибічником Мао й завоював особливу довіру останнього за жорстоке придушення ультралівих елементів у Хунані в 1967—1968 рр. На IX з’їзді КПК був обраний членом Центрального комітету, а 1973 р. — членом політбюро. 1975 р. був призначений віце-прем’єром, а потім очолив міністерство громадської безпеки. Після смерті в січні 1976 р. Чжоу Еньлая саме його Мао Цзедун призначив прем’єром, хоча всі очікували, що цю посаду обійме Ден Сяопін. Певна віддаленість Хуа від основних угрупувань тієї миті Мао влаштувала найбільше.
Коли 9 вересня 1976 р. помер Мао Цзедун, здавалося, що найбільш міцні позиції має радикальне угрупування, хоч перед смертю він дещо дистанціювався від своєї дружини й її оточення. Саме голова Мао назвав у одній зі своїх записок незадовго до смерті це угрупування си жень бан — «банда чотирьох».
Остаточної перемоги радикалів не бажали не лише прагматики, але й центристи. У липні 1976 р. в місті Цунхуа відбулася таємна зустріч, на якій, окрім Ден Сяопіна, були присутні багато які провідні китайські начальники, партійні працівники та військові. Там був намічений конкретний план усунення «банди чотирьох». Міністр оборони маршал Є. Цзяньїн зустрівся з керівником служби безпеки уряду та політбюро Ван Дунсіном і домовився з ним про спільні дії. Це було важливо, оскільки під командуванням останнього перебувала елітна частина 8341, що охороняла Чжуннаньхай (Заборонене місто), в якому розташовувалось найвище китайське керівництво.
Розв’язку прискорили самі радикали. Хуа Гофену доповіли, що вони терміново озброюють у Шанхаї народне ополчення в 200 тис. осіб, для чого лише протягом останніх днів у місто було доставлено 70 тис. гвинтівок, 300 артилерійських знарядь, 10 млн. патронів. Хуа, який до цього часу сумнівався, погодився з арештом радикалів. Під приводом обговорення на політбюро питань видання п’ятого тому творів Мао Цзедуна їх запросили на засідання й по дорозі заарештували.
ПАДІННЯ
Відразу після усунення радикалів почали проявлятися протиріччя в таборі переможців. Хуа Гофен на XI з’їзді партії висунув план «чотирьох модернізацій»: промисловості, сільського господарства, науки, армії. Цей план представляв новий варіант «великого стрибка» й був у тих умовах абсолютною утопією. Невдача плану істотно підірвала позиції голови ЦК і прем’єра. Прагматики на чолі з Ден Сяопіном почали наступ з метою остаточного витіснення лівих і центристів з політичного та господарського життя. На поворотному III пленумі ЦК було вирішено назавжди припинити політичні кампанії й перенести центр тяжіння на економічне будівництво. На V пленумі ЦК у січні—лютому 1980 р. було відновлено секретаріат ЦК і посаду генерального секретаря, яку колись обіймав Ден Сяопін. Для позбавлення Хуа Гофена посади прем’єра Державної ради Ден запропонував розділити державні та партійні посади. При цьому він показав приклад і відмовився від посади заступника прем’єра. Хуа Гофену не залишалося нічого іншого, як скласти з себе повноваження прем’єра. Цю посаду обійняв реформатор Чжао Цзиян, відомий сміливими реформами в провінції Сичуань, коли він там обіймав посаду партійного секретаря.
За цим незабаром пішов останній акт. У 1980—1981 рр. Хуа зазнавав критики у друкованих виданнях з боку прагматиків за свої дії в період «культурної революції». Остаточного удару було завдано в червні 1981 р. на VI пленумі ЦК КПК. На ньому Хуа Гофен був змушений залишити посаду голови ЦК. На цю посаду також було обрано реформатора Ху Яобана. Пізніше посаду голови було скасовано.
Хуа Гофен не був репресований, залишався пересічним членом ЦК до 1997 р. Після 2002 р. він вже не обіймав жодних посад, але 2007 р. його запросили як особливого гостя на XVII з’їзд партії. Перемога фракції Ден Сяопіна була остаточно закріплена внаслідок судового процесу над їх політичними противниками — «бандою чотирьох» і їхніми найближчим оточенням, що відбувався протягом кількох місяців восени 1980 — взимку 1981 р. По суті справи, це був політичний процес над «культурною революцією». Керівники кліки — Цзян Цин і Чжан Чуньцяо були засуджені до страти, заміненої згодом довічним ув’язненням, решта обвинувачених також отримали суворі вироки. Дружина Мао Цзедуна Цзян Цин померла 1991 р., а в грудні 2005 р. помер Яо Веньюань — останній з «банди чотирьох».
Хуа Гофен повторив шлях багатьох спадкоємців диктаторів. Бажання зберегти диктатуру, усунувши її найбільш одіозні й репресивні механізми, наштовхується на необхідність проведення глибоких реформ. Спроби ігнорувати насущні потреби суспільства, коливання у виборі стратегічного курсу ніколи не призводять до позитивного результату. Так було в СРСР після смерті Сталіна. Берію, як і «банду чотирьох» в Китаї, усунули спільно, але потім спроби розв’язання проблем суто апаратним способом зіграли проти Георгія Маленкова й тих, кого пізніше було названо антипартійною групою. Історична роль Хуа Гофена полягає в тому, що він у вирішальний момент не допустив сповзання країни в чергову конфронтацію, яка могла призвести до спалаху громадянської війни. Мабуть, саме для цього потрібні такі політики. Хоча період їх правління буває досить коротким, але вдячна пам’ять про них залишається у нащадків.
Завершується епоха комуністичних диктаторів. Вже й Фідель Кастро відійшов від керівництва Кубою, кажуть, що погано зі здоров’ям у Кім Чен Іра. З ними йдуть і їх спадкоємці. Лави комуністичних могікан поріділи настільки, що їх можна перерахувати по пальцях. От і ще один пішов...
