Мало не щодня в інформаційному просторі з’являються повідомлення про забруднення довкілля, інфляцію, імовірне підвищення ціни на газ, швидке поширення епідемії СНІДу та інші проблеми. Вся ця інформація сильно впливає на підсвідомість громадян, в результаті чого до особистих страхів, які є в кожної людини, додаються інші — сформовані через інформаційний простір. За даними загальноукраїнського опитування «Безпека України — імовірні загрози», проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан Соціолоджі Сервіс» (опитано дві тисячі респондентів віком від 18 років та 29 експертів), 67% українців вважають найбільшими загрозами для держави екологічні катастрофи, ще 62% — енергетичну залежність України. Як пояснюють експерти, останнє пов’язано із страхом перед зростанням цін на пальне, відтак — подорожчанням продуктів харчування й решти товарів. Також українців лякає можливість економічного занепаду (60%) і техногенних катастроф (59,5%), також — поширення вірусних захворювань, зокрема, пташиного грипу (59%).
Дещо менше українці бояться напливу іммігрантів в Україну (34%), міжнародного тероризму (27%) та загроз, пов’язаних з територіальною цілісністю (23%). Цим ми дуже відрізняємося від жителів Європи, яких найбільше непокоять саме ці три проблеми. На думку дослідників, наші громадяни не вважають для себе проблемою, наприклад, міжнародний тероризм саме через те, що наразі їх він не стосується та не позначається на добробуті й благополуччі. Натомість експерти, які брали участь у опитуванні, з цим не погоджуються: і цілісність держави, і міжнародний тероризм, і проблеми, пов’язані з нелегальними мігрантами, — все це вони називають потенційними проблемами та небезпеками, які чекають на Україні у найближче десятиліття. Щоправда, у дечому погляди українських та іноземних респондентів співпадають: 51% опитаних людей в Україні та за кордоном вважають неабиякою загрозою для держави глобальне потепління. На думку дослідників, такі дані — це результат частого обговорення цієї проблеми у ЗМІ. З цієї ж самої причини українці називають великою загрозою епідемію ВІЛ/СНІДу. Коментують особливості наших страхів експерти «Дня».
КОМЕНТАРI Євген ГОЛОВАХА , доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Певні побоювання, що виникають у людей, не можна розглядати як патологію суспільства. Взагалі люди весь час чогось бояться, це закладено в них природою. Скажімо, на початку 90-х минулого століття жителі країн пострадянського простору найбільше боялися голоду та підвищення цін. Щоб визначити значимість побоювань, треба вивчити їхню структуру. Якщо люди бояться енергетичної залежності та екологічної кризи, то це досить непоганий показник, а от коли боялися нестримного зростання цін та голоду кілька десятиліть тому, це характеризувало країну як кризову (у соціально-економічному сенсі). А ці побоювання, про які свідчать результати дослідження фонду «Демократичні ініціативи», цілком природні, адже люди повинні чогось боятися, щоб щось робити. Це навіть певний стимул для подолання проблем. Тому вони будуть більш активними у вирішенні тих самих екологічних та енергетичних проблем країни, а не віддадуть це на поталу уряду і тільки спостерігатимуть за його діями, роблячи певні висновки. Отож, структура нинішніх побоювань українців цілком нормальна, та й немає жодної країни у світі, де б люди нічого не боялися. Однак все залежить не від того, що людина відчуває у певний момент, а від того, яка сила цих побоювань. Якщо це переходить межу нормальних побоювань і перетворюється на фобії, коли люди так бояться, що не можуть спокійно жити і працювати, тоді це стає проблемою. А поки що для хвилювань немає підстав. Нинішня структура побоювань українців відповідає тій, що існує у розвинених країнах світу. Це характеризує нашу державу більш позитивно та оптимістично у порівнянні з тим часом, коли люди боялися голоду.
