Віктор Янукович і його партія побігли якщо не попереду паротяга, то приблизно паралельно з ним. Вони слідом за Кремлем закликали визнати незалежність Південної Осетії й Абхазії. Дуже показово, що навіть країни Шанхайської угоди, до яких належить і Росія, не задовольнили сподівання Москви й не зробили цього кроку. Вони висловилися на підтримку активної миротворчої позиції Москви, але стоять за дотримання Росією територіальної цілісності Грузії. Це при тому, що, крім Китаю, решта членів організації є колишніми радянськими республіками — Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан та Узбекистан. А отже — вони мали б дуже дослухатися до думки з колишньої столиці СРСР. Російські інформаційні агентства твердять, що Казахстан підтримав незалежність двох нових утворень, але це не відповідає дійсності, бо президент країни у своєму виступі підтримав дії Росії, але ніде не сказав про підтримку незалежності, нічого подібного нема на сайті Президента Казахстану.
Лише вірний Кремлю «бацька Лукашенка», який протягом всього конфлікту наче води в рота набрав, тепер ніби збирається підтримати незалежність самопроголошених держав. Про це заявив посол Білорусі в Російській Федерації Василь Долгополов — повідомив «Главред» з посиланням на РІА «Новости». Але поки що такої заяви немає. Отож, колишній претендент на посаду глави Української держави б’є усі рекорди швидкості.
Небезпеку від такого визнання описав не хто-небудь, а однопартієць Януковича Тарас Чорновіл, сказавши виданню «Комерсант-Україна», що визнанням незалежності Південної Осетії і Абхазії «ми відкриємо для себе проблему Криму та Придністров’я». «У цьому випадку замість замороженого конфлікту на нашому кордоні може з’явитися гаряча точка».
Активність Росії на Кавказі, демонстрація її сили, поза всяким сумнівом, спонукає прихильників передачі Криму від України Росії до активних дій. Тим більше, що Кремль хоча і є гарантом безпеки України і її територіальної цілісності, але все одно всіляко заохочує сепаратистські настрої. Та й без спонук від «старшого брата» нам не бракує бажаючих проголошувати незалежність якихось регіонів. Досить пригадати сумнозвісний ПіСУАР, тобто Південно-східну автономну українську республіку, ідею якої проголошувала Партія регіонів, програвши минулі президентські вибори. Крім того, там звучала ідея незалежної республіки зі столицею в Харкові, яку висував нині народний депутат Борис Колесников. Де гарантія, що швидкість Януковича, з якою він підтримав дії Кремля, не свідчить про те, що подібні ідеї зріють знову в головах впливових політиків з цієї партії?
Тим часом пасивність Заходу, котрий реагує на конфлікт суцільними деклараціями і заявами (хіба що за винятком плану Саркозі про врегулювання конфлікту) лише заохочує до сепаратистських настроїв. А в Україні видають бажане за дійсне. Наприклад, розтиражували інформацію про те, що федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель висловилася на підтримку приєднання України і Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Якби таке сталося, то це було би справді реальною спробою убезпечити дві країни. Утім, насправді з виступів пані Меркель випливає, що її позиція незмінна — вона за членство Тбілісі та Києва у НАТО, але не каже, коли це може статися. Таку її позицію авторові цих рядків підтвердили у посольстві Німеччини в Україні. Отож пані Меркель приписали те, що хотіли б від неї почути, але чого вона поки що не збирається говорити.
