Він належить до тих символів, про які багато говорять, але дуже мало знають. Ім’ям яких часто спекулюють, не намагаючись вчитатись у їхні погляди та пізнати діяльність. Бандера визнаний активною громадськістю «великим українцем», втім, це зовсім не означає, що він став хоча б частково ближчим для тих, хто з повагою чи, навпаки, вороже ставиться до цієї особи.
МУЧЕНИК ІЗ РОДИНИ МУЧЕНИКІВ
Мало хто із дослідників звертає увагу на дату народження майбутнього провідника націоналістичного руху, проте для священика Андрія Бандери дата 1 січня 1909 року мала б бути особливою. І не лише через народження сина. 1 січня за церковним календарем згадується мученик Боніфатій. Цікаво й те, що ім’я Степан, яке отримав новонароджений продовжувач роду Бандер, також, без двозначностей, було дано в пам’ять про першого християнського мученика — архідиякона Степана. Чи це вплинуло на Степана Бандеру — важко сказати, але те, що йому судилась мученицька доля — є беззаперечним фактом.
У 26 років Степан Бандера вже був засуджений польською владою до смертної кари, яку замінили на довічне ув’язнення, а через півроку отримав ще один довічний вирок. Після польських тюрем Бандера за короткий час потрапив у нацистський концтабір Заксенхаузен, а закінчив свій шлях загибеллю від рук радянського агента. Втім Степан Бандера став не єдиним мучеником у своїй родині. Його рідні брати — Олекса та Василь — загинули в концтаборі Авшвіц (Освєнцим). Олекса Бандера був доктором політекономічних наук і довгий час жив в Італії. Його смерть викликала широкий розголос в міжнародних колах й стала причиною того, що українцям до певної міри полегшили умови перебування в Освєнцимі. Інший брат — Богдан — загинув від рук нацистів, перебуваючи у похідних групах ОУН на півдні України.
Якщо брати Степана Бандери загинули від рук нацистів, то трьом сестрам довелося мати справу із більшовиками. Марта, Володимира та Оксана отримали довгі роки заслання, під час якого їх неодноразово привозили в Москву, вимагаючи осуду діяльності брата та обіцяючи різні блага. Втім, сестри щоразу поверталися на заслання, не бажаючи співпрацювати із режимом. Варто згадати, що в цей час шістьох дітей Володимири Давидюк-Бандери було відправлено на виховання в сиротинець. Після відбуття довгих років покарання сестрам було заборонено повертатися на Україну
Батько дітей-мучеників розділив долю своїх дітей. Отець Андрій Бандера, який свого часу як капелан Української Галицької Армії пройшов одну війну, на початку II Світової війни опинився під прицільним наглядом більшовиків. Свого часу Степан Бандера двічі намагався вивезти батька та сестер з України, проте отець Андрій передав через зв’язкового: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу...» Більшовики перевезли священика до Києва де, після допитів, 10 липня 1941 року розстріляли. Ім’я отця Бандери є в списку мучеників за віру, щодо яких греко-католицька церква розпочала беатифікаційний процес.
Родина Ярослави Бандери (Опарівської) — дружини Степана, теж зазнала переслідувань та була знищеною. Спочатку батько-священик загинув капеланом УГА під час україно- польської війни, а вже в Другу світову було замордовано матір та брата.
«ПРАПОР»
З іспанської «bandera» означає прапор чи хоругва. Втім, символом революції Степан Бандера став не завдяки прізвищу, але через неабияку силу волі.
Цікавим є той факт, що Бандера, не відвідуючи школу, здобув добру домашню освіту, яка дозволила вступити у стрийську гімназію. І, як згодом писав у своїй біографії, «почавши від четвертої гімназійної кляси, я давав лекції іншим учням і тим способом заробляв на власні видатки».
З гімназією пов’язана й інша історія, яка є свідченням сили волі малого Степана — через ревматизм суглобів він часами втрачав можливість ходити, ця хвороба стала на перешкоді його вступу в легальну на той час спортивно-патріотичну організацію «Пласт». І лише з третьої спроби (в 1922 році учнем третього класу) Бандеру таки приймають до Пласту. Через рік він стане членом й одним із провідників підпільної гімназійної організації середньошкільників.
Втім, є й інші приклади, які свідчать про усвідомлення юним Степаном Бандерою свого покликання. У 1924 році українців Галичини вразила звістка про замордування польською поліцією у львівській в’язниці Бригідки української підпільниці Ольги Бассараб. Існує родинний спогад про те, як в сім’ї Бандер обговорювалась ця подія. Присутній при цьому Степан покинув приміщення, а ще через якусь мить старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в своїй кімнаті — встромляючи голки під нігті, за словами майбутнього революціонера, таким чином він готовився до майбутніх тортур.