Якщо прогнозувати, як зміняться побоювання українців у найближчі десять років, то є два варіанти. У разі зростання ВВП на тому рівні, що є нині, і нормального розвитку економіки держави українці почнуть боятися напливу мігрантів, безробіття, розпаду територіальної цілісності тощо. Якщо ж ми знову опинимося у кризовій ситуації, люди боятимуться підвищення цін, неможливості прогодувати родину, а це свідчитиме про негативний розвиток цивілізованої країни.
Семен ГЛУЗМАН , керівник Асоціації психіатрів України:
— Результати дослідження свідчать, що наші громадяни тверезо та раціонально оцінюють нинішню ситуацію, адже у нас дійсно немає міжнародних ворогів, а всі наші загрози — це власні страхи, що йдуть від кожної людини. На жаль, жодна політична сила України не вирішує тих проблем, яких бояться українці: ні екологічну, ні епідемію СНІДу чи глобального потепління. Дається взнаки і відсутність справжнього руху «зелених» організацій, не заполітизованого, а розповсюдженого по всіх регіонах України. Громадяни, очевидно, ще не усвідомили, що подолання цих страхів залежить від них самих. Але в будь- якому разі дані опитування кажуть про те, що в України є майбутнє. Якби люди говорили про ірраціональні страхи, не пов’язані з реаліями, тоді можна було б вказувати на відхилення нашого мислення від норми. Як на мене, про нераціональність мислення українців говорила б боязнь перед загрозою Росії чи Китаю, падіння комети чи інші космічні явища (адже псевдовчені часто пишуть на цю тему статті). Проте люди мислять тими категоріями, що існують навколо них, і це характеризує їх позитивно.
Я не думаю, що українці називають найбільшими загрозами енергетичну чи екологічну проблеми, бо про них досить часто говорять. Приміром, екологічну кризу у нас майже не висвітлюють, як виняток хіба що можна розглядати ситуацію у Карпатах, але ж до цього про повені ніхто не згадував. Так само у нас мало обговорюють землетруси в Азії, запуск космічних супутників тощо, тобто українці говорять про те, що їм болить. На щастя, наші громадяни не відчувають страху перед поганим керівництвом країною, нерозумним урядом чи неефективним парламентом. Звісно, ставлення суспільства до цих проблем негативне, але підсвідомість сприймає тільки раціональні та видимі об’єкти, якi дійсно загрожують нашій безпеці.
Як тільки з’являтимуться нові небезпеки, страхи українців змінюватимуться. Проте найближчим часом ситуація залишиться такою ж. Основне — не допустити, щоб страхи викликали реальні шокові ситуації. Взагалі, українці не схильні до якихось істеричних реакцій, приміром, під час помаранчевої революції, коли на Майдані була величезна кількість людей, не було жодної бійки і не пролилася жодна капля крові. Українці — це спокійна нація, яка досягає своєї мети тими методами, якими вміє. А чи загрожують страхи та побоювання національній безпеці — залежить від конкретної людини, адже питання державної безпеки багатьма українцями сприймається як таке, що загрожує безпосередньо конкретній людині. Проте боротися з цими страхами не потрібно, бо усе це нормальна реакція, якої не треба уникати.
Олена ЛІЩИНСЬКА , кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Страх виводить людину з емоційної рівноваги. Коли людина перебуває у такому нестабільному стані, вона приймає неадекватні рішення, вкладає гроші у непотрібні справи тощо. Це стало загальною світовою проблемою з того часу, як з’явилися способи впливати на настрої людей через канали масової інформації. В Україні ніхто не зважає на те, що все має свою межу та норму, навіть страх, хоча вчені намагаються переконувати владу, що повинна бути екологія інформаційного простору та процедури, які зменшуватимуть кількість негативної та проміжної інформації. Але це нікому не цікаво. Натомість за кордоном мова йде про відкриту інформацію як ознаку демократичності країни. В Україні ж інформацію часто підміняють емоційними факторами, що породжують страхи. Але не слід забувати і про моральні чинники. Якщо за кордоном подається відкрита інформація, наприклад, про злочинців та їхнє покарання, то громадяни сприймають її як те, що у їхній країні дбають про безпеку громадян.
