Прихильники зросійщення України часто показують на Швейцарію. Мовляв, чому б і Україні не запровадити хоча б одну другу державну мову, звичайно ж, російську. Насправді ці люди сподіваються отримати закон, за допомогою якого вони б продовжували витісняти українську мову з України.
Швейцарія, яку складають різномовні, багатонаціональні кантони, могла б слугувати прикладом для СРСР. Адже офіційно та абревіатура розшифровується Союз Радянських Соціалістичних Республік, тобто Союз Республік. От якби подбали, щоб у кожній республіці утверджувалася своя мова, то, може, й СРСР зберігся б. Але навіть офіційно державу не називали Союзом Республік, а Радянським Союзом.
Назву СРСР придумав Ленін, щоб обдурити народи колишньої Російської імперії. Комуністи жорстоко розправилися з тими, хто повірив у Союз Республік. Не пожаліли й своїх однопартійців.
Оксана Пахльовська у статті «Російська «регіональна» — як дірка від швейцарського сиру» («День», № 146—149 аргументовано доводить, що боротьба мов в Україні виходить за межі суто лінгвістичної проблеми.
Імперські прагнення Москви постійно відтворюють «культурну» матрицю придушення інакомислення.
В російській культурі присутній європейський компонент. Не випадково інтелектуальний Захід шанує творчість Федора Достоєвського та Льва Толстого.
Але зараз в Росії панує імперський менталітет з його неприйняттям західної культури, яка плекає права людини. Справді, для чого потрібні права людини, коли треба завойовувати чужу територію і перетворювати чужий народ на біомасу для збільшення власної нації. Для завойовницьких війн потрібні солдати.
Україні притаманні ті ж цінності, що й Західній Європі. Панування Москви відкинуло нас назад.
Панування ж російської мови утримує Україну у сфері російської відсталості.
Вивільнення з-під цього впливу сприятиме поверненню України до системи цінностей, ідентичної європейській, а отже й розвиткові.
