Російські аналітики перебувають у постійному занепокоєнні. Вони ніяк не можуть відповісти на запитання: чому, ну чому Київ ігнорує «братні зв’язки» з Росією і так прагне в НАТО. Єдине пояснення — це підступні атлантисти підкуповують продажне українське керівництво, щоб воно зрадило інтереси країни.
Слід сказати, що останніми днями Росія і НАТО продемонстрували, якими засобами вони збираються привабити Україну до своїх тенет. У Севастополі побував віце-прем’єр Сергій Іванов. На святкуванні 225-річчя від дня заснування російської морської фортеці він заявив, що на його, Сергія Іванова, думку, вступ України до НАТО неминуче спричинить введення візового режиму між Україною та Росією. Що, за Івановим, означає для Криму втрату сотень тисяч російських туристів. На яких прецедентах цей великий розум ґрунтував свою гіпотезу, сказати неможливо. Так, із Туреччиною, членом НАТО з 1952 року, в Росії безвізовий режим. Вступ Польщі до Північноатлантичного альянсу не вимагав введення віз для України. Одним словом, вступ до НАТО має дуже непрямий стосунок до того, чи буде введено візовий режим відносно Росії (звісно, якщо не Москва виступить ініціатором введення такого режиму).
А зовсім нещодавно мер Москви Юрій Лужков цілком серйозно, за скупчення великої кількості мешканців Севастополя, сказав, що на його, мерську, думку, є можливість повернути Росії це місто російської воєнної слави. Вся система аргументації будується на тому, що, виявляється, Севастополь не був названий в наказі Верховної Ради СРСР про передачу Криму Україні. Ціна цієї аргументації — в базарний день п’ятак. Це тільки Лужков у компанії з Затуліним удають, що одного разу можна визнати територіальну цілісність держави, а потім, у разі, якщо відносини з цією державою не складаються, нічого не заважає взяти своє слово назад. Сто разів уже було сказано, що в рамках міжнародного права шашки назад не ходять. Аби з’ясувати це, достатньо проконсультуватися зі студентом-«хорошистом» із МДІМВ (у тому, звісно, випадку, якщо цей студент — не Ксенія Собчак).
Минулого місяця я писав, що галузь виробництва озброєнь, куди після реорганізації уряду були направлені Сергій Іванов і Віктор Черкесов, перетворилася в Росії на місце для лузерів. Тепер саме час констатувати, що сфера російсько-українських відносин перетворилася на заповідне поле, де можна творити все, що заманеться, — будь-яку дурість, будь-яку нісенітницю. Немає нічого, чого не можна було б заявити відносно України. Будь-який лузер використовує Україну як майданчик, де можна нагадати про себе. Мушу сказати, що це вельми ефективний засіб встановлення дружніх відносин із цією країною.
Ефективність російської зовнішньої політики особливо показова в порівнянні з діями підступних атлантистів. Генеральний секретар НАТО з’явився у Києві, ви сміятиметеся, без пробкового шолома. Мало того, заявивши про намір надати Україні підтримку на шляху вступу до Альянсу, Яап де Хооп Схеффер зазначив, що Києву ще належить здійснити реформу оборонного комплексу, «загального сектору безпеки, і це є довгою і звивистою дорогою для України в НАТО». Але при цьому, заявляє підступний Генсек, «НАТО робитиме все можливе, щоб надати Україні підтримку і допомогу в процесі реформування».
Таким чином, наявні два підходи до України. Один — ти ніхто, і звати тебе ніяк. Перекриємо газ, введемо візовий режим — словом, дістанемо. Інший — ви, українці, хочете в НАТО. Поки що ви не відповідаєте нашим високим критеріям, але ми зробимо все, аби допомогти вам.
Як кажуть, відчуйте різницю.