Українці правильно вважають, що екологічні проблеми є більш реальною загрозою, ніж міжнародний тероризм, адже про стихійні лиха говорять набагато частіше, ніж про терористичні акти. Люди з власного досвіду знають, що екологічні проблеми та стихійні лиха існують насправді, а для тероризму потрібні певні умови, яких, на щастя, у нас немає. А боязнь енергетичної залежності — це доказ того, що масова свідомість українців адекватно реагує на цю проблему, тобто вони розуміють, що з підвищенням цін на пальне подорожчають продукти харчування, інші товари та послуги.
Прикро, що уже протягом 17 тироків держава не виконує свою захисну функцію щодо народу. Все, що відбувається у державі, відразу лягає на плечі людей. Українці чітко розуміють, що за всі державні прорахунки і за всі катаклізми розплачуватимуться вони особисто. Тому нинішні людські страхи цілком адекватні, бо масова свідомість реагує так, як вона відчуває, її не можна змусити. Окрема людина повинна розуміти, що вона має індивідуальне життя, індивідуальні здібності та можливості, а ті проблеми, що стосуються інших людей, можуть її зовсім не зачепити. По-друге, треба розуміти, що вся історія людства має певні проблеми, динаміку та протистояння. Хіба був в історії період, коли всім було жити комфортно та легко? Тому треба не зважати на ці страхи, а жити й робити те, чого вимагає та чи інша ситуація, і надіятися на себе.
Олександр ФІЛЬЦ , президент Української спілки психотерапевтів України, віце президент Європейської асоціаціїпсихотерапевтів:
— У результатах дослідження про державні загрози в Україні та Європі майже немає істотних розбіжностей. Це свідчить, що в Україні відбуваються процеси, незалежні від політичного лобіювання різних інтересів та від політичної пропаганди зі Сходу, Півдня чи Заходу Європи. Українське населення реагує на глобальні проблеми так само, як і більшість європейських країн.
Звичайні екзистенціальні переживання, що стосуються неясного майбутнього, доводять — люди досить реалістично оцінюють власні потреби. А переживання з приводу екологічних та енергетичних проблем, як на мене, є достатньо консолідуючими щодо України, адже цим переймається понад 60% українців. Якщо розділити країну за політичними ознаками, то жодне політичне середовище не набирає таких високих процентів. Для мене це ще один доказ того, що політичні впливи навіть усередині України не здатні перевершити те, що людей хвилює на базовому рівні. Проте цей результат досить оптимістичний, бо свідчить, що люди більш тверезо оцінюють реальність, ніж політики.
Чи зміняться з часом страхи українців, важко прогнозувати нині, бо це залежить від ряду об’єктивних чинників. Приміром, енергетична залежність постійно наростає, а екологічні проблеми стають щораз очевиднішими, тому люди не можуть суб’єктивно вплинути на ці процеси. Як на мене, ці побоювання українців краще називати не страхами, а пересторогами, бо говорячи про страх, маються на увазі ірраціональні речі, які не завжди підвереджуються в реальності. Через перестороги люди виражають у більшій мірі, ніж того би хотілося політичному істеблішменту, свою громадянську позицію. Тому краще говорити не про страхи, а про об’єктивну стурбованість, без якої, мабуть, не може обійтися жодна людина. Якщо такі катаклізми, як повінь на Закарпатті або аварії на атомних станціях, стають все більш очевидними, то не дивно, що люди переживають саме через це. Хоча важливо, щоб перестороги не переросли у фобії, адже це страхи, що прив’язуються до суб’єктивних та ірраціональних речей.
Наразі українці мало стурбовані такими проблемами, як міжнародний тероризм чи порушення територіальної цілісності, бо поки що Україні це реально не загрожує. Якби були якісь прецеденти, про які б весь час повiдомляли, тоді були б підстави говорити, що на Україну є територіальні зазіхання. Як на мене, ці перестороги більше пов’язані з геополітичними процесами.