Першими псевдонімами Степана Бандери в Українській Військовій Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН) були позбавлені героїзму псевда: «Баба», «Сірий», «Степанко», «Лис» та «Рих». Втім, низького росту й непомітний Бандера при ближчому знайомстві проявляв свою харизму. Якось, при організації атентату на радянського консула у Львові, на зустріч з Бандерою прийшов бойовий референт ОУН та найближчий друг Романа Шухевича — Богдан Підгайний. Опісля він переповідав Шухевичу про незвичайне враження, яке на нього справив Бандера, на що майбутній командир УПА відзначив, що вперше зустрівшись із Бандерою — пережив те саме. Лише зауважмо, що і Шухевич, і Підгайний були старші віком за Бандеру, але відчували й визнавали його природній авторитет.
В час, коли Бандера займав найвищі пости в організації, молоді українці сотнями потрапляли за грати, на підставі лише звичайних підозр. Саме тоді було введено у Польщі «наглі суди», які швидко вирішували долю революціонерів. Відомо, що Бандера до свого арешту у 1934 року п’ять разів затримувався поліцією. Це була кара за нелегальні переходи кордонів, пропаганду, підозру до причетності в організації атентату. Втім, йому завжди вдавалося вийти з рук поліції неушкодженим.
Показові суди у Варшаві та Львові над Крайовим Проводом ОУН, які назвали «справою Бандери та товаришів», мали б стати зразковими щодо знищення політичних опонентів польської держави. І завдяки Бандері процес став тріумфом українського націоналізму. Його свідчення на суді передруковувались в польських та закордонних ЗМІ, не позбавлений процес був і комічних моментів. Наприклад, підсудні українці вітали Степана Бандеру окликом «Слава Україні!», коли його вводили в судову залу, що спантеличило публіку, яка, разом із суддями, піднялася в цей момент й, стоячи, зустріла Провідника ОУН.
Львівська газета «Батьківщина» писала: «Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пострижений, одягнений в чорне вбрання. Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом. Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтелігентна людина. Його зізнання роблять помітне враження. Цілий зал із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшості підсудних. На запит Бандера відповідає: «До вини не почуваюся. Свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку...»
ПРОВІДНИК НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ
Бандера був не лише прапором українського визвольного руху, але й реальним його провідником. В згаданій біографії Бандера написав про свою діяльність впродовж року після закінчення гімназії: «я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував рахункове товариство «Луг» і належав до основників кооперативи). При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколішніх селах».
Його активність та завзяття дивували оточення. Бандера очолив Крайовий Провід ОУН не випадково. Спочатку він працював у розвідувальному відділі, проте дуже швидко його перевели в пропагандивний. До завдань Бандери належала не лише пропаганда, але й поширення підпільної літератури та друк нових видань.
Бандера очолив пропагандивний відділ в 22 роки, в 23 став заступником Крайового Провідника, а в 24 — сам став Провідником. Він не просто виконував ті чи інші обов’язки, але глибоко вникав у всі деталі справи. Саме за його ініціативи було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню та хімічну лабораторію. Степан Бандера організував масштабну «шкільну» акцію, яка охопила українських школярів всієї Галичини, та «антимонопольну» акцію, яка була спрямована на бойкот широкими верствами населення польського алкоголю та тютюну. Бандера організував велику пропагандивну кампанію в день страти українських бойовиків Біласа та Данилишина, коли у всіх церквах в час страти оунівців били дзвони. Цікаво, що Бандера безпосередньо, без зв’язкових, до останнього моменту підтримував живий контакт із адвокатом засуджених хлопців й передавав для них подяку від Проводу ОУН.
Він не лише організовував атентати на радянського консула у Львові в 1933 р. та міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького у 1934 р., але й сам підбирав кандидатури на виконавців атентату — Миколу Лемика та Григорія Мацейка. Коли йому на суді доведеться свідчити про той етап життя, Бандера скаже: «Вам найкраще відомо, що я знаю, що наложу головою і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік з певністю, що я втрачу життя (Бандера перед цим судом був уже засуджений на смертну кару, яку пізніше замінено на довічне ув’язнення. — С. Л. ), я знаю, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі життя втратити. Але впродовж всього часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика, і того, що вбив Пєрацького...»
В ув’язненні Бандера й надалі залишався авторитетом для в’язнів. Незважаючи на строгі умови утримання, він тричі організовував голодівки на 9, 13 і 16 днів.
Хоча Бандера був авторитетом для оточуючих, на його долю випали й два розколи в ОУН. Конфлікт по лінії «мельниківці-бандерівці», можливо, й міг бути подоланий, принаймні через півроку після розколу Бандера писав листа до Андрія Мельника, де закликав останнього до вирішення спірних організаційних питань, при цьому Бандера погоджувався визнати Мельника Провідником ОУН. Але відповідь на цього листа не отримав. Ще через десять років виникне конфлікт в середовищі бандерівців й виокремиться група «двійкарів». На цей раз, щоб подолати конфлікт, Степан Бандера відмовиться від поста Провідника, втім сама організація в майбутньому й надалі висловлюватиме йому вотум довіри.
