Коли запитують, чим знаменитий Сумський край, перше, що спадає на думку, це прославлена Григорієм Квіткою-Основ’яненком конотопська відьма. Проте для істориків існують набагато важливіші речі, приміром, те, що 27—29 червня 1659 року на території сіл Шаповалівка та Соснівка, що під Конотопом, відбулася знаменита Конотопська битва: тоді 40-тисячне військо козаків з успіхом розгромило 150-тисячну царську кінноту. Аби віддати належне сміливості українських лицарів, конотопчани щороку влаштовують свято на честь битви. А 8 років тому у святкуванні з’явилася нова традиція — у селі Шаповалівка проводять Всеукраїнський фестиваль «Козацький радослав». А цього року урочисті святкування співпали ще й з релігійним святом — Петра та Павла (12 липня).
СУЧАСНІ КОЗАКИ — СУЧАСНІ РОБІНГУДИ
Починається свято з відправлення церковної панахиди біля пам’ятного знаку Конотопській битві, що стоїть у селі Шаповалівка. Але приходять сюди не тільки шаповалівчани, а й жителі сусідніх сіл — усі конотопчани вважають за обов’язок віддати шану героїзму козаків. Аби пояснити молодому поколінню значимість битви, після служби старші конотопчани переповідають її історію або запрошують відвідати місцевий музей Конотопської битви.
— Поводирем козацького війська був гетьман Іван Виговський. Заручившись підтримкою хана Махмет-Гірея та польського князя Андрія Висоцького, він виступив проти однієї з найсильніших армій того часу — російської кінноти. Історики і досі сперечаються, що саме допомогло Виговському розгромити ворога: підтримка татар та поляків чи сила духу козаків, але ніхто не заперечує, що Конотопська битва стала найгучнішим боєм XVII століття, — розповідає гостям свята вільний художник Ліна Галанзовська (незважаючи на свою мистецьку професію, вивчала історію України усе життя, як стверджує, для себе. — ). — Розгром війська Російської імперії, яка знищувала душу та ідеологію народів, став золотою сторінкою української історії. А Конотопська битва — це перша спроба Виговського як гетьмана звільнитися від влади російського царя.
Аби надати святкуванню козацької атмосфери, організатори дійства влаштували пальбу зі справжнісінької гармати XVII століття (місцеві майстри відтворили її за історичними даними). Проте з найбільшим нетерпінням конотопчани чекали на початок бойового хрещення сучасних козаків: як-не-як відзначають козацьке свято.
Отож, біля козацького куреня Українського батуринського полку зібралося отаманство Кролевецької сотні, аби прийняти у свої лави кількох козаків.
— Не забувай рідну землю свою, батьків своїх та поважай товариство, — примовляє отаман Кролевецької сотні Олександр Кравченко, б’ючи при цьому пліткою по спині новобранця, що сидить перед ним на одному коліні (щоб краще запам’ятав клятву).
Потім новоспечені козаки цілують хрест у руках священика та приймають хрещення мечем від козацького сотника: він кладе меч на ліве і праве плече новобранця, і на цьому обряд посвячення завершується. Але стати козаком може не кожен, хто того забажає. Як розповів Олександр Кравченко, по-перше, треба мати величезне бажання бути у козацькій сотні, а по-друге — вести відповідний спосіб життя — лицарський: робити добрі справи, захищати бідних, допомагати знедоленим, тобто бути сучасним «робінгудом». Ще однією умовою вступу до козацтва пан Кравченко називає рекомендації від друзів майбутнього лицаря, їх повинно бути хоча б дві.
Аби закріпити товариські відносини між досвідченими та новообраними козаками, Кролевецька сотня влаштовує спільний обід. Оскільки коронною стравою козаків вважається куліш, саме його і смакувало сучасне козацтво. До речі, готували куліш козачки — жінки, яких теж у свій час було зараховано до козацької сотні (між собою козаки називають жінок берегинями).
КОНОТОПСЬКИЙ РОЗГУЛЯЙ
Після бойового хрещення та смачного кулішу гості свята рушають на фестиваль «Козацький радослав». На нього приїхало кілька десятків народних колективів з усієї Сумщини та сусідніх регіонів. Народні пісні та танці — усе нагадувало гостям фестивалю про дух козацького лицарства.
А в невеличких куренях, що розкинулися обабіч сцени, життя вирувало у зовсім іншому ритмі (кожен курінь представляв те чи інше село Конотопщини). У «Козацькій республіці» дівчата готували обід для своїх козаків, у «Соснівському дворі» майстрині показували вишиті ними рушники, а в «Курені Наливайка» старенькі бабусі виспівували козацьких пісень. Та найбільше людей зібралося біля Духанівського куреня — тут за ткацьким станком пряла нитки старенька бабуся.
— Найкраще ткати нитки з льону та коноплі, але ж нині коноплі не дозволяють сіяти вдома, то беру для прядива вовну, — розповідає Надія Дишковець, жителька села Духанівка. — Займатися прядивом я почала ще у 10 років і перейняла знання від мами та бабусі. На жаль, давно немає тієї прядки, якою вони користувалися, та й моя вже не нова — я її купила ще 50 років тому. А взагалі, прядіння на селі — це рідкісне явище, хоча домоткані нитки дуже хороші для господарства: вони дуже міцні і їх важко перервати.
У козацькому побуті такі нитки були б незамінною річчю, тому Надія Дишковець готова подарувати кілька клубочків сучасним козакам. Опинившись у краї, де зародилася історія про конотопську відьму, не могла не поцікавитися, чи вірять у неї самі конотопчани.
— Колись наші бабусі розповідали, що були у них на селі жінки, які ходили по чужих господах і доїли корів, — ділиться спогадами жителька Шаповалівки Валентина Головатенко.
По правді кажучи, нині мало хто цим переймається, тому конотопчани переводять розмову на більш важливішу тему — річницю Конотопської битви. Адже цю подію підтверджує історія, а вимисел Котляревського ще треба довести.
ДОВІДКА «Дня»
Конотопська, або Соснівська, битва (27 червня — 29 червня 1659 р.) — битва між московським військом і українськими військами гетьмана Івана Виговського. 1659 року велика Московська армія (більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну. Спроба захопити Конотоп приступом була невдалою. Облога тривала з 21 квітня до 29 червня. Впродовж 29 червня біля села Соснівка були знищені майже всі 30 000 війська Пожарського, посланого Трубецьким назустріч Виговському, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубецького, що відступала, захопивши багато артилерії.