В цих обставинах він ще більше посвячується революційній діяльності. Його особистий охоронець Василь Шушко згадував, що в час післявоєнного еміграційного життя лише одного разу він з Бандерою ночував у готелі. У всіх інших подорожах Бандера використовував намет, який постійно перебував у їхньому авто — Провідник ощадливо ставився до організаційної каси, яка формувалася із пожертв рядового членства.
Більше того, сім’я Бандери певний час проживала в Німеччині в лісі, в будинку без електрики та інших побутових зручностей, а дітям слід було щоденно проходити через ліс шість кілометрів до школи. Сім’я Степана Бандери в той час жила із прибраним прізвищем Попель і діти, які багато чули про Бандеру, не знали, що це є їхній батько.
Попри такі заходи конспірації Служба Безпеки ОУН виявила, принаймні, п’ять спроб знищення Провідника. Успішною стала лише шоста.
Бандері довелось бути Провідником у дуже несприятливий час — в період II Світової війни та післявоєнної еміграції. Втім, йому судилося підготовити знакові заходи, які впливатимуть на подальші історичні події. Перш за все, Акт відновлення Української Державності (30 червня 1941 року) і організацію похідних груп, в яких близько 10 тисяч вишколених людей в лічені дні покрили організаційною сіткою всю Україну. За це Бандера заплатив ув’язненням в концтаборі Заксенхаузен.
В діаспорі бандерівцями було організовано потужний міжнародний рух Антибільшовицький Блок Народів (АБН), що став ефективною пропагандивною машиною проти радянської системи. А з метою виховання молодих поколінь українців було створено Спілку Української Молоді (СУМ), організацію, яка по сьогодні є найчисельнішою молодіжною організацією діаспори й виховала не одне покоління українців.
Коли Бандеру на черговій конференції обрали Провідником організації, то він просто відповів: «Дякую! Смертний вирок приймаю». Степан Бандера в той самий час вірив у особливу Божу опіку над ним.
Згодом, під час суду над вбивцею Бандери, його старша донька Наталка сказала: «Мій незабутній батько виховав нас в любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну — за свободу всього світу. Мій блаженної пам’яти батько, який уособлював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само життя мого брата і моєї сестри та української молоді».
ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ
1 січня 1909 року — в сім’ї отця Андрія Бандери та Мирослави Глодзінської (Бандери) народжується син Степан. Він буде другим із восьми дітей подружжя Бандер;
Вересень 1919 — Степан поступає в українську гімназію міста Стрий;
Весна 1922 — від туберкульозу горла помирає матір;
1922 — Степан Бандера входить в громадське життя — з третьої спроби стає членом Пласту;
1927 — закінчує гімназію і після невдалої спроби виїхати на продовження навчання до Чехословаччини повертається у рідне село Старий Угринів;
Вересень 1928 — вступ до агрономічного відділу Високої Політехнічної Школи (Львівської Політехніки) та переїзд до Львова. Цього ж року стає членом УВО;
1929 — з моменту створення ОУН стає її членом (з 1931 року очолює референтуру пропаганди в крайовому проводі ОУН, з 1932-го — заступник Крайового Провідника ОУН);
1933 — призначений Крайовим Провідником ОУН;
1934 — після вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького арештований, а на Варшавському (1935 р.) судовому процесі засуджений до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. Ще один довічний вирок отримає під час Львівського процесу (1936 р.). Покарання відбуватиме у найсуворіших тюрмах Польщі;
1939 — з падінням польської держави втікає з тюрми та через Львів перебирається до Кракова;
1939 — у Кракові одружується із Ярославою Опарівською — відомою діячкою ОУН. Разом виховуватимуть трьох дітей;
Лютий 1940 — створює і очолює Революційний Провід ОУН;
30 червня 1941 — проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави, що приведе до арешту нацистами Степана Бандери та його ув’язнення в концтаборі Заксенхаузен;
1944 — намагаючись отримати лояльність українців, нацисти звільняють Бандеру із Заксенхаузена. Відтоді проживає у Німеччині;
1945 — разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком входить в Бюро Проводу ОУН, а з 1947 обирається Головою Проводу ОУН;
1948 — відмовляється від керівництва в ОУН й передає владу опозиції. Пізніше, у 1950 й 1952 роках, ця ситуація повториться, втім члени організації й надалі вважатимуть його Провідником;
1955 — на конференції Закордонних Частин (ЗЧ) ОУН обирається Головою Проводу ЗЧ ОУН;
15 жовтня 1959 — у Мюнхені від рук агента НКВД Степан Бандера загинув.
